Моніторинги московських інформаційних майданчиків на тему війни та воєнних технологій, підкидають нам не лише відомості про те, що противник пише та говорить про свої досягнення в галузі безпілотників. Вони також відстежують те, що він думає про нас і наші успіхи. Час від часу окупанти скаржаться на наших дронарів, які заважають їм досягати вирішальної переваги на полі бою. На щастя для нас всіх.
Безпілотники різних типів стрімко розвиваються технологічно, а підрозділи, які займаються бойовим застосуванням, відповідно і технологічно і тактично. Крім можливостей, це породжує багато проблем, які потрібно вирішувати. Цей текст - відносно стислий підсумок, досвід з полів і погляд з тих самих полів на прикладі ударних БПЛА типу fpv.
Мільйон дронів 2.0
Минулого року багато хто кепкував з планів закупити "мільйон" дронів. Дехто ставив серйозні питання з цього приводу. Я до цього поставився спокійно, адже цифра була цілком реальна для того, щоб не просто виконати, але й перевиконати. Принаймні з огляду на масштаб застосування тих таки fpv дронів уже на той час.
Тому, коли бачу повідомлення про плани збільшити поставки, то нічого ні дивного ні кумедного в цьому не бачу. Очевидно масштаби виробництва і поставок будуть нарощувати. Тим більше, якщо це дозволятиме фінансова ситуація.
Важливо зараз, як і минулого року, ще дещо. В погоні за кількістю стоїть питання якості, а також різні супутні проблеми.
Для початку про самі дрони.
Загалом дрони від держави надходили і надходять. Ще недавно, переважна їх більшість потребувала додаткового переобладнання перед застосуванням.
На кожній ділянці фронту своя радіоелектронна ситуація, скажімо так. Різний набір частот керування, які використовують екіпажі і які відповідно "давлять" засоби РЕБ противника. Часто і свої також. Свої особливості місцевості. Донецька область, де ми працюємо, в плані місцевості можливо найскладніша чи претендує на це.
Найперше, що ми робимо з отриманими дронами - це перепрограмування і відповідно переобладнання антен під потрібні нам частоти керування. Тому, що дрони в більшості випадків надходять в комплектації для стандартної 915 частоти. Звісно є виробники, які поставляють вже більш кастомізовані рішення, це правда. Проте, навіть на дронах з кастомними частотами все рівно майже неможливо літати “з коробки”.
З наведеної вище причини частоти на різних ділянках можуть бути різні, тому підрозділ має самостійно налаштуватися на частоти, які подавлюють найменше щоб зменшити кількість втрачених бортів. Проте, це стосується стандартного набору передавачів/приймачів, які працюють на певному діапазоні.
Якщо у вашому секторі потрібно працювати на низьких частотах (діапазон 400 чи 500 МГц і нижче), то ви вже цей стандартний набір переобладнати не можете. Потрібно закуповувати інші передавачі (або переналаштувати) та приймачі як для самих дронів, так і для наземного обладнання. Це потребує коштів і рук, які це все підготують (переобладнання, тестування, виправлення недоліків, обльотування на полігоні тощо).
Тут ми впираємося в можливості кожного підрозділу. Залежно від того, хто багатий, а хто красивий, в підрозділу може бути повноцінна майстерня/лабораторія, яка централізовано вирішує технічні питання подібного штибу для бійців, які це застосовують. В інших, у кого можливостей таких нема, роблять це безпосередньо бійці, які це потім і застосовують на полі бою.
Є підрозділи, які мають масштабні майстерні, котрі можуть самостійно працювати і над різними комплексними передовими рішеннями, але розвиток цей нерівномірний. Це як з історичними епохами. Хтось живе у бронзовому віці, дехто вже давно перескочив у залізний, а декому поки ще доводиться задовольнятися існуванням у кам'яному.
І це ще нічого так історія, якщо борти обладнані якісними приймачами сигналу керування і передавачами відео, а також польотними контролерами. Це матеріал для роботи, який можна змусити працювати при певних зусиллях. Натомість не всі борти, які поставляють, містять саме такі комплектуючі.
Можу сказати, що поки ми мучилися з дронами, зібраними в “кам’яному”, до нас поступово почали надходити від держави і великих фондів відчутно вдосконалені рішення. Прогрес відчутний.
Щодо приймачів і передавачів керування на низькі частоти, то я не чув і не бачив, щоб дрони з такими комплектуючими поставляли (звісно це не означає, що такого нема зовсім, але особисто не стикався). При потребі, ми задовольняємо свої потреби в таких бортах через волонтерів. Водночас, вони ж купують їх серед іншого в сертифікованих МО виробників.
