Сонце в небі ясно світить,
Зігріває всіх теплом.
А я йду собі до річки,
Змити втому перед сном,
Насолоджуюсь красою,
Скрізь мальований пейзаж,
Це природа потрудилась,
І змішала стільки фарб.
Вітер дує у обличчя,
Я у нього попрошу,
Здуй усе що причепилось,
Від очей і язику.
От уже прийшов до річки,
Що біжить між берегів,
Я пірну в цю прохолоду,
Що додасть здоров'я й сил.
Хай пливуть за течією,
Всі проблеми із життя,
Всі хвороби і невдачі,
В далечінь несе ріка.
Вийду з річки повний сили,
Вітер знов мене зустрів.
І щоб більше сил набратись,
Я багаття розпалив .
Хай воно тепло дарує,
Все лихе згорить в вогні,
І розпалить серце й душу,
Для любові ,без пітьми.
Вже і зорі показались,
І іти додому час,
Щиро дякую природа,
За прекрасний цей релакс.
Верещако Сергій.
