Morgan Luna – You Lost Me Forever

💔

You kept the house. I kept the silence

Both of us knew what that would mean

You wore your pride just like good clothing

I wore the cracks you couldn't see

I gave you days without demanding

I gave you truth without a stage

You gave me word that sounded tender

and turned your Eyes, and changed the page

💔

You lost me forever

Not in a scream, Not in the fight

You lost me slowly

One quiet wound at a time

You lost me forever

Long before I said goodbye

Love didn't leave in a moment

It left by losing its light

💔

There was no storm to blame the ending

No shattered glass, no slamming doors

Just little ways you stopped my breathing

While saying everything was yours

I learned to speak in lowered volume

To make myself fit into less

Until one day I heard it clearly

Peace shouldn't feel like loneliness

💔

You lost me forever

Not when I walk but when I stay

You lost me trying

To love me only half away

You lost me forever

When I forgot my own name

And I won't call that devotion

If all it left me was a pain

💔

Now the room sounds different at night

Not better just finally mine

I let the window face the morning

I let my heartbeat choose the time

And if you reach for what is missing

Don't dress it up as destiny

Some things don't break. They just go empty

That's what you made of you and me

I won't curse you for your blindness

I won't beg you to recall

But there are losses made in daylight

That still outlast them all

💔

You lost me forever

And that's the truest thing I know

Not every ending

Needs a bitter kind of cold

You lost me forever

And I don't need to make it cruel

It just the price of being careless

With a heart

That once chose you

💔

You didn't break me

You just lost me…

💔

💔

Ти ґаздував. Я ж більш мовчала.

І кожен знав, що значить штиль.

Ти честь носив, як гарний одяг.

А я лахміть ховала біль.

Про тебе дбала без претензій!

Прощала щиро все, без сцен.

Ти ніжні знав слова поезій,

Хоча й не знав їх скритий сенс…

💔

Мене втратив навіки!

Не в одну мить, не в крику чвар.

Ти зробив це повільно:

По рані нишком за раз.

Мене загубив ти

Задовго ще до слів прощань —

Любов не зникає миттєво,

Для цього їй треба час…

💔

Було без бурі звинувачень,

Без битих склянок об стіну.

Лиш кілька слів, що їх зронив ти,

Коли сказав: «Моє все тут»…

Я вчилась тихо говорити,

Займати місця якнайменш.

Аж як одного дня збагнула:

Душевний спокій краще меж.

💔

Втратив мене навіки!

Не як пішла, а ще раніш!

Мене лишився,

Любивши тільки наче річ…

Мене втратив навіки!

Коли забула, ким я є!

Бо ж як назвати те коханням,

Що залишало тільки щем?..

💔

Вже не так дім звучить по ночах.

Не краще. Я просто сама.

І вже як схочу ранки стрічу.

І тільки мій тепер весь час…

Якщо не маєш те, що хтів би, —

Не обертай це в долі плин.

Бо речі є, що лиш пустими

Стають із часом. Як і ми.

Я не буду проклинати

Чи благати нових спроб!

Бо ж є речі, що незмінні,

Скільки б шансів не дано!

💔

Мене втратив навіки —

Це найщиріша з правд усіх.

Не кожні вчинки

Варті в світі гірших слів!

Так, втратив назавжди!

І не роби ти з мене зло!

Така ціна твого недбальства

Серця, що…

Твоїм було…

💔

Хотів скорити…

Та лиш втратив…

💔

Artificial Intelligence

(6 квітня 2026 р.)

Олександр Пузиренко