Те ж саме стосується оптоволокна. Саме по собі воно вже давно існує у військових технологіях, але застосування його в дронах призвело до нового стрибка в цих смертельних перегонах.
В теорії було б доречно забезпечувати військові частини дронами з різними діапазонами частот, щоб полегшити їм життя. Або створити умови для того, щоб кожна частина мала можливості для переобладнання бортів, які надходять в базовій конфігурації.
Об'єктивно другий варіант більш життєздатний з тієї простої причини, що майстерня ближче до фронту швидше справиться зі швидко змінюваними запитами з лінії зіткнення. Простіше кажучи, швидше реагуватиме на зміни і відповідно буде вдосконалювати технічну базу, долаючи нові перешкоди. На це здатні також виробники, які постійно спілкуються з військовими та реагують на їх відгуки, удосконалюючи рішення. Звісно ж не всі вони настільки гнучкі. Важливо розуміти, хто хоче просто продати, а хто прагне результату на полі бою.
До самих дронів додається інше питання. Забезпечення підрозділів супутнім обладнанням.
Передача коштів військовим частинам для закупівель загалом може вписатися в цю історію. Таким чином, вони могли б закуповувати не лише самі дрони, але й технічну базу для їх переобладнання і ремонту. Питання кадрів, які цим будуть займатися, виносимо за дужки, але не забуваємо.
Загалом стоїть також питання комплексного технічного забезпечення підрозділів дронарів. Це вже не інновації та виробництво, а про задоволення більш простих потреб, що не потребую інженерних знань.
Окрім дронів - це великий перелік обладнання, необхідного для виконання завдань, без яких ті дрони не полетять і не знищать цілі. Загалом процес застосування fpv трудомісткий і технологічний. Група дронарів має купу матеріальних потреб. Від самих дронів і станцій керування (зараз виробники при великих закупівлях постачають "наземки" у різних варіаціях, але часто екіпажі повинні мати свій стандартний сетап), зарядних станцій, ноутбуків, старлінків та іншого зв'язку до банального транспорту. А ще сюди варто додати РЕБ, без якого нікуди зараз і ще певний набір специфічного обладнання для роботи з технікою. Це великі матеріальні ресурси.
Після комунікації про "мільйон дронів" перше питання, яке в мене тоді виникло, це те з чим ці дрони мають літати. Мова про боєприпаси, детонатори та ініціатори. Так чи інакше це питання вирішується. Принаймні у нас, як у профільному підрозділі. Щодо того, як це працює в різних бригадах, особливо новостворених без великого досвіду - це питання.
Гадаю, не зайве буде сказати, що питання якості бортів має включати в себе не тільки якісні комплектуючі зв'язку, але і якісні ініціатори, які повинні зводитися без фізичної участі людини на останньому етапі. Неодноразово в публічному просторі порушувалося питання про випадки поранень і загибелі бійців через нештатне спрацювання плат ініціації.
Постачальники дронів звісно прийшли до того, що в комплекті обов'язково має бути плата-ініціатор з кількома ступенями захисту техніка, який це споряджає. Ці плати різні, якогось єдиного стандарту не існує.
Ми все ще отримуємо різні борти. З платами і без них. Це питання вирішується купівлею ініціаторів у різних виробників. Я також знаю, що є таланти, які паяють їх самостійно. На свій ризик. Не повторюйте цього вдома, як то кажуть.
Тактика застосування.
Безумовно кількість ще не означає якість бойового застосування. Підхід, коли "вам дали дрони, де ураження?" в принципі не працює. Крім того, що написано вище про якість самих бортів, оснащення екіпажів та технічні і матеріальні можливості підрозділів, стоїть питання підготовки і тактики застосування.
Людей треба навчити, що потребує не тільки існування методології, але й постійного її поліпшення, адже галузь змінюється надзвичайно швидко. Разом з інженерними рішеннями приходять зміни в тактиці, яких це вимагає. Окремим викликом стоїть обмін досвідом. Бойовим та інженерним. Найбільш проблематичним буває останнє - люди далеко не завжди у захваті від ідеї ділитися інженерними рішеннями.
Також потребує певного підходу застосування дронарів. Сам факт, що вони мають діяти у статутних рамках Сухопутних військ, уже саме по собі демонстрація неадекватного підходу. Це можна побачити на прикладі розташування дронарів зокрема на певній відстані від лінії зіткнення. Є ділянки фронту, де в принципі неможливо розташувати всіх на тій відстані, яка визначена як "робоча". Це залежить від тактичної обстановки, характеру місцевості, насичення сектору військами, фізичною наявністю можливості обладнати підходящі позиції. Залежно від спеціалізації, кількості та габаритів обладнання залежить можливість скритого заходу на позиції із виконанням завдання і виходу з них. Навіть якщо екіпажі знаходяться за кілометр чи два від визначеної смуги, у якій Сухопутка вважає, що вони виконують бойову задачу, вони не ризикують менше, адже є ціллю для противника, яку шукають і за якою полюють.
