Другу книгу серії (250+ стр.), як сказано в передмові, довго не хтіли друкувати, видавці ніяк не могли знайти в тексті “геройство”, їм потрібен був “справжній герой”, натомість все що може запропонувати історія то декорації: планета-пустеля, синьокі фримени, східний антураж, гігантські черви Шай-Хулуди, ну, і ще балаканину.
Тріпання язиком буває різне, коли розкривається минуле історії або персонажів, аналізуються нинішні події, чи прокладається умовна стежка в майбуття сюжету, це є корисна і цікава балаканина, но в “Месії” балачки ніякові, вони нічого не розкривають, а лише закривають.
Далі спойлери зокрема і з 3-ї книги
Наприклад згадується про достоту величезну імперію Муад'Діба: щось майже 1000 захоплених планет. І все, ніяких пояснень: що це за імперія? Що за планети? Як йому вдалося захопити ці планети (з-за допомогою дикунів-фрименів із крис-ножами?)?! Як він утримує ті світи в покорі? Навіщо вони йому? Як це вплинуло на Великі доми, на балянс сил між ними, на Дім Атрідів? — тиша! Но обговорення замаху на Пола займає десь 50 сторінок, замаху, який не те що не вдався, це і замахом не назвеш, це таке посміховисько, що соромно і сказати! Ну по-перше, хто б повірив, що головного героя ось так просто вб'є якийсь зрадник, хай навіть і клонований Дункан Айдаго (гхола), це абсолютно прозорий хід, як Фh5 у спробі поставити “дитячий” мат, а по-друге, навіщо було вбивати Пола? Я щось не вловив вагомої мотивації. Що їм не сподобалося? Він не встиг захопити тисячну планету до закінчення п'ятилітки?
Інтрига із замахом на Пола рукою Дункана не витримує критики, це все одно що кидати каміння в танк: Пол володіє суперздібностями, який там Дункан, ще й в образі гхоли?! Бодай би вони продумали якийсь витіюватій, хитромудрий плян, задіяли б якусь таємну зброю, так ні, все на що вони спромоглися, ось: Дункан з ножем наблизиться та шпирне Пола в спину. Це навіть не смішно, се вбого, ти від початку передбачаєш (не згірше за Пола) провал затії, й се передбачення розвіює інтригу. Щоправда був епізод з атомною зброєю, коли Пол осліп.
Найбільша інтрига книги така, що вбивцею Пола виявився не Дункан, а Френк Герберт! Він послав Муад'Діба у пустелю під звуки оркестру та співи од. Так скінчилося життя великого імператора. Якщо ви розплакалися, не марнуйте вологу, незбагненним чином Пол вижив, але про це читач дізнається в наступній книзі. А в цій Герберт критикує “харизматичних лідерів” і вбиває їх, на це його надихнув гітлер. Те, що Пол харизматичний мабуть правда, бо він поводився відповідно у першій книзі, але його злодійство, за яке він має розплатитися життям у другій книзі, не демонструється! Він не кидав нікого в сипучі піски задля розваги, він не приносив людські жертви Шай-Хулуду, він навіть не тримав відкритим кран, коли чистив зуби! Так, він захопив сотні планет, але ж автор не деталізує це, може він захопив їх силою гумору: транслював з орбіти смішні меми, або ті планети взагалі були незамешкані?! І попри все автор вбиває (не беру в лапки це слово бо ГГ так на так помирає в наступній книзі) головного героя...
Особливо недолуго виглядає рішення позбутися ГГ на фоні воскресіння Дункана, нехай і у вигляді гхоли; читачі прохали Герберта щоб він повернув їм Дункана, і Герберт згодився, знали б вони що він задумав зробити з Полом xD Цим автор вибив зі своєї історії основу, в першій книзі фримени називали Пола Усулем, цебто “основою колони”, на ньому все і трималося.
Мотивація Пола лишається за лаштунками: навіщо він завойовував всі ті світи?! Навіщо він построїв галактичну імперію? І найголовніше: після всього, чому він просто встав зі свого золотого трону, накинув каптура та пішов на захід сонця у пустелю? Якщо розглядати цей епізод з погляду владарювання, то це тотальна нісенітниця, ніколи диктатор по власній волі не кине владу! А Герберт представляє Пола саме як диктатора. І автор, що найцікавіше, не ганить цього диктатора, він не засуджує його імперії, його поривань привласнювати вільні світи, навпаки, він співає йому пісень, коли проводжає до пустелі, наділяє поетичним безсмертям та каже: "гробницею йому стане уся планета". Не схоже це на спробу застерегти од автократів. Ба більше, коли б мні не сказали (у передмові) про якихось там “харизматичних лідерів” і авторські намагання “попередити” про небезпеку тих лідерів, я ніколи б в житті не здогадавсі про цю міжрядковість! Здається, Герберт банально втомився од цієї історії але був вимушений продовжувати, може заради грошей, може через прохання загалу хтозна, а підтекст із “харизматичними лідерами” скидається на вигадку критиків або його сина (він писав передмову).
