До цього я описувала причини, як я почала написання книги. Зараз хочу розказати, як це допомогає переживати важкі періоди. Дякуючи коментару, задумалась про це.
Для початку невелика деталь, в моїй історії головна героїня має травматичний досвід переїзду в минулому, після чого не може бути з сім'єю. Навіть не треба пояснювати, що я намагаюсь вірефлексувати таким поворотом сюжету.
Кожного разу коли я скидаю на головних героїв проблеми чи ставлю їх в тяжкі ситуації, я переживаю ці ситуації. Я повністю відчуваю емоції персонажів. Після останньої важкої сцени мені знадобилось два дні, щоб прийти в емоційну норму.
Яким чином це допомогає мені відрефлексувати свої болі, якщо я тільки відаюсь емоційно? Відповідь, далась мені не просто, але викладаючи свої страхи, розписуючи переживання персонажів, мені вдається проаналізувати ситуацію неначе згори.
Також я сумую разом з персонажами, і коли я посумувала на сторінках, мені легше приймати складні ситуації в житті, та дивитись на них більш позитивно. Коли я пишу щось радісне, я переживаю ці емоції та приношу їх в мою буденну рутину.
Прописуючи, як персонажі приймають свої болі та травми, я можу знайти рішення для себе, як мені діяти та приймати рішення вже на своє життя. Я бачу причинно-наслідкові зв'язки, які ховаються від мене в реальному житті.
Тікаючи від тяжких емоцій у вигадані світи, я перечікую найболючіші дні. І коли повертаюсь, все вже не здається таким поганим. Не знаю наскільки так норм робити з точки зору психології, але мені це попомогає, а все інше ми вже колись пропрацюємо з фахівцем.
Дякую за увагу та підтримку! Я вже майже дозріла опублікувати перший розділ історії. Збираюсь доредаговувати та знайти підходящу платформу!