На ділянках з великою концентрацією дронів і РЕБ постає питання координації та ефективної роботи fpv на аналоговому радіо зв'язку через завантаженість ефіру з обмеженим набором каналів. Іноді ця концентрація настільки щільна, що навіть розподілення каналів та організація черги із їх застосування не вирішує повністю проблему з сигналом, зокрема відео. Тут стоїть питання про те, щоб диверсифікувати хоча б на таких ділянках застосування аналогових систем за допомогою цифрових систем і оптоволокна.
Щоправда питання переходу на інші технології - це доволі довго, а ситуація на фронті розвивається швидко. Тож постає питання налагодження координації вже тут і зараз. Скажімо, на вузькій ділянці, де противник намагається відрізати Покровськ із заходу і перерізав пряме сполучення з Межовою, скоротивши кількість придатних логістичних маршрутів і далі буде більше. На таких ділянках як правило відбувається концентрація дуже багатьох груп, які працюють по противнику за допомогою fpv і як раз тут є значні проблеми з координацією. Це призводить до зниження показників бойової ефективності та невиправданої втрати засобів через перехоплення відео каналів і зниження якості зв'язку. Додайте сюди питання координації з дружнім РЕБом і дію РЕБу противника і отримаєте дуже складні умови для роботи на складній місцевості та під надзвичайно сильним тиском противника.
Також постає питання взаємодії з різним організамами. Піхотним і механізованими підрозділами. Тут військова думка в плані тактики розвивається, але результат видно фрагментарно. Не скрізь це відбувається відповідно до цього розвитку.
Застосування fpv в обороні і наступі вимагає певного організаційного рівня, вміння цим керувати і ресурсу. Під час поступово відступу на Покровському напрямку була дуже велика потреба в постійному патрулюванні маршрутів наступу піхоти противника вздовж складок місцевості, посадок, балок тощо, а також численних населених пунктів та шляхів сполучення, прикритих посадками. Це робота на заборону, притискання піхоти до землі аби вона не рухалася чи відстеження та знищення. Процес мав бути безперервним і масовим. Таких маршрутів було багато і не вистачало ресурсу для того щоб забезпечити таку тактику, створюючи можливість нашим силам діяти вільніше.
Схожий принцип можна застосовувати і під час наступу. Абсолютно зрозумілий скепсис щодо нашої спроможності провести стратегічну наступальну операцію, але це не означає, що ми взагалі не наступаємо. Мова навіть не про курську операцію. Навіть в обороні невід’ємна частина - організація атак для покращення тактичного становища. Як то кажуть, поки м’яч у тебе, тобі не заб’ють.
Тому нам потрібно відточувати тактику застосування дронів у штурмових діях і наступальних операціях, та вдосконалювати її на практиці. Ми останнім часом бачили кілька прикладів і навіть брали участь. Є про що думати.
Організаційна структура.
Можна багато говорити про стандарти НАТО і всякі різні та цікаві системи й алгоритми планування виконання завдань. Проте, і тут ми стикаємося з багатьма проблемами в плані застосування підрозділів БПАК в зоні бойових дій.
Наприклад, як потрібно формувати штатно-організаційну структуру підрозділу дронарів під потреби війни станом на зараз? Я буду говорити про тактичний низовий рівень. Не вище роти. Для вищого не маю компетенції.
Підходів існує безліч. Ви можете сформувати відносно автономну одиницю на базі різних структур. Навіть на базі взводу якщо заманеться. Якщо звісно будете застосовувати його як взвод. Скажімо в рамках взводу є розвідка і ударні екіпажі, які можуть самостійно проводити комплекс дій щодо розвідки, пошуку цілей та їх ураження. На передньому краї оборони або на більшій глибині. Найближчі логістичні шляхи, артилерія тощо.
Проблема в тому, що дуже часто взвод чи тим більше роту БПАК саме в такому форматі ніхто не використовує. Тенденції до масштабування є і це всі бачать. Від рот у складі бригад і окремих батальйонів, ми дійшли до батальйонів у складі бригад і окремих полків. І вже є перші бригади. Це не рахуючи різні тимчасові утворення у відрядженні до різних структур на фронті.
