У глибинах існування політичних систем виникає питання: що дозволяє державі зберігати мобільність і здатність до змін, коли все навколо схиляється до застою? Це - Абсолютизм, форма, де воля однієї людини концентрується в серці держави, що протистоїть цьому плинному антигуманному опору, демонструючи особливий тип мобільності, який заперечує ці поверхневі уявлення про його нібито "громіздкість". Хоч на перший погляд централізація може здаватися перешкодою для швидких змін, саме ця зосередженість влади створює умови для рішучих і безперешкодних трансформацій. Суть цього явища полягає в самій природі інтенсифікованих структур, де вся енергія управління спрямована одним суб'єктом, вільним від інституційних протирічь.
Ідея про "вайлуватість" абсолютистичних структур виникла з проблеми «екзистенційної кризи»; вона стосується тільки тих випадків, коли самодержавець втрачає ідеалістичний та Божий вектор свого правління. Однак ж, коли монарх, керується даним йому Божим мандатом, підкріпленим моральними законами і духовною місією, він стає втіленням народної волі, здатним до швидких та радикальних змін у моменти коли у той час, інфантильний парламент роздирається у протиріччях.
"Досить Державцеві не ламати порядків, запроваджених його предками, і потім правити відповідно до обставин"
– Нікколо Мак'явеллі
Дуже поширеним є аргумент анархістів: що народ, зібравшись на мітинги, швидше прийме рішення і реформи. Але це судження є поверховим. На превеликий жаль, народний консенсус зазвичай стає заручником хаосу думок, конфліктів інтересів і зволікання. В такій системі кожна зміна потребує численних компромісів, які, в кінцевому результаті, приводять ідею реформи до стану «Ні вашим, ні нашим». Абсолютизм ж навпаки, здатен мобілізувати всю державну структуру у короткий час, для реалізації чітко сформованої мети, яка визначена не тільки політичними потребами, але й має моральне підґрунтя перед вищим порядком. Така мета має більшу силу і стійкість, ніж ті, що народжуються виключно з матеріальних вимог.
"Справжня суверенність полягає у здатності приймати рішення під час надзвичайного стану"
– Карл Шмітт
Але абсолютизм це не тільки про дію, це й про місію, що покладена на суверена. Ця структура, ґрунтуються на моральних підставах, що мають ідеалістичний характер. Це не просто системи влади, де рішення ухвалюються одноосібно, але навіть у такому форматі, король все одно слугує, перед нацією та Богом, це "слугування" і зумовлює кожен крок, що пов'язаний з "моральними підставами" . Цей фундамент, не дозволяє вседержителю діяти заради короткочасних матеріальної вигоди чи інтересів окремих груп. Коли говоримо про структури абсолютистичні - це є будь-який монархістичний лад загалом.
Наслідком таких морально обґрунтованих ідей, є у формування довготривалої перспективи для країни, оскільки вона виходять з ідеалістичної мети, а не з короткочасних політичних компромісів. Моральні підстави дозволяють уникати поверховості в реформах, що характерно для демократичних систем, де зміни часто спрямовані на те, щоб задовольнити потреби певних соціальних груп або забезпечити підтримку на наступних виборах. В абсолютних системах такі перетворення базуються на прагненні до вищої мети – побудови ідеального життєвого простору, яка відповідає духовному покликанню правителя і його народу.
Таким чином, підпорядкування «абсолютистської системи» чітковизначеному дороговказові, що має моральне та духовне підґрунтя, робить її здатною до значних і структурних змін. Ці зміни не є випадковими чи ситуативними, вони формуються як невід'ємна частина більшого історичного процесу, де кожен крок має глибоке моральне обґрунтування. Це не просто зміни заради змін, а осмислені кроки, що відповідають вищому задуму і моральному баченню державного розвитку. Підпорядкування цьому дороговказові, якого дотримується монарх, робить систему не тільки більш стабільною, але й здатною до глибоких і миттєвих змін, які базуються на духовній спадковості, відданості народу, й служінні Всетворцеві.
[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи: AnghartaBot
[☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи: A_Rtuur