Глава 11.
Марина стояла зніяковіло і не могла повірити тому, що чує.
- Що Ви таке кажете!? Я не розумію. Це жарт мабуть. Ви жартуєте? Про що Ви? Мамо, що це все значить? Поясни мені.
Вікторія сиділа бліда і налякана.
- Я так боялася цього моменту, і от він настав. Тепер я розумію, чому Ви, Маргарито, так нам допомагали. Що ж, тоді я перша все поясню Марині, а потім вже ваша черга.
- Мамо, що ти поясниш? Що тут відбувається? - сказала Марина.
- Доню, присядь, прошу тебе. Я все зараз розповім тобі. Просто вислухай мене і зрозумій.
Марина сіла на диван. Маргарита просто мовчала, даючи змогу Вікторії все розповісти.
- Що ж, доню, настав час тобі дізнатися правду. Я не могла мати дітей. Ти була крихіткою, коли я вперше побачила тебе. Серце підказало, що саме ти будеш нашою донечкою. Ми не знали, хто твоя рідна мама, але тепер я знаю. Розумію, що не мала приховувати від тебе правду. Твій тато хотів все розповісти, коли тобі виповнилося вісімнадцять років, та я попросила не робити цього заради мене. Я боялася втратити тебе, бо дуже люблю. Це було егоїстично з мого боку, я знаю. Ти маєш повне право ненавидіти мене за це. Та в цьому житті ти єдина, кого я так сильно люблю. Рішення за тобою. А тепер, я вважаю, ми маємо вислухати Маргариту.
- Марино, я розумію, що для тебе все, що зараз відбувається як страшний сон. Я зараз розповім свою історію, а ти вирішуй - вірити чи ні. Отож, я була зовсім юною дівчиною, вчилася в університеті і познайомилася з хлопцем. Його звали Олександр. Я закохалася до нестями. І все було добре до того моменту, поки я не дізналася, що вагітна. Олександр і чути не хотів про дитину, сказав, що ставати батьком не готовий, тому наполіг, щоб я зробила аборт. Я відмовилася. Після цього Олександр розірвав відносини зі мною і сказав, що, якщо я прийняла таке рішення, то далі залишаюся сама з цією проблемою. Мій батько був суворим і деспотичним, відомий у Києві суддя. Коли він дізнався про вагітність і ситуацію з Олександром, то дуже розсердився. Він вважав, що я не готова стати матір'ю і маю спершу закінчити навчання. Та й за свою репутацію переживав, не хотів, щоб я була матір'ю - одинаком, а щоб вийшла заміж за достойного чоловіка. Мама не заступилася за мене, бо боялася батька і мене відправили за межі Києва в наш заміський будиночок, поки я не народжу. Народжувала я в міській лікарні. Пологи були важкі. Мені сказали тоді, що дитина народилася мертвою. Я довго все це переживала в собі. Пройшли роки. Я закінчила університет і працювала адвокатом. Заміж так і не вийшла. Мама померла першою, серце не витримало. Батько пішов за нею згодом, та перед смертю зізнався мені, що це він за великі гроші домовився з лікарем і той сказав мені, що ти народилася мертвою. Насправді тебе віддали в будинок для немовлят і невдовзі знайшли нових батьків. Багато років я шукала тебе і нарешті дізналася, що твоїми батьками стали Вікторія і Мирослав. Я зустрілася з Мирославом і розповіла все. Він благав мене не руйнувати вашу сім'ю і не розказувати дружині правду, бо це її вб'є. Ти була вже дорослою дівчиною і нічого не знала. Я не змогла порушити ваше сімейне щастя, не мала права. Ми домовилися з твоїм батьком, що краще залишити все, як є - для твого ж блага, Марино. І Вікторії, твоїй мамі, батько нічого не розповів про мене, щоб вберегти від переживань. Потім ми з Мирославом заснували компанію”Нептун”. Він був просто акціонером, а я займалася керуванням. Я весь цей час спостерігала здалеку, як ти ростеш, за всіма твоїми успіхами. Коли дізналася про хворобу Вікторії, то вирішила допомогти. Ти звісно спитаєш, чому саме зараз я вирішила відкритися і все розказати? Чесно, я стомилася плакати ночами від безпорадності і самотності. Вирішувати тобі - чи пробачити мені, чи ні. Я прийму будь - яке твоє рішення. Головне, що я скинула цей тягар зі свого серця.
