Випробування для Емми,або напевно Хенкі був правий. Частина ЧЕТВЕРТА. Кава з фіалкою. Глава ПЕРША.

Зарплату ми отримуєм у фунтах,але так як на ботру багато американців, основна валюта тут доллар.Наприклад,щоб у буфеті купити бісквіт,люди в більшості платили доларом або центами.Хоча мож було зробити це англійськими фунтом чи пенсами. Коли я з моїм другом получили зарплату,то зрозуміли,що ні у нього,ні у мене,не зняли жодного фунта.Чіпс знову думав вголос-Напевно капітан забув за догани.Але я бачив-продовжував він-як помічник записував мою догану у свій блокнот,і ти бачив,що помічник тоді і тебе теж записав,значить...Значить капітан змилосердився і передумав! Після цього випадку і почалось якесь особливе ставлення капітнана до мене,про яке я згадував раніше.Наприклад,коли йому захотілось содової,він не посилав свого помічника у буфет,а наказував помічнику -"Закличте мені цього малого".Помічник шукав мене і приводив,аж тоді мене Фред посилав по содову.Ніколи не бравши здачі.Одного разу,коли я приніс содову і біля нас не було його помічників,він,відкривши бутилку, спочатку налив мені стакан та мовчки подав. Я сказав-Дякую! Я не хочу. Тоді капітан строго сказав що -Це наказ! Мене він називав по імені,Володя,але помічникам завжди казав-Закличте цього малого і всі помічники знали що малий цей -я.Не тільки в буфет я ходив.Деколи в мед.кабінет по "щось від голови" чи "щось від шлунку".Тай інші подібні "замовлення" Фредді я виконував і був радий цьому.Йти по таблетку в медпункт значно легше ніж котити бочки з олією. Вранці прийшов помічник і сказав щоб я негайно зайшов у каюту до капітана.Ніразу ще не доводилось побувати у його каюті.Вона була не велика,раніше мені думалось що капітанські каюти значно більші.В каюті стояли,уже на поготові,біля дверей,два чемодани.Фредді кивнув головою на них,та промовив -Тут на паромі є одна жінка,подруга моєї дружини.Вона пливе у штати,на постійне місце проживання.Моя жінка зібрала у ці чемодани різні сукні,плаття,капелюшку,одним словом-різне шмаття...Беріть чемодани і ходіть за мною.Коли ми пройшли метрів з 10,капітан спитав чи не важко? Я відповів-Ні,Сер.Чемодани зовсім не важкі. Вони дійсно були легкими але так як йшли ми довго,то я аж задихався і відчув як весь зачервонівся.Капітан постукав у двері.Поки ми чекали,що нам відчинять я роздивлявся навкруги. Це були каюти вищого класу,де перед входом,завжди розміщувався столик зі стільцями.Над столиками розгойдувались,у горщиках,підвішені квіти.В основному це були фіалки.Якщо подивитись збоку,ці фіалки,так і тянулись довгою лінією над усією палубою.Нам відчинили і ми зайшли.Тут же кпітан глянув на мене.Його погляд,означав приблизно таке-Дякую Володя,але тобі тут не місце! Я попрощався і хотів йти,та жінка в темно багряному платті,дещо повна та з дуже приємним лицем,мені заперечила-Ну що ви,молодий чоловік,чемодани такі важкі а ви не перепочивши уже хочете йти.Еммо-зроби гостям кави. Капітан відмовлявся,але жінка наполягла,що якихось 10 хв,проведених за столиком під фіалками,з кавою,капітану не зашкодять.-Тай гляньте який сьогодні краєвид,яка погода,ні однієї хмаринки на небі.Було ясно що ця жіночка мама Емми але саму Емму я ще не бачив.Нас,троє чоловіків-батько Емми,капітан і я,розсілись на стільцях. Невдовзі з дверної рами я побачив піднос,який дуже поволі,появлявся.За ним плавно тянулась жіноча рука.Здавалося місцями вона зупинялась,ледь дрожала, а потім і взагалі завмерла.Такщо я бачив лиш піднос,три чашки кави і простянуту десь до ліктя руку. -Мамо,ну скільки вас просити?! Наливайте каву не під самий верх! Піднос з кавою після паузи продовжив свій рух і вже появилось дівоче обличчя.Воно було дуже напружене.Вся його увага спрямувалась на чорну рідину,яка так і хотіла виплеснутись з горняток на піднос.Ледь закусивши нижню губу, Емма,повільно почала підносити каву своєму татові. Лице її виглядло дуже білим,навіть дещо блідим і однотонним.А очі- великі і чорні,як дві вуглинки на білому снігу.Все волосся з круглої її голови зливалось на шиї,ззаду, у хвостик,перемотаний бантиком,персикового кольору.Гривки у неї не було, тому виднівся оголений,прямий, не то високий,не то середній лоб.Чорне,чорне як подвійне еспрессо,матове волосся дуже йшло до цієї блідої шкіри.Цей контраст личив її строгому обличчю.Зачіска була простою,яку часто носять дівчата.Голову посередині розділяла рівна світла лінія шкіри,від якої у протилежні боки гладко,щільно прилягаючи до голови розходилось густе волосся.Складена вона було міцно.Не було тої висоти і стрункості яку часто описують в романах.Навпаки,росту вона була низького,мого,можливо на якихось 2-3 см вищою та не була стрункою.Але й не мала нічого зайвого,наскільки я міг тоді судити.Після свого батька вона уже підійшла до капітана.Щось розмовляла з ним.Я не розумів слів,лиш бачив як рухались і вигинались уста її і ледь помітну ямку на щоці.Ямка ця, то появлялась,то тут же, не встигши до кінця зформуватись уже зникала.Поки вони розмовляли я роздивився ті чорні очі-вуглі.Якась печаль,понурість була у них.Емма уже стояла в кроці біля мене,коли я,сам не знаючи для чого,вскочив з свого стільця так що стояв на рівні з нею.Тільки маленький піднос,між її і моїми грудьми розділяв нас.Здається я цей піднос своїми грудьми так і прижав до її грудей,через що пролив на нього трохи кави.Ми завмерли обоє так,дивлячись один на одного.Губи її трохи скривились.Так ніби не знали чи їм видати посмішку чи якусь відразу.Не знаю що вона бачила у мені,але у її очах було видно не то страх,не то здивування,навіть якусь ворожість.Було помітно, що вона, як і я, не може відірвати погляду.Якась глибина була у ній.Емма стояла на фоні голубого неба і спокійного,безкрайнього океану.Дивлячись на поверхню океану,спокійну,не порушну,людина відчуває що у цьому океанському спокої криється величезна глибина.Так і я відчув,саме відчув а не побачив,що у цій дівчині якась невідома мені,неймовірна глибина.Вона опамяталася першою і швидко промовила-Давайте я краще сама.Я сів,так же швидко як вставав.Тоді Емма могла вже спокійно подати мені каву.Я навіть не встиг подякувати.Як тільки горнятко торкнулось столику,вона тут же розвернулась і пішла.Здається вона спішила залишити мене.Але не Еммою були зайняті мої думки в цей час.ЇЇ бачили тільки мої очі і вона ще не встигла через них потрапити,спуститись в моє серце.Інший предмет думки розгорався у мені.