ДВА ПОГЛЯДИ
ВОНА
Ми з Танькою приїхали до Києва коштом роботодавця. Працюємо ортодонтами у найкращій та найдорожчій клініці Тернополя. Власник наш не шкодує коштів на навчання своїх лікарів. Цього разу оплатив нам триденні курси підвищення кваліфікації у столиці з проживанням у готелі Редісон на Подолі.
Але погуляти не дуже вийшло. Навантаження шалене. У ці 72 години нам всунули стільки матеріалу, що навіть напитися не встигли. Хіба що, у останній вечір, про який і буде мова.
Перший день після дороги та напружених лекцій ледве до номерів доповзли та впали спати. На другій день було не набагато легше.
Але ж на останній третій день ввечері ми вже вешталися по Сагайдачного, по Контрактовій, трошки побоюючись заблукати. Хотіли поїхати на Хрещатик, але й у цьому районі у п'ятничний вечір було не нудно. Вуличні музики, молодь, літні пари, відкриті майданчики ресторанів, велике оглядове колесо, звідки за 200 гривень чудовий вигляд на дахи та Дніпро з мостами.
Зайвих грошей не було, ми поїли у Пузатій Хаті та пішли шукати пригод.
Ой, забула згадати: мені 39, розлучена, майже дорослий син. А Танька молодша, але у нашій парі – це вона страшненька подружка. Не фарбується, брекети, які зі знижкою поставила собі нещодавно. Нібито і молодша за мене, але якась нецікава. Не шукає уваги чоловіків, ніяковіє навіть на банальні "дежурні" компліменти.
А я втомилася від наших місцевих залицяльників. Заміж мене звуть іноді. Але не цікаві мені ті тернопільські джентльмени.
На вулиці було тепленько. У "Реберню" шалена черга, біля KFC купа підлітків з пивом, придбаним у "Сільпо". Пішли до Андріївського узвозу, але було ліньки дертися вгору, то пішли назад.
На розі Узвозу знов побачили "П'яну вишню". У нас така ж є на Руській, нічого цікавого. Але ж де ще перехилити кухля за таку ціну? Танька не дуже п'є, але тут погодилася.
Взяли по 150, знайшли вільний столик. Публіка така цікава навколо. І молоді, і літні, парами та компаніями. Вишня швидко у голову б'є, всі веселі.
Перші келишки якось швидко зайшли, взяли по другому. Танька мене здивувала. Не думала я, що другу склянку хильне. Оченятка у неї загорілися, щічки рум'яні. Може, і я вже така? Настрій такий грайливий. Навколишні чоловіки здаються привабливими, але всі зайняті.
Дурна п'яна думка промайнула у голові. Сьогодні остання ніч у великому місті, окремий номер у готелі. Завтра їду звідси, хтозна, коли ще буду у Києві. Мене тут ніхто не знає. Відверто кажучи, давно нікого не було. А я ж вільна та ще приваблива. Особливо у вечірніх сутінках.
Танька, звісно, не здивується, але, як давня та надійна подруга, не заважатиме, промовчить несхвально та й все потому.
Я стала старанно озиратися навколо.
Недовго довелося шукати. З дверей вийшли двійко симпатичних середнього віку. З келихами у руках почали озиратися, даремно шукаючи вільних місць, де притулити свої порції вишні.
Я штурхнула подругу та показала їй цих кавалерів. Вона зробила перелякані круглі очі, затулила рота рукою та пирснула.
Коли вони були поруч, я голосно та майже тверезо сказала:
- Тетяна, дивись, які чоловік симпатичний.
Не знаю, що там Танька, а одного з цих двох, високого у окулярах, ніби струмом трусонуло.
А другий такий спокійний, повільно повертається та каже:
- Девушка, вы, наверное, немного пьяны.
Та посміхається до мене приємно та лагідно. І посмішка у нього така приємна, доброзичлива, обличчя відкрите та розумне, з правильними рисами, майже вродливий. І як він зрозумів, що я саме до нього?
Високий окулярик аж сіпнувся.
- Діма! Що ти таке кажеш?! Як нечемно казати таке дівчині!
Злякався, що втратить шанс познайомитися. Я таких бачила. Аж тремтить, так боїться шанс втратити.
Невисокий подивився на мене уважно, оцінюючим поглядом, знов посміхнувся.
- Прошу вибачення. Не хотів вас образити. Не звик я до компліментів від незнайомих жінок. Навіть, молодим майже не чув компліментів у свій бік.
Ну, ти диви, який ввічливий та вихований. У Тернополі таких годі й шукати. Треба брати, поки він тепленький, а я п'яненька.
Високий вже заметушився.
- Дівчата, давайте ми вам ще замовимо вишні. Шоколаду принесу закусити, тут смачний.
Ми, звісно, погодилися. Посунулися за столом, на якому з'явилося вже чотири склянки та цукерки.
Далі почалася звичайна залицяльна балаканина, змащена значною кількістю алкоголю з незначною кількістю закуски. Хлопці принесли ще раз чотири келишки, потім ще чотири.
Мій обранець був дотепним, уважним та ненав'язливим. Але я відчувала, що подобаюся йому.
У певний момент повернулася до компанії позаду мене, щось там сказала чоловікам приємне, отримала зустрічний комплімент, засміялася на їхній жарт. Коли повернулася назад, встигла побачити ревнивий погляд. Ти диви, ми вже сердимося.
Але він був дуже милим. Я, навіть, поцьомала його у щічку. Він трошки отетерів, але натяк зрозумів.
Десь о пів на одинадцяту ми вирішили йти. З комендантською годиною тут не жартують.
До готелю було десь хвилин десять пішки.
Ми повільно телепалися нічним містом, розуміючи, що нетверезі, і не слід надто поспішати. Думки плуталися, язик також. Небезпечна та підступна штука ця "п'яна вишня".
Людей на площі майже не лишилося, лиш поліцейські та такі п'янички як ми, що поспішали додому.
Він обережно та турботливо тримав мене за лікоть, що не було зайвим. Двічі я добряче перечепилася.
У вестибюлі біля ліфту наші супутники квапливо подивилися на годинники, чемно попрощалися та втікли.
У ліфті я з полегшенням притулилася до стіни, заплющила очі та сказала:
- Танька, а що я не так зробила?
ВІН
Ми з Льошкою того дня вирішили трохи по-холостяцьки гульнути. Обидва ж самотні, п’ятничний вечір.
Подолом гуляють пари й зграйки різновікових шукачок - як своєї долі, так і розваг на один вечір. В одному з ресторанів вечеряли мої знайомі. Ми там і вмостилися. Але швидко занудьгували.
Випили карафку горілки, трохи закусили й пішли далі.
Спускалися Андріївським. Трохи чіплялися до дам. Я намагався, але кльову не було.
Може, тому що Льошка, хоч розумний, симпатичний, але ж зануда, як усі юристи.
Ми втомилися, здавалося, вечір був сумний.
Біля «П’яної вишні» ми зупинилися.
- Ну що, по 150 і по домах, так?
Взяли по 200, вийшли, озираємося, але столики всі зайняті. Ну взагалі нікуди притулитися. Йдемо, як два розгублені алкаші, зі склянками в руках.
- Ну, по 150 и по домам, да?
- Тетяно, дивись, який мужчина симпатичний.
Я повернувся до неї, тобто, на її голос. Дивиться прямо мені в очі й усміхається безсоромно.
Дивуватися нема чому – місцева вишня штука небезпечна.
Мій язик спрацював швидше за мозок.
Що думаю, те й кажу:
- Дівчино, ви, мабуть, трохи п’яна.
Льошка, звісно, охренів від моєї відвертості. А вона – ні.
П’яна дівчина чи не п’яна, але вечір припиняє бути томним.
- Діма! Що ти верзеш?! Як нечемно казати таке дівчині!
А вона насправді симпатична. Років під сорок, брюнетка, тонкі приємні риси обличчя, акуратний макіяж. А подружка її – сіра миша в брекетах.
Довелося мені вибачатися. Швидко залагодив незручність.
Поки я розсипався в люб’язностях, Льошка вже притарабанив ще дві порції наливки та шоколад.
Понеслося.
Дівчата розповіли, що вони стоматологи з Тернополя, тут на підвищенні кваліфікації. Поселили їх у Radisson Blue на Братській. "Моя" брюнетка повідомила, що в кожної з них свій окремий номер.
Досить швидко ми розігрілися до потрібної кондиції.
Брюнетка і без алкоголю була симпатична, але ми чомусь не зупинялися.
Вона відверто тулилася до мене і в якийсь момент несподівано чмокнула мене в губи.
- Не поспішай, люба. Ти ж мене ще не дуже знаєш.
- Не має значення, все одно, завтра ми їдемо додому з Києва.
Загальновідомо, що найсильніше чоловік ревнує жінку, яка йому не належить.
Брюнетка раптом повернулася до компанії позаду. Там якийсь хмир зробив їй комплімент. Вона відповіла, засміялася, і там зав’язалася розмова.
Я відверто занервував.
Вона повернулася до нас, помітила мій погляд і з розумінням засміялася.
Що там було у Льошки й Миші, я навіть не знаю.
Відповідав у їхній бік машинально - всю увагу забрала на себе моя брюнетка.
Як завжди, опівніч настала раптово.
Гарбуз, щури й інші банальні атрибути, що повертаються, коли закінчується магія.
Моя симпатія висла на моїй руці, перечіпляючись на кожному третьому кроці.
У вестибюлі ми з Льошкою глянули на годинник над рецепцією й зрозуміли, що шанси заночувати у відділку поліції або в ТЦК на диво високі.
Попрощалися і хутко рушили до дверей, на ходу тицяючи в телефони, викликаючи таксі.
Стоїмо на вулиці, чекаємо на карету.
- А може, ми дарма пішли? Може, варто було дотиснути?
- Олексію, ви зовсім дурень? Ви ж юрист, як і я.
Вчили ж на якомусь там курсі, що зґвалтування може бути вчинене також шляхом використання безпорадного стану потерпілої. Стан алкогольного сп’яніння жертви , її поведінка до події, моральне обличчя потерпілої особи та спосіб її життя, а також аморальна чи інша віктимна поведінка особи, яка, можливо, свідомо провокувала сексуальну поведінку злочинця з наміром припинити надалі вчинення дій сексуального характеру щодо неї, не виключають кримінальної відповідальності.
