Глава 12.
Максим сидів в своєму кабінеті і перебирав судові справи. Роботи накопичилося багато, але всі його думки були про Марину. “Я вже не той тихий і невпевнений в собі юнак, з якого кепкували в школі . Я твердо стою на ногах, працюю у великій страховій компанії. Всього цього я добився сам. Я так мріяв про твоє кохання, Марино. Все було би так, як я хочу, але з'явився цей капітан так невчасно. Я все одно отримаю те, що бажаю. Я більше не невдаха, а переможець. Ось так “- думав Максим і задоволена усмішка з'явилася на його обличчі. Він дійсно дуже змінився. Став прагматичним, холодним до людських емоцій, безжальним. Жінки, що приходили в життя Максима не змогли пробудити кохання в його серці. Він шукав ту, яка буде хоч трішки схожа на Марину, та марно. Для когось дивно пам'ятати шкільне кохання, та не для Максима. Для нього Марина була ідеальною. І коли вони зустрілися в Одесі, ось так випадково, то Максим побачив в цьому знак долі. “Просто треба зробити так, щоб з капітаном стався нещасний випадок. У морі ж всяке буває. І тоді я буду поруч з Мариною. З часом вона забуде Романа і полюбить мене. Потрібно буде трішки терпіння”.
Вікторія з надією чекала повернення доньки. Вона сподівалася на те, що Марина все таки зрозуміє її і пробачить. Якою ж була радість Вікторії, коли вона побачила, як відкрилися двері і зайшла Марина.
- Донечко, ти повернулася! Я така щаслива! Ти пробачила мені? - емоційно сказала Вікторія.
- Так, мамо. Я не можу злитися на тебе, бо дуже люблю. Ти виховала мене. Я безмежно вдячна тобі. Життя непередбачуване, і сталося те, що сталося. Роман вірно сказав, що я маю прийняти все це і жити далі. Пані Маргарита теж не винна в тому, що сталося. Вона все таки шукала мене. Я маю поговорити з нею завтра. Ти не хвилюйся, все буде добре.
- Я завжди казала, що ти найкраща донька, і це правда. Дякую, моя люба, за розуміння. Я так само дуже тебе люблю. А з Маргаритою обов'язково поговори. Вона ще буде в Одесі кілька днів. Вона хороша жінка.
- А знаєш, Роман мені сказав, що у мене тепер дві мами. Це так дивно, але приємно.
-Ти ще пізнаєш ближче Маргариту. Я впевнена, ти полюбиш її. Вона дала тобі життя.
- Я би дуже цього хотіла. Завтра зустрінусь з нею і про всі свої почуття розкажу.
Марина обняла Вікторію і вони сиділи так, не говорячи ні слова. Все і так було зрозуміло.
Капітан з командою повернулися в порт. Улов був великий, а значить замовлення виконано.
- Капітане, я тут спитати хотів, то коли весілля вже? - спитав помічник Назар і посміхнувся.
- Ага, цікаво, до речі, то ти пропозицію руки і серця вже зробив? - спитав Олег і підморгнув Ігору.
-Хлопці, не так швидко. У Марини зараз непроста ситуація. Виявилося, що Вікторія не рідна мама Марини.
- Отакої! Оце поворот! І хто ж рідна? - здивовано спитав Олег.
- Власниця компанії “Нептун” - пані Маргарита. Тепер зрозуміло, чому вона призначила Марину керуючою. Кому, як не доньці довірити компанію.
- Хто б міг подумати! Я в шоці! - сказав Назар.
- Та ви, хлопці, гарну ідею мені подали. Я зроблю пропозицію Марині. Чого чекати. Ми кохаємо один одного. Вона жінка мого життя. Я зроблю це. Але ж треба обручку перше купити - впевнено сказав капітан.
- Я радий за тебе, Ромео. Ти заслуговуєш щастя. - сказав Ігор.
- Дякую, друже. Один ти мене так називаєш, та мені подобається. Що ж, зайду сьогодні в ювелірний і подивлюсь обручки.
Максим закінчив роботу в офісі. В його голові вже визрів план, як позбутися капітана Романа раз і назавжди. “Я знайду того, хто за велику винагороду підкладе вибухівку на судно капітана. Коли він вийде в море, то все і станеться. Буде просто нещасний випадок. Бувають же несправності. Мене, звісно ж ніхто не запідозрить. Здихаюсь цього Романа, буду поруч з Мариною і вона з часом забуде його. Чудовий план”- так думав Максим і був собою задоволений. І коли він став таким? Це жахливо. Хіба кохання робить людину вбивцею? Можливо дитяча травма ще зі школи так вплинула на Максима. Його не сприймали і насміхалися, і от тепер, в дорослому віці, він хоче бути на коні і не жаліти нікого. Максим теперішній не приймає відмов. Марина буде з ним і крапка, за будь - яку ціну.
Маргарита встала рано і пила каву, насолоджуючись гарним краєвидом з вікна. В двері постукали. На порозі стояла Марина.
-Ти прийшла! Як несподівано! Заходь - радісно сказала жінка.