Будь який підрозділ все одно роздирають на екіпажі, які можуть застосовувати на протилежних флангах у певному секторі оборони.
Якщо до однієї структурної одиниці входять технологічно і тактично різні екіпажі (fpv, бомбери, розвідка переднього краю, більш глибока розвідка одночасно), але вони все одно застосовуються окремо одне від одного, то це позбавлено сенсу. Командир і особовий склад мають вирішувати надзвичайно широкий спектр технічних задач з обмеженими ресурсами… матеріальними, часовими, людськими. Звісно для саморозвитку того, хто цією мішаниною керує, це добре, але є не так багато людей, які мають повний набір компетенцій для фахового управління таким зоопарком.
Якщо ви застосовуєте групу одночасно на одній задачі, це має сенс. Скажімо вона виходить на комплексну місію. Розвідники знаходять цілі, fpv уражають, потім нічні бомбери допалюють те, що лишилося і знищують те, чому дрони-камікадзе не можуть дати раду.
Якщо ж підрозділ дронарів все одно застосовують поекіпажно, посилаючи в різні частини сектора і взаємодіють вони між собою тільки ситуативно за збігом обставин, то який в цьому сенс? Тоді краще формувати підрозділ однотипних засобів, який буде разом вирішувати схожі технічні завдання і отримає можливість взаємно міняти одне одного при виникненні такої необхідності.
З іншого боку, як вже писав вище, тактика і підходи різняться та вдосконалюються. Попри вимушену необхідність затикання дір набором розрізнених підрозділів і груп, мають місце й інші приклади, які дають надію на те, що буде системний прогрес в тактиці застосування.
Скажімо у вас тоді має бути взвод чи рота суто fpv. На своїй основі підрозділ зможе організувати власну майстерню для вирішення технічних питань, ремонту і тестування обладнання й сталого накопичення бойового і технічного досвіду. Чим більший масштаб підрозділу, тим більші можливості потенційно він може наростити.
Далі взаємодія з іншими організмами на фронті. З бригадами, полками і батальйонами в секторі, з РЕБом та іншими дронарями.
На фронті ми бачимо ще одну проблему щодо організації взаємодії між різними бригадами. Часто артилерія противника працює не в лоб по підрозділах, проти яких стоїть, а по сусідньому секторові. Наприклад, стоять по фронту наші бригади 1, 2 і 3 (а між ними і з ними це солянка приданих підрозділів) проти бригад чи дивізій противника 1, 2 і 3. Арта ворожого організму 1 працює не по нашій бригаді 1, а по бригаді 2. Виходить, що бригада 2, якщо вона не має можливості розвідувати засоби противника в зоні сусідньої бригади, які працюють по ній, має просити сусідів допомогти. Але вони допомогти можуть далеко не завжди, бо не вистачає засобів, адже вона розвідує засоби, які можуть одночасно працювати по ній з цього ж сектора.
Це пов’язано з обмеженими ресурсами і підходом, коли кожен наш організм має працювати в своїй зоні відповідальності. Особливо з огляду на те, що противник у наступі й потрібно постійно моніторити свій сектор аби не проґавити шутрмові та наступальні дії москалів.
Звісно в окремому підпорядкуванні наших ОТУ чи ОСУВ є підрозділи безпілотників, які можуть виконувати такі завдання, закриваючи прогалини і проблемні питання цих бригад. Але це не завжди можна зробити достатньо оперативно щоб вчасно відреагувати.
В цьому плані крім підрозділів БПАК, які є в підпорядкуванні старшого начальника у секторі, є інше рішення. Влада і військове командування нарешті оголосило про масштабування успішних бригад в корпуси. Військові та різного роду фахівці давно вже закликали провести переведення на дивізійну систему. Побачимо як буде виглядати ця реформа управління у війську, але у тому випадку, якщо наші бригади 1,2 і 3 стануть частиною дивізії або корпусу з прямою вертикаллю управління, вже корпусне командування зможе організувати комплексне рішення в ширшій за бригадну смузі. Організувати виявлення засобів, які працюють по підрозділах з різних секторів у своїй смузі. Враховуючи дальність роботи артилерії, на одній ділянці фронту така проблема може бути вирішена в рамках одного корпусу/дивізії. На ділянках з більшою щільністю військ, можливо 2-3.
***
Збільшіть поставки дронів хоч до мільярда. Поряд з ними завжди мають бути люди. Їх треба підготувати, забезпечити, організувати і ними потрібно керувати відповідним чином. Це мільйон питань малого і великого масштабів. Їх вирішення потребує значних зусиль.
Дякую за увагу. Підтримати автора і подякувати за матеріал можна тут:
