Мій перший психолог нещодавно зробив наступний допис, процитую фрагмент:
«Клієнти, які зараз приходять — приходять тупо "прибиті" Харковом, блекаутами та деякими ініціативами політичного керівництва. Ніби все до купи саме зараз зібралось і вдарило з усієї сили. Але насправді приходять, переважно, ті люди, які з якихось причин не адаптувались до війни в початкові фази цієї війни. Вони з якихось причин витіснили, уникнули, відклали, чи просто "витягнули" на межі минули поневіряння, розчарування, втрати. І тепер наздогнало»
Незадовго до повномасштабного вторгнення, Масі Найєм написав у одному з постів, що за законами війни ми почнемо жити у перші її секунди.
Уже зараз можна точно сказати, що сповна це твердження стосувалось тих українців, хто зустрівся з війною обличчям не вперше: військових, волонтерів, військових медиків.
Цивільним, відірваним від реальності, а ще байдужим забракло і майже 2,5 років.
Прийняти війну в усіх її проявах.
Хочеться все спихнути на психологію, на адаптацію. Воно так і є.
Але водночас хочеться і холодного душу для тих, хто все ще не в одному човні з нами. Технічно вони в човні, але не гребуть, знаєте, трутні такі собі, відбуваються.
І я не хочу їх шеймити, я хочу їх розбудити. Бо чим раніше вийде зняти окуляри нереальності, тим легше буде прийняти реальність.
Я приймала реальність війни майже 1,5 роки, не розуміючи цього. Допоки не почала робити перші збори.
Я навіть на терапії за цей час жодного разу не заговорила про війну.
Вона була десь завжди у цій кімнаті, але я намагалась вирішувати травми і справи насущні. А насущною була і є війна.
Я намагалась встигнути надихатись життям, втілити мрії перед ймовірною романтизованою смертю, абстрагувалась, їздила Європою, тусувалась.
Так, я робила дуже багато сторіз про війну. Так, я робила репости друзів.Але я ніколи нічого не публікувала у профілі.
Чесно? Думала, як він буде виглядати. Ну не кінчена? Зараз мені абсолютно насрати, бо є ціль збирати кошти.
Гляньте зараз на мій профіль в інста. Це найкращий у світі профіль. Він сповнений найбільш болючого і найбільш реального життя. Жодне красиве модне фото не зробить його кращим.
Лише майже рік тому я усвідомила реальність.
Нереально порахувати, хто уже прийняв війну, хто ні. Багато людей по обидві сторони. І ті, хто прийняли — це щасливі люди. А ще багато серед нас нещасливих цивільних. Нещасливих, бо теперішня безтурботність — це майбутній розпач, безсилля, приреченість, які доведеться приймати. Навіть на 5 рік війни такі люди все ще будуть.
Це трохи і про моральний обов*язок — обов*язок зрозуміти свою державу.
Зняти рожеві окуляри — це надто слабо сказано.
Зараз ви маєте прийняти крижаний душ реальності, інакше буде душ з крові всіх тих, кого ви любите і знаєте.
«Якби усі одурені прозріли, якби усі убиті ожили…»
Треба давати собі зрозуміти і прийняти наступні речі:
Чим раніше приймеш реальність, тим ймовірніше не даш йобу
Якщо не включитись зараз, то згодом не буде для чого включатись
Кожному треба знайти місце у цій війні
Те, що нас не вбило, до нас ще не добралося
Всі війни закінчуються. Але не самі по собі. Їх закінчують люди. Наразі це ми з вами
Закарбуйте це собі.
Приймайте реальність. Для цього, звісно, доведеться прожити моральну агонію. А реально померти ми ще встигнемо.
P.S. Якщо ви прямо зараз стикнулись з відчуттям прийняття війни, з яким не можете справитись, або уже якийсь час з подавленими емоціями, відчуттям приреченості, безсилля, апатії, знайте, що це лише фаза. Не нехтуйте зверненням до психолога чи психіатра. З часом стане краще. Повірте мені. Це і буде прийняття.