- Я хочу поговорити з Вами. Мені є що сказати - спокійним голосом відповіла Марина.
-Так, звісно. Я слухаю тебе.
- Я довго думала про всю цю ситуацію. Думки були різні і почуття змішані. Не кожного дня дізнаєшся такі речі. Завдяки словам Романа я зрозуміла, що життя непередбачуване. Я пробачила і Вас, і маму. Не хочу тримати зло у серці. Ви подарували мені життя, а мама Вікторія виховала. Я маю це поважати. Прошу дати мені час, щоб я пізнала Вас і звикла до думки, що Ви моя рідна мама.
- Люба моя, я вдячна тобі за розуміння. Ти й не уявляєш, як мені було страшно думати, що ти не пробачиш і зненавидиш мене. Вікторія була права - ти найкраща донька у світі. Я згодна, що і тобі і мені потрібен час. Сподіваюсь, що настане мить, коли ти назвеш мене мамою - сказала Маргарита і посміхнулася.
- Добре, я тоді піду. Треба на роботу їхати. Ще побачимося і поговоримо.
- Так, звісно. Я буду чекати з нетерпінням. Можна тебе обняти? - раптом запитала Маргарита.
Марина просто кивнула головою. Ці обійми були дуже теплі, дійсно материнські. Маргарита була щаслива в цю мить. Марина посміхнулася, привітно глянула і пішла.
“Невже вона пробачила мені? Яке щастя! Я зроблю все, щоб моя донька полюбила мене. Так і буде” - думала Маргарита і вся світилася і раділа.
Марина їхала в машині. Вона була впевнена, що все зробила правильно. Не потрібно злитися, тримати образи в серці, це тільки знищить тебе. Тепер так легко на душі. Все буде добре. Дві мами не кожен має, а Марині пощастило. Життя інколи схоже на калейдоскоп, але цим воно і цікавіше. Пані Маргарита посприяла знайомству з капітаном Романом. Вже за це Марина безмежно вдячна, бо зустріла справжнє кохання. “ Я зможу полюбити свою рідну маму. Я впевнена. Все буде добре. А як інакше! - думала про себе Марина і посміхалася.
Роман знайшов гарну ювелірну крамничку. Він уважно роздивлявся обручки і нарешті побачив ту, яка сподобається його коханій. Обручка була з каменем у вигляді квітки блакитного кольору - така ніжна і прекрасна.
- Я купую її. Інші не буду дивитися.
-Чудовий вибір. Впевнений, що вашій дівчині сподобається - сказав продавець Роману.
- Дуже сподіваюсь на це - відповів капітан.
Роман вирішив освідчитися Марині на своєму судні ”Буря”. Сьогодні ввечері він запросить її прогулятися і зробить це. Капітан відчував хвилювання. Як сприйме пропозицію Марина? Чи погодиться? Але відступати Роман не буде. Він впевнений у своєму рішенні. Чого зволікати. Як кажуть: “Або пан, або пропав”.
Маргарита вирішила зателефонувати своєму помічнику Володимиру і розповісти все. Він вислухав уважно і був задоволений почутим. Нарешті пані Маргарита буде щаслива і не сумуватиме.
- Я хочу сьогодні запросити Вікторію на вечірню прогулянку морем. Може і ти приєднаєшся до нас?
- Я з радістю. Заїду за Вами і разом підемо до Вікторії. Ви не проти? - сказав Володимир.
-Чудово. Домовились. Чекаю на тебе ввечері. А я зараз зателефоную Вікторії і запрошу її.
Маргарита була задоволена, бо Вікторія прийняла її запрошення прогулятися і поспілкуватися. Все склалося якнайкраще.
Марина сиділа в своєму кабінеті і старанно працювала. Відкрилися двері і перед нею постав Роман.
- Не чекала? А я от вирішив завітати. Скучив за тобою. Хоч ти і на робочому місці, та я ж можу поцілувати кохану жінку? - жартуючи сказав Роман.
- Ти молодець, що прийшов. Поцілувати можеш, поки ніхто не прийшов. Я дозволяю.
Капітан підійшов ближче і міцно обнявши Марину, поцілував її.
- Я дослухалась твоєї поради і поговорила і з мамою, і з пані Маргаритою. Я її поки не називаю “мама”, мені потрібен час. Пізнаю її ближче і тоді побачимо. Так що, поки все добре. А ти як?
- Все ок. Улов великий. Так що, пані бос, свою роботу я виконую, як бачиш. Ось звіт, який ти доручила заповнювати. Перевіриш.
-Я і не сумнівалася в тобі. Ти відповідальний працівник. Але найголовніше, що ти мій коханий. Я би з радістю з тобою говорила і говорила б, але скоро в мене нарада, тому….
-Я зрозумів. Взагалі-то я забіг, щоб запросити тебе на прогулянку набережною. Згодна?
-Хіба я можу відмовити капітану мого серця - сказала Марина і засміялася.
-Тоді чекатиму тебе на набережній в сім годин. Кохаю. До зустрічі.
Роман пішов, а Марина стояла усміхнена і щаслива з думкою, що нарешті зустріла найкращого чоловіка на землі.
