Вітаю, хе-хе. Якщо ви опинилися тут — значить, побачите купку вражень однієї дуже допитливої пані, яка проходить The Legend of Zelda: Ocarina of Time. Сподіваюсь пройти цю чудову гру за місяць, себто за травень, і вирішила поділитися процесом, доки не оформила повноцінно блоґ.
Насправді, про Зелду (саме такий варіант буде звучати найчастіше) я і не пам'ятаю, як саме дізналася. Чи-то посилання в андертейлі (про який я також планую писати), чи-то в інших місцях… Словом, остаточно про цю серію я дізналася рівно півроку тому, коли почула “Gerudo Walley”. Власне, з цього почався мій шлях зазіхання на TLoZ.
Дякувати богам, існують такі штуки, як емулятори. Завдяки ним я маю найпершу гру для NES, TLoZ: A Link to the Past, TLoZ: Ocarina of Time та TLoZ: Mask of Majora. Зупинюсь сьогодні виключно на Окарині, бо на даний момент це гра, в якій прогресу в мене найбільше.
Власне, з чого ж почати? Сюжет поки достатньо простий: ми, отримав вказівку від Дерева Деку, вирушаємо до принцеси, аби захистити камінь Лісу. Від неї ми дізнаємось про загрозу для усього королівства Гайрул та світу, що йде від такого собі лідера Ґерудо, Ґенондорфа. Зелда запевняє нас: він хоче заволодіти божественною силою, спадком трьох золотих богинь — Трифорсом — аби занурити світ у пітьму та зло. Нам треба дістатися Священного Королівства та врятувати два інших каменя від загребущих лап Ґенона.
Отакий простий сюжет. Попри те, що гра аж дев'яносто восьмого, вона дуже шикарно показує себе зараз (особливо якщо ви, як і я, не вважаєте графіку за ключовий параметр). Квести та пазли інтуїтивно зрозумілі, щоправда бойова система може здатися сучасному гравцю нудною. Втім, насолодитися у грі є чим.
Саундтрек. Він просто чудовий, особливо ці чарівні мелодії окарини. До речі, доки ми мандруємо, ми дізнаємося мелодії для неї і вони грають ґеймплейну роль. Наприклад, аби довести свою приналежність до Королівської Родини, необхідно зіграти Колискову Зелди; пізніше — зіграти ватажку ґоронів (людей, які харчуються каменями) мелодію нашої подруги, яка подарувала окарину. Більше я поки музики не відкрила, але знаю, що попереду ще є конячка, яка так само любить певну мелодію.
Катсцени. Гра старається на максимум і так, можливо вони застарілі, проте дайте їм шанс!
Персонажі. Вони прості та зрозумілі, але по-своєму чарівні. Відмічу нашу любу принцесу та, зокрема, протагоніста — Лінка. Він візуально приємний та грати за нього теж задоволення (а ще я люблю зелений колір). Ґенон ж… Йому треба час і я впевнена, в подальшому він розкриється. Єдиний, хто мені не дуже подобається — Деку, наглядач Лісу Кокірі. І пан пугач з туторіалами.
Експірієнс. Так, він неймовірний. В мене в житті не було консолей і той факт, що гра, створена майже тридцять років тому, захоплює, просто фантастичний. Впевнена: була б поменше — і мені не менше було б цікаво.
Отакий от вийшов типу розбір. Поки я тільки шукаю шляху до каменя з першого храму. Не без допомоги ґайдів, ясна річ. Втім, так.
Сподіваюсь, я тут надовго. Дякую, що присвятили свій час, хе-хе.
Ще побачимось!
