Націоналізм– це ідеологія, яка визначає націю як найвищу цінність і об’єднує людей навколо спільних історичних, культурних і мовних коренів. Націоналісти вважають, що інтереси нації є першочерговими, тому вимагають від кожного члена суспільства відданості та самопожертви.
Перші згадки слова "націоналізм" датуються XV століттям. У той час це слово використовувалося для позначення університетської спільноти або об'єднань студентів ("націй"). Такі об'єднання мали на меті захист своїх корпоративних прав та інтересів. Однак, з часом термін "націоналізм" вийшов з активного вжитку в такому контексті і навіть був заборонений у вчених колах. Наприкінці XVIII століття в Німеччині відбулося зростання інтересу до національної ідентичності. Саме в цей період термін "nationalismus" набув нового значення, пов'язаного з ідеєю національного духу, національного піднесення, відродження національної культури та мови.
До кінця XIX століття націоналізм не існував як окрема ідеологія, а був невід'ємною частиною лібералізму, консерватизму та соціал-демократизму. Згодом, із посиленням націоналістичних настроїв, ці ідеології почали критикувати націоналізм, що сприяло його відокремленню.
Націоналізм часто ототожнюють з національним егоїзмом, проте це спрощене бачення. Він може бути як рухом за визволення, так і виправданням насильства. Незважаючи на різноманітність форм, усі види націоналізму об'єднують спільні риси. Для більш глибокого розуміння націоналізму пропоную розібрати його версії.
За зовнішньо-політичною спрямованістю існують експансіоністський націоналізм, що прагне до територіальної експансії та домінування над іншими народами та захисний націоналізм, що зосереджений на збереженні власної ідентичності та території.
За пріоритетними цінностями можемо виділити політичний націоналізм, який визначає націю як політичну спільноту і наголошує на ролі держави. Культурний націоналізм акцентує увагу на спільній культурі, мові та традиціях.
За ставленням до індивіда існують ліберальний (демократичний) та інтегральний (тоталітарний) націоналізм. Ліберальний поєднує національну ідентичність з індивідуальними правами та свободами, тоді як інтегральний націоналізм підпорядковує індивіда інтересам нації.
За суб'єктом виділяють етнічний націоналізм, що виражає інтереси етнічних груп і національних меншин, які прагнуть до самовизначення та збереження своєї ідентичності. А також державницький націоналізм, його основою є певна національна більшість (корінний етнос, титульна нація) та надмірне наголошення на елементах своєї етнічної культури як основи громадянської консолідації.
А як же ця ідеологія проявлялася на наших територіях? В українській історії XX ст. можна окреслити як Добу націоналізму. Український націоналізм - це не однорідне явище, а комплекс ідей та поглядів, які постійно розвиваються і змінюються. Поезія Тараса Шевченка стала фундаментом для формування української національної свідомості, однак подальший розвиток націоналістичних ідей відбувався в різних напрямках. Український націоналізм проявляється в різних сферах життя: політиці, культурі, освіті тощо. Він може мати як ліберальний, так і консервативний характер, а також різні форми вираження - від мирних протестів до збройної боротьби.
Михайло Міхновський став першим, хто чітко сформулював основи українського політичного націоналізму. Ця ідеологія ввібрала в себе різноманітні впливи: від популізму (ідеалізація простого народу), який пропагував М. Грушевський, до консерватизму В. Липинського, що наголошував на ролі еліти. Крім того, український націоналізм перетинався з деякими течіями соціалізму та комунізму, породжуючи такі явища, як націонал-комунізм. Важливою особливістю ідеології Міхновського було розуміння необхідності здобуття незалежності в найкоротші терміни. Він вважав, що українська нація має право на самовизначення і не може нескінченно чекати на сприятливі умови. “Головна причина нещастя нашої нації, — писав 1905 р. М. Міхновський, — брак націоналізму серед широкого загалу її […]. У нас на Україні націоналізм дуже принизився: наша нація, виключаючи небагатьох переважно із інтелігенції, — не націоналістична…”.
Поразка визвольних змагань 1917-1921 років та встановлення авторитарних режимів в сусідніх країнах суттєво вплинули на розвиток українського націоналізму. У цих умовах у західноукраїнських землях набув поширення інтегральний націоналізм, ідеї якого були систематизовані Дмитром Донцовим. Його філософія, що поєднувала ірраціоналізм, волюнтаризм та елітаризм, пропонувала радикальний шлях до відродження української державності. Однак, ідеї Донцова не були беззаперечно прийняті всіма українськими націоналістами. Його концепція інтегрального націоналізму викликала жваву дискусію і суперечки, як серед прихильників націоналістичної ідеї, так і серед її опонентів. Багато хто критикував Донцова за надмірну радикальність, авторитаризм та деякі інші положення його теорії. Більш зважені та помірковані версії Н. у. розвивали Ю. Вассиян, М. Сціборський та ін.
Підсумовуючи, можемо визначити, що націоналізм – це складна і багатогранна ідеологія, яка протягом історії набувала різних форм і трактувань. Вона базується на ідеї про цінність нації як найвищої форми суспільної єдності та її первинності в державотворчому процесі.
Важливо розуміти, що націоналізм – це не статичне явище, а динамічний процес, який постійно розвивається і змінюється під впливом різних факторів. А також маємо підкреслити, що націоналізм не є однозначно позитивним чи негативним явищем. Його оцінка залежить від конкретного історичного контексту та політичних умов.
