Сьогодні хочу переказати історію, яку мені довірила близька подруга. Це не просто особисте зізнання — це її шлях через заперечення, провину й страх до усвідомлення та прийняття. Її досвід — спроба застерегти інших батьків від втрати дорогоцінного часу, який для дитини може бути вирішальним.
«Уявіть, що світ вашої дитини поволі тьмяніє. Ще вчора — сміх, обійми, живий погляд, цікавість. А сьогодні — відстороненість і тиша. Саме це сталося з моїм п’ятирічним сином Богданом.
До чотирьох років усе здавалося ідеальним. Він рано почав ходити й говорити, був кмітливим, відкритим до людей. Та згодом щось змінилося. Спочатку ледь помітно, а потім стрімко. Богдан замовк. Його очі ніби втратили фокус. Він почав ходити по колу, пошепки повторюючи фрази з мультфільмів. Здавалося, дитину підмінили.
Педіатр радив “не перебільшувати”. Я довірилася — і втратила кілька місяців.
Усе змінила випадкова зустріч із логопедом-дефектологом. Після короткого спостереження вона сказала: “Вам потрібно звернутися до психіатра. Ймовірно, це аутизм”. Ці слова стали шоком. Я відмовлялася вірити. Злилася. Пішла, не дослухавши.
Але син дедалі більше замикався. Він перестав реагувати на ім’я, ніби не чув мене. Зрештою я наважилася звернутися до фахівця. Після обстежень прозвучав офіційний діагноз — “високофункціональний аутизм”. Я сприйняла це як вирок.
Почався болісний етап пошуку причин. Чи це моя вина? Щеплення? Стрес під час вагітності? Помилка лікарів? Хотілося знайти когось відповідального, бо ненависть здавалася простішою за невизначеність.
Форуми лише посилювали тривогу: хтось казав “переросте”, хтось — “ти накручуєш”. Але я бачила, що мій син не прикидається. Він справді інакше сприймає світ.
Перелом стався після зустрічі з нейропсихологом. Уперше зі мною говорили не як із матір’ю “проблемної дитини”, а як із людиною, що переживає страх і втрату очікувань. Тоді я зрозуміла: аутизм не зникне, але це не кінець життя. І це не чиясь провина.
Я почала читати наукові джерела. Так натрапила на дослідження щодо мікро- та нанопластику. Вчені описують, що пластик із часом руйнується до наддрібних частинок, здатних проникати в організм — через легені, кишківник, плаценту, навіть у тканини мозку. Деякі роботи припускають можливий зв’язок між впливом мікропластику та невророзвитковими розладами, зокрема розладами аутистичного спектра.
Статистика поширеності аутизму в США за даними Центрів контролю і профілактики захворювань демонструє зростання:
2000 рік — 1 дитина з 150
2020 рік — 1 з 36
2022 рік — 1 з 31
За менш ніж покоління показник зріс більш ніж утричі. Причини цього зростання активно досліджуються: серед них — покращення діагностики, розширення критеріїв, генетичні та середовищні чинники. Питання ролі мікро- й нанопластику наразі залишається предметом наукової дискусії та потребує подальших масштабних досліджень.
Я також дізналася про інші тривожні тенденції у сфері дитячого здоров’я, зокрема про випадки синдрому раптової дитячої смерті. За офіційними даними, у США в 2020–2022 роках зафіксовано певне зростання таких випадків. Причини явища комплексні та досі вивчаються.
Документальний фільм «НАНОПЛАСТИК. ЗАГРОЗА ЖИТТЮ» систематизував багато наукових даних про вплив мікро- і нанопластику на довкілля та організм людини. У ньому йдеться про фізико-хімічні властивості цих частинок, зокрема їхню здатність накопичувати електростатичний заряд, що потенційно може впливати на біологічні процеси. Водночас автори підкреслюють: для остаточних висновків потрібні масштабні міжнародні дослідження.
Сьогодні я дивлюся на свого сина інакше. Він не “зламаний”. Його мозок працює по-іншому — чутливіше, тонше, інакше обробляє сигнали. Світ може бути для нього надто гучним і перевантаженим, але це не означає, що він неправильний.
Я більше не шукаю винних. Не воюю з діагнозом. Аутизм — не покарання і не кара. Це частина нашої реальності, з якою можна жити, працювати й розвиватися.
Мій син — не вирок. Він — нагадування про те, що світ змінюється швидко, і ми повинні уважніше ставитися до наслідків своїх рішень. Але передусім він — дитина, яка потребує любові, підтримки та прийняття».
