Моя історія не є унікальною. Війна, переїзд, втрата роботи. Це все завдало мені неабияку травму. Тому коли я трошки осіла в спокійному місті західної України, моя психіка захищала себе, і я почала читати багато книжок.
За тиждень я прочитувала десяток книг, відволікаючись тільки на їжу та сон. Через приблизно місяць в такому темпі я адаптувалась до нової реальності, але читання книг нікуди не зникло, тільки зменшилась інтенсивність.
Влітку я зрозуміла, що прочитала все, що мене цікавило. І знаходити книги, з підходящими сюжетами для мого настрою, ставало все складніше (я доволі перебірлива в художній літературі).
Восени я переїжджаю в іншу країну. Ще один травматичний досвід і моя психіка знову хоче знайти вихід в читанні. Але тепер моє бачення сюжету книги, яку я хотіла прочитати, було занадто детальним, щоб знайти хоч щось подібне.
В результаті, я в не взмозі знайти те чого мені хочеться. Тому я пригадую мої нотатки. В них я записала півтора описа погоди, та один сон, який викликав у мене сильні емоції.
Надихнувшись нотатками, я починаю прописувати імена персонажів, їх характери. Накладаючи це все на моє бачення конкретного сюжету, та атмосфери нотаток.
В мене не було в цілях написати щось особливе чи новітнє, я просто прописувала сюжет який так сильно хотіла побачити в іншій книзі.
Загалом це все, зараз я маю приблизно 60 сторінок А4 слабо відредагованого тексту, і я продовжую писати.
Причина того чому я вирішила поділитись цією історією така, що спочатку я не хотіла публікувати свою роботу. Зараз же мене переповнює цікавість, що подумають люди про мою творчість. І дуже великий страх гейту.