В “Месії Дюни” взагалі мало уваги приділяється ГГ, і це дивно, хоча б з огляду на назву книги. За логікою тут все має бути про ГГ — про месію Дюни, бо він досягає верхів, він закладає фундамент — імперію, наступним подіям, він розкривається в образі Муад'Діба, Квізец Хізераха, до чого він йшов усю першу книгу, але ніц про це ми не чуємо в продовженні. Це так само дивно, як розмови за королівським столом із королем на чолі про якихось ноунеймів, челядників.
Незрозуміло також чому Атріди: високоорганізоване поспільство, носії високої культури, космічна цивілізація, член спілки Великих домів, повністю і безповоротно асимілювалися (в лиці перших осіб Дому) із дикунами Дюни?! Це все одно, щоб, приміром, еспанці, висадилися би в Південній Америці та поміняли б свої фрегати на індіанські корита, зняли б свої кіраси, панталони, жакети, плюмажні капелюхи, рюшеві сорочки і жабо, та вдяглися б у набедреники, а потім зачали балакати мовою племені Вамба-Карамба і називатися іменами аборигенів: Гамадрил Громової Хмари та Віслюк Чотирьох Рік. Висока культура самовільно не буде асимільовуватися із низькою, таке можливо хіба що в умовах примусу. Атріди рушили на Дюну з однією ціллю: викачати ресурси (меланж), подібні акції ми бачимо поскрізно на Землі, взяти хоча б ту Африку, се просто дойна корова, всім плювати на аборигенів, колонізаторам, експлуататорам потрібні тільки гроші.
Ще є ідеологічне питання з приводу перетворення Дункана-гхоли на властивого Дункана: це кондовий матеріялизм, що розглядає мозок як чоловіка, матеріялист думає, що відтворивши мозок — вдасться повноцінний чоловік. Но це наївна дурня, мозок не містить ніякої інформації, він просто транслює сигнали, а чоловік є душею. Чи анатомія мозку здатна пояснити свідомість і самосвідомість, уяву, внутрішній голос, відчуття (кваліа)?
Твори майже всіх фантастів минувшини просякнуті наївністю, зазвичай автори хапалися за новітній для свого часу науковий прорив, відкриття, факт, і партолили навколо нього цілу історію, у Герберта це “генетична пам'ять”, яку він вивів в абсолют і наділив ключових персонажів відкритою “генетичною пам'яттю”, цебто вони пам'ятали усі життя та досвід своїх пращурів. Це ще один приклад кумедного матеріялизму. “Гінетична пам'ять” є гіпотезою.
В чому ріжниця між Полом і “матричним” Нео? Коли друга дружина Пола, Чані, яку він кохав, померла під час пологів, карл Біджак (антагоніст-гіпнотизер, що навіяв Дункану убити Пола), пропонує Полові угоду: оживити Чані, но Пол наказує Дункану вбити карла, вчиняючи протилежно від Нео в схожій ситуації, коли Архітектор надав йому вибір: рятувати людство або Трініті. В цьому, думаю, проявляється Полова жага до влади, що, втім, доводить авторські підтексти про “харизматичних лідерів”.
Герберт описав фрименський звичай, коли вони “забирають воду” чоловіка до племені, себто зневоднюють тіло мертвого, це виявляє їхній потяг до виживання і одержимість водою. Водночас він каже, що коли у фрименському племені з'являється сліпий, його полишають у пустелі... just why?!
Ще Герберт описує якісь дивні стосунки Дункана із сестрою Пола — Алією, напозір не ясно, чи це підліткова захопленість, чи щось більше?!
Переклад (КСД) кульгавий: в контексті недбалости (фримени перестали пильнувати за мізером води, що губиться через незакритий щільно туалет) Пол думає, його люди стали "безпечними", тут перекладач безпідставно обрав конче невдалий синонім, слово “безпечний” в останньому значені (рідковживане) — це “легковажний”, “безтурботний”, його можна було б задіяти в разі, коли инші вже є поруч, із метою поліпшити милозвучність.
Плюс типові перекладацькі “кивнув головою”, “спустився вниз” тощо.
Друга і третя книга “Дюни” це навіть не тінь першої, це просто якийсь ескіз, начерк, тут нема 80 % контенту, це як ремастернута “Ерафія” в Steam, про яку неуважний або необізнаний гравець думає, що то повнометражний HOMM 3. В продовжені серії майже нічого немає: одна лока — пустеля, ну і ще балькон із видом на пустелю. Все. В першій книзі була планета Атрідів, Харконенів і Дюна, тут тільки Дюна. В першій книзі ми бачили три різні панорами — трьох різних планет, їхніх народів, культур, персонажів, тут тільки нудний пустельний краєвид і одноманітні фримени в дистикостах.
🌟3\10