Маргарита закінчила свою розповідь і з надією глянула в очі Марини. Вона дуже хотіла, щоб донька зрозуміла її і пробачила. Марина була розгублена , та все таки сказала:
-Я не знаю, що вам обом сказати. Я збентежена і маю подумати. Я піду до Романа.
Марина пішла, а Вікторія і Маргарита просто глянули одна на одну з сумом в очах.
-Я знала, що рано чи пізно рідна мати Марини з'явиться. Я відчувала це. І от Ви тут. Що ж тепер буде? Що збираєтесь робити далі? - спитала Вікторія.
-Нічого. Ви - матір Марини по праву. Ви її виховали. Вона любить Вас не дивлячись ні на що. Зараз я для неї чужа людина. Сподіваюсь з часом вона все зрозуміє і пробачить мене. Я насправді щиро вдячна Вам, Вікторіє. Моя донька росла в любові. Не ображайтесь на мене, я просто хотіла, щоб Марина дізналася правду, бо це їло мене зсередини. Вірю, що Ви розумієте мене, як ніхто.
- Хіба я можу на Вас ображатися! Це повинно було статися. Правду не сховаєш. Я думаю, моя Марина все обдумає і прийме Вас, а мені пробачить. Вона добра і чуйна. Все буде добре. От побачите.
- Хай так і буде. Я дуже цього хочу. Я вже піду. Я живу в готелі і буду тут ще кілька днів. Ще побачимося. Дякую за розуміння - сказала Маргарита і пішла до дверей.
- Все налагодиться, от побачите. До зустрічі. На все добре - відповіла Вікторія.
Марина подзвонила Роману і сказала, що приїде до нього на судно, бо треба терміново поговорити. У неї був дуже схвильований голос, тому капітан зрозумів, що це щось серйозне.
Марина забігла по трапу на “Бурю” і просто кинулася в обійми Романа.
- Що сталося, кохана? Що з тобою?- запитав капітан і міцно обійняв Марину.
- Ти не уявляєш, що я сьогодні дізналася! Виявилося, що моя рідна мама - це пані Маргарита.
- Як це? Ану розповідай! Головне заспокойся. Я поруч - сказав Роман.
Марина емоційно розповіла всю історію від початку до кінця. Капітан уважно вислухав і сказав:
-Я звісно здивований. Уявляю, як тобі зараз важко все це усвідомити. Але таке життя. Всяке буває. Якщо хочеш знати мою думку, то ти щаслива людина. Можна сказати, у тебе дві мами. Це чудово.
- Мені зараз не до жартів. Я не знаю, що мені робити? Як реагувати? Порадь.
- Пробач обох. Вони не винні. Так склалося. Та це не міняє того факту, що одна мама дала тобі життя, а інша - виховала. Ти маєш прийняти це і бути вдячною. Вони люблять тебе, а це головне.
- Ти так вважаєш? Але ж вони брехали мені обидві.
- Не поспішай, обдумай все. Можеш залишитися зі мною тут, якщо хочеш.
- Дякую, коханий, та краще я повернуся додому. Мамі не можна хвилюватися.
- От бачиш. Ти переживаєш, мамою назвала Вікторію. Ти її дуже сильно любиш, хіба не так? - сказав Роман.
- Звісно ж люблю. Вона для мене найдорожча у світі. Хоч я зараз і сердита, та все одно Вікторія - моя мама і буде нею завжди.
- А як же Маргарита? Вона твоя рідна мама. Її ти вибачиш? - спитав капітан.
- Мені потрібен час. Я маю пізнати її. Далі побачимо, як складеться - відповіла Марина. - Я вдячна тобі за підтримку, мій рідний. Мені стало легше. Я вже піду. Тобі завтра зранку в море, тому відпочивай.
- Добре, кохана. Не сумуй. Я завжди поруч, знай це.
Роман ніжно поцілував Марину і вона заспокоїлася. Капітан провів її до машини і Марина поїхала додому.
Роман стояв біля свого судна і думав, що все буде добре, все налагодиться. Життя таке непередбачуване і робить сюрпризи. Головне приймати все, як є. Випадковості не випадкові. Хоч Марина і злиться зараз, та тепер у неї дві мами. Вона зрозуміє, як їй пощастило. Неодмінно.
