Моя любов...
Ти не повернешся до мене знов.
У венах застигає люта кров.
Шукатиму тебе...
Твій слід схолов.
Моя любов...
Коли знайду,
Вустами я до тебе припаду,
Нап’юсь із джерела і знов піду
Шукати далі...
Пісню ще складу,
Знов загублю.
Ти не сумуй,
Моя любове, лиш мене відчуй
І спрагу почуттів моїх вгамуй.
Пісні складай,
Біль затамуй
І не турбуй.
20.06.2024 - 28.07.2024
Крізь серце проростають квіти... Автор Ірина Вірна ©irina_virna
Закрию в клітку свої слова...
А як було раніше?
Мить - доля секунди, яка не відіграє важливої гри. Поглянувши на неї, відчуємо зневажливий розпач, маленьке як сонце, але добре ховає щось, за собою. Таємницю, терапію, дію. Що потребує розповіді, про край теплоти, в який приходять неминучі дощі.
Інтимна нічна сповідь, де любов перетворюється на тишу, а щирість — на прокляття. У цьому вірші зустрічаються чуттєвість і саморуйнування, коли ніжність стирається грозами вини, а прагнення кохання стає джерелом внутрішньої катастрофи.
Дядько Гаврило прискіпливо точить ножа.
Мить - доля секунди, яка не відіграє важливої гри. Поглянувши на неї, відчуємо зневажливий розпач, маленьке як сонце, але добре ховає щось, за собою. Таємницю, терапію, дію. Що потребує розповіді, про край теплоти, в який приходять неминучі дощі.
Інтимна нічна сповідь, де любов перетворюється на тишу, а щирість — на прокляття. У цьому вірші зустрічаються чуттєвість і саморуйнування, коли ніжність стирається грозами вини, а прагнення кохання стає джерелом внутрішньої катастрофи.
Дядько Гаврило прискіпливо точить ножа.
