Глава 9.
Третій зайвий, як кажуть…
Марина їхала на зустріч з Максимом і згадувала шкільні роки. Він був дивакуватим хлопцем- таким тихим і непримітним. Неочікувано було почути від Максима, що в школі він був закоханий в неї, бо дівчина цього не помічала. Та зараз вони дорослі люди і в кожного своє життя. Те, що Марина зустріла Максима тут - в Одесі, це просто так склалося, от і все. З ввічливості Марина згодилася на зустріч, бо пообіцяла. Вона легко знайшла ресторан і зайшла всередину. Максим вже сидів за столиком і чекав. Побачивши Марину, він помахав рукою.
- Привіт. Я дуже радий тебе бачити. Дякую, що прийшла - задоволено сказав Максим, коли Марина підійшла ближче.
- Привіт, Максиме. Я ж обіцяла, тому і тут.
- Сідай, будь ласка. Зараз принесуть меню і ми щось замовимо - сказав Максим і посміхнувся.
- Добре - відповіла Марина і теж посміхнулася.
Їжа була смачною, вино теж. Максим розповідав про себе, як став юристом і переїхав в Одесу, що життям своїм дуже задоволений і досяг всього, чого хотів. Марина теж розповіла трішки про своє життя і як вимушена була покинути роботу в Києві та переїхати до Одеси через хворобу мами. Розмова була невимушена і спокійна. Та раптом Максим взяв Марину за руку і неочікувано сказав:
- Марина, я розумію, що це прозвучить дивно і незрозуміло для тебе, але я хочу сказати, що ті почуття, які я відчував до тебе у школі знову ожили в мені, коли ми зустрілися. Я думаю, що кохання до тебе нікуди і не зникало. А тепер, коли ти поруч я хочу зізнатися, що постійно думаю про тебе і хочу, щоб ми були разом. Я думаю, що кохаю тебе і… - говорив Максим, але не встиг сказати далі, бо Марина перервала його.
- Максиме, зупинись. Не кажи далі нічого. Мені приємно, що ти говориш такі слова, але я не можу відповісти тобі взаємністю. Вибач. Навіть якщо в школі ти і був закоханий в мене, то зараз все інакше. Я вже зустріла коханого і дуже щаслива. Він для мене все. Сподіваюсь, ти все розумієш.
Максим уважно слухав Марину, а всередині все закипало.
- Це той капітан, що працює в твоїй компанії? Він твоє кохання? - запитав Максим роздратовано.
- Так, це він. То ти вже знаєш?
- Я бачив вас обох у парку, коли гуляв з собакою. Та я не думав, що так все серйозно. А ти впевнена в ньому, Марино? Чи не розіб'є він тобі серце? - сказав Максим.
-Я довіряю капітану і дуже сильно кохаю. Впевнена, що він моя доля - відповіла Марина.
- Ну що він може дати тобі, Марино? Він простий моряк. А я добре забезпечений і дам тобі все, що ти захочеш. Тільки забажай.
- Максиме, ти мабуть не до кінця зрозумів, що я тобі сказала. Мені не важливий статус чи матеріальне становище. Я полюбила капітана за його добре серце і вчинки. Він чесний, сміливий, надійний. Справжній чоловік. Я дякую долі, що зустріла його. Сподіваюсь тепер ти все зрозумієш. Мені вже пора. Я вдячна тобі за вечерю. Ми гарно поспілкувалися, як друзі. Хай так буде і надалі. Проводжати мене не треба. Капітан мене забере.
- Що ж, добре. Це твоє рішення. Сподіваюсь, ти не пожалкуєш. Головне, щоб ти була щасливою, Марина. Я тобі цього бажаю. Не друзями я хотів бути з тобою, але що вдієш. Хай так. Ще побачимося. Дякую також за вечерю. Бувай. - з сумом в очах сказав Максим.
- Ти ще зустрінеш свою людину, я впевнена. Бувай- сказала Марина і вийшла з ресторану.
Роман вже чекав біля виходу. Він сам запропонував Марині зустріти її після вечері з Максимом. Так йому було спокійніше. Симпатія до цього типа у капітана так і не з'явилася. Він йому не довіряв. Марина підбігла до Романа і міцно обняла.
- Як же я скучила за тобою! Рада, що прийшов.
- Звісно, я б прийшов. Не хочу залишати тебе надовго з цим Максимом. Він мені не подобається і ти це знаєш.
- Капітане, не ревнуй. Ми вже говорили про це. Максим просто друг і не більше. Він нормальний. Просто хоче інколи спілкуватися. Нічого поганого в цьому немає. Тим більше, він юрист. Може знадобляться колись його послуги. В житті всяке буває. Ну добре, годі вже про нього. Відвезеш мене додому? Моя машина он там.
- Хіба ж я можу відмовити моїй німфі. Ходімо. Відвезу тебе.
- А чому ти німфою мене називаєш?
- Ти ж Марина - морська значить. Є ж морські німфи. От ти така. Тільки моя німфа і нічия більше.
- Так, тільки твоя, а ти мій капітан. Кохаю тебе.
-Я тебе більше - відповів Роман і поцілував Марину.
В цей час Максим спостерігав за закоханими і злість наповнювала його серце. “ Ну чому ти вибрала цього капітана? Та я кращий за нього в сто разів. Ну нічого, ти ще це зрозумієш, Марино. Я все одно приберу його зі свого шляху. Я вже не той непримітний Максим. Я це доведу” - так він думав і в голові визрівав підступний план.
Капітан привіз Марину до її будинку. Вечір швидко минув.
- Ні про що не думай. Я все пояснила Максиму. Не турбуйся. У нас же все добре? Правда ж? - сказала Марина і подивилася на Романа закоханими очима.
- Так, все чудово. На завтра нічого не плануй. Я тебе вкраду. Сюрпризи любиш?
- Обожнюю! Ти сюрприз мені приготував?! А який?
- От завтра і дізнаєшся. Просто будь готова, і все.
- Добре. Я вже чекаю завтрашній день з нетерпінням. Тоді до завтра. Кохаю тебе. - сказала Марина і поцілувала капітана.
Роман був на сьомому небі від щастя. Така неймовірна жінка кохає його. Чого ще бажати. Він міцно обійняв Марину і сказав:
- Я дуже щасливий з тобою. Дякую, що ти є, моя кохана. Побачимось завтра.
Капітан пішов, а Марина дивилася йому вслід і посміхалася. “ Кохання дійсно дарунок небес. Не кожен знаходить справжнє кохання. А мені так пощастило. Як добре, що ми приїхали в Одесу. Саме тут я знайшла щастя”- думала Марина і душа її раділа.
Пані Маргарита сиділа в своїй спальні і купа думок крутилася в її голові. Як же важко наважитися сказати правду і не знати, якою буде реакція. Чи зрозуміє Марина її, чи пробачить, чи прийме цю правду? Але це потрібно зробити. Рано чи пізно Марина має дізнатися. Та і Вікторія так само повинна все знати. Час настав. Завтра вирішальний день. Назад шляху немає. Як буде, так буде. “Я зроблю це. Вирішено. Їду до Одеси”- сказала сама собі Маргарита і допила каву.
Завтрашній день буде дійсно насиченим і цікавим для всіх. А ще непередбачуваним.
