Глава 14.
Удар в серце.
Недарма ніч, інколи, гарна подруга для крадіїв і людей, що задумали щось лихе.
Максим подзвонив виконавцю і сказав, що все потрібно зробити саме цієї ночі. Вибухівка має бути встановлена на судні капітана Романа. Він не хотів більше чекати слушної нагоди. Час іде і Марина все більше закохується в цього капітана, а Максиму це не на руку. Тим більше, він дізнався, що Марина і Роман хочуть одружитися, а цього Максим ні в якому разі не допустить. Треба діяти і негайно.
Виконавець пробрався на судно і зачаївся. Було тихо, отже нікого з команди тут немає. Він знав, що капітан зранку прийде один щось ремонтувати, бо слідкував за ним і почув розмову з Мариною. Вибухівку було встановлено в місці, де ніхто не побачить і нічого не запідозрить.
Телефонний дзвінок розбудив Максима посеред ночі. “Хто це так пізно?”- подумав він і глянувши на екран телефону все зрозумів.
- Ну що, все вийшло? Сподіваюсь, ти був обачним? - відразу запитав Максим.
Виконавець сказав, що все пройшло, як треба. Його, звісно ж, цікавила оплата своїх послуг.
- Ти отримаєш половину завтра, як і домовлялися, а решту після того, як капітан піде на корм рибам.
Максим на цьому закінчив розмову і на його обличчі з'явилася задоволена усмішка. Вже завтра все станеться і він здихається капітана. “Марина, ти будеш моєю дуже скоро. От побачиш!”- такі думки були в голові Максима. Він з нетерпінням чекатиме завтрашнього дня.
Настав ранок. Марина прокинулася в гарному настрої. Їй захотілося почути голос коханого і вона вирішила зателефонувати Роману.
- Добрий ранок, життя моє. Я скучила за тобою. Як ти? - з ніжністю в голосі спитала Марина.
- Привіт, моя німфо. Радий чути твій голосок. У мене все добре. От збираюся на судно. Не проти зустрітися після роботи?
- Я тільки за. З нетерпінням чекатиму зустрічі з тобою. Кохаю тебе, мій капітане - відповіла Марина.
- Домовилися. Я зателефоную тобі, як буду вільний. Я кохаю тебе більше, моя єдина. Цілую міцно.
- І я тебе цілую. До зустрічі.
“Кохання- це звісно прекрасно, але робота чекає”- подумала про себе Марина і пішла збиратися.
Роман вирішив не турбувати своїх хлопців, а сам зайнятися ремонтом на “Бурі”. Він все зробив і вирішив вийти в море і перевірити судно. Якби ж він тільки знав, що станеться з ним! Виконавець був на пірсі і чекав слушного моменту, щоб натиснути кнопку пульту. Він хотів, щоб капітан відплив якнайдалі від берега.
-Що ж, пора. Бувай капітане. Нічого особистого, просто виконую свою роботу. Гроші чималі за тебе дають - сказав сам про себе виконавець і натиснув на кнопку. Відбувся вибух, все почало горіти і за лічені секунди судно злетіло в повітря. Він відразу ж зателефонував Максиму.
-Справу зроблено. Капітана забрало море. Чекаю другу половину суми - впевнено сказав виконавець.
Максим перепитав ще раз:
- Ти точно знаєш, що Роман не вижив? Впевнений?
-Та після такого вибуху ніхто б не вижив, ручаюсь - відповів виконавець
-Ну добре. Я перечислю решту тобі зараз. І порада - краще виїдь з міста на деякий час. Так буде краще.
Максим завершив розмову і на його обличчі з'явилася задоволена усмішка. “От я і здихався тебе, Романе. Марина скоро буде зі мною - подумки сказав він сам собі.
Марина сиділа в своєму кабінеті, підписувала документи і думала про скору зустріч з Романом. Раптово відкрилися двері і в кабінет забіг Назар - помічник Романа. По його обличчю Марина зрозуміла, що щось не так.
- Що сталося, Назаре? Ти чому такий схвильований? Кажи вже - стурбовано сказала Марина.
- Капітан… Він… був на судні, ремонтував дещо і вийшов сам в море, щоб все перевірити і раптом незрозуміло чому стався вибух і….
У Марини скажено почало битися серце і вона просто закричала:
-Що з Романом? Він живий?
-Рятувальники шукають його. Хлопці також там. Ми чекаємо, що знайдуть незабаром. Більше нічого не можу сказати - відповів Назар.
- Мерщій їдемо в порт. Я маю там бути - сказала Марина.
Пошуки тривали до глибокої ночі, але безрезультатно. Капітана не знайшли. Марина не хотіла вірити, що Роман загинув. Зі сльозами на очах вона сказала:
- Цього не може бути! Я відчуваю, що він живий! Він сильний! Я відмовляюся в це вірити!
Підійшов Олег з команди капітана і взяв Марину за руку:
-Ми знайдемо його, обіцяю тобі. Він нам так само дорогий і наш найкращий друг. Все буде добре. От побачиш. Не втрачай надії.
-Дякую за підтримку. Для мене це важливо. Ми ж вечером мали зустрітися. Я і подумати не могла, що станеться лихо. Я не зможу жити без Романа. Він моє дихання, моє серце. Мені зараз так погано, Олег.
-Я прекрасно тебе розумію, Марина. Але ти маєш бути сильною і вірити, що з капітаном все добре. Можливо течія віднесла його до іншого берега. Я вважаю він живий і повернеться обов'язково. Он твоя мама приїхала. Я піду. Якщо буде щось відомо, то я подзвоню. Олег відійшов, а до Марини підбігла мама Вікторія і обнявши донечку сказала:
-Я щойно дізналася, моя рідна. Мені так прикро. Я впевнена, Роман живий. Тримайся.
Марина у відповідь обняла матір і не сказавши нічого просто заплакала.
-Плач, доню, плач. Трохи легше стане. Я знаю, що ти дуже сильно кохаєш Романа. Він повертаються до тебе, я впевнена. Обов'язково повернеться.
Маргарита теж дізналася про те, що сталося. Вона приїхала в порт, щоб підтримати доньку. Все таки вона її рідна мати і має бути поруч. Вона почекала, поки Вікторія втішить Марину і підійшла.
-Я відразу прийшла, як дізналася. Це так несправедливо! Та твій капітан борець, він так просто не здається. Все буде добре. Можу я обійняти тебе? - сказала Маргарита в очікуванні відповіді. Раптом Марина сама підійшла і міцно обняла жінку.
-Як добре, що ти тут. Ти зараз дуже потрібна мені, мамо. Як ніколи.
Марина плакала на плечі Вікторії, а та не вірила в те, що почула. Вперше за весь час, що вона тут, в Одесі, донька назвала її мамою. Це було так зворушливо! Маргарита чекала цих слів все своє життя. Вона нічого не сказала і обняла Марину. “ Тепер я завжди буду поруч і не залишу тебе, донечко моя” - подумки сказала собі Маргарита.
Вікторія зі сторони спостерігала все це і її серце раділо, бо рідна мати Марини все таки Маргарита і рано чи пізно вони повинні були порозумітися і Марина пробачила би Маргариті все. Так і сталося. Двох матерів мало хто має, а Марині пощастило. Дівчина подякувала всім за підтримку і попросила залишити її, щоб побути на самоті.
Максим теж приїхав в порт. Він мав тут бути, щоб підтримати Марину. Це і буде перший крок до їх зближення, як він собі думав. Він зачекав, поки Марина буде одна і підійшов до неї.
-Я щойно дізнався сумну новину. Це такий жах. Співчуваю тобі щиро. Капітан був хорошою людиною.
Марина підвела очі і суворо глянувши на Максима сказала:
-Він не був, а є. Мій Роман живий, чуєш- живий. Серце мене не обманює.
-Так -так, вибач мене. Я неправильно висловився. Просто хотів сказати, що якщо потрібна моя допомога, то звертайся. Я поруч. Не хотів тебе образити.
Марина була сама не своя, тому Максим не став продовжувати розмову і пішов. Хай пройде деякий час, Марина змириться з втратою і тоді вже можна буде діяти. А поки треба зачекати, щоб не зробити гірше.
Марина сиділа на лавці і згадувала щасливі миті з Романом. Ніколи в житті вона не повірить, що її коханий загинув. “Я чекатиму тебе скільки потрібно, мій капітан. Де б ти не був, моє серце і душа з тобою завжди. Саме море подарувало мені кохання, подарувало тебе. Я знаю, що море так само допоможе і поверне тебе, мій коханий. Я чекаю на тебе. Чекаю…”
