Наступальна операція на Півдні, як вісник позиційної війни

Передмова

Ця стаття була написана ще в серпні за авторством нашого поважного колеги і автора ТГ-Каналу ✙Над пропастью кринжи✙, коли наступ на Півдні вже майже закінчився, і можна було робити певні висновки. Зараз на дворі січень і в момент написання передмови ми маємо провальний наступ на Півдні від ЗСУ, провальний наступ ЗС РФ та одкровення у ЗМІ від головнокомандуючого та партнерів.

Почнемо трохи з ретроспективних моментів. Контрнаступ готувався під час зимової кампанії, коли відбувались суттєві бої за Бахмут та були посилені заходи з мобілізації військовозобов’язаних (так, про це також треба казати). На фото нижче ми можемо бачити планований штат техніки бригад 9 та 10 Армійських корпусів.

Багато з них не мають достатньої кількості бронетехніки, в багатьох з «броні» для піхоти лише мрапи, чи є це достатнім для механізованого наступу? Відповідь очевидна.

Варто зауважити, що формування штатного розкладу відбувалось під час зимової кампанії, особливо це підкреслюємо бо саме тоді під час Соледарської операції можна було наочно побачити суттєві плюси та мінуси під час концентрованого наступу військового угрупування на рівні «корпус». Часткові правильні висновки, а також неправильні, які б мали використовуватись під час планування наступу на Півдні, ми можемо прочитати в «Досвід ведення бойових дій військовими формуваннями російської федерації в операційній зоні оперативно-тактичного угруповання “СОЛЕДАР”» (1 січня – 28 лютого 2023 року), ОТУ Соледар, січень 2023.

Тактика військових формувань Російської Федерації.

Від середини серпня на Бахмутському та Соледарському напрямках були сконцентровані основні зусилля наступальних дій російських військ. Тактика російських збройних формувань загалом полягала у "прогризанині"/"продавлюванні" добре підготовленої української оборони. Досвід бойових дій у м. Соледар показав, що броньована техніка противника у місті просувалася повільно та періодично знищувалася українськими підрозділами протитанковими засобами. Відповідно, російські збройні формування перейшли до тактики малих груп і почали "видавлювати" українські підрозділи просуватися від будинку до будинку, від вулиці до вулиці. У населених пунктах противник діяв, переважно, малими штурмовими групами по 3-15 осіб, інколи силами до взводу у кількості до 30 осіб. Вони мали на озброєні особисту стрілецьку зброю, інколи 82-мм міномети та ПТРК.

Відзначається також ведення штурмових дій не по фронту по полю, а з правого і лівого флангів через лісосмуги та з використанням інших елементів рельєфу місцевості. Це дозволяє штурмовим групам противника скрито наблизитися до українських позицій, а також вклинитися у стики між підрозділами (як засвідчив досвід, стики між частинами та підрозділами є слабким місцем, але їм не завжди приділялася належна увага, особливо під час ротації]. Штурм виконується одночасно з метою відволікання українських підрозділів на два напрямки та розосередження вогневого впливу. Така ж тактика застосовується і для введення українських підрозділів в оману щодо справжній дій противника, зокрема провокування "дружнього вогню" (створення враження, що сусідні позиції захопленні противником і звідти ведеться вогонь).

У цьому контексті цікавим для вивчення є досвід масованого застосування противником автоматичних станкових гранатометів (АГС-17), від яких українські підрозділи зазнавали понад 50% втрат. Стрільба велася із закритих вогневих позицій по раніше розвіданих цілях. Цілями переважно був особовий склад українських підрозділів, який знаходиться на ВОПах або РОПах. Тактика їх застосування була такою. Група АГСів із 5-7 одиниць працює як єдиний організм у взаємодії з безпілотником [оператор входить до складу групи вогневого ураження]. Безпілотник веде розвідку українських підрозділів та передає їх координати. З метою дорозвідки і "прицілювання" спочатку починає працювати перший АГС. Після коригування координат починають працювати по черзі інші АГСи, водночас відбувається перезаряджання тих, що відстрілялися. Таким чином досягається безперервність і щільність вогню. Завдяки взаємодії АГСів і мінометів 82-мм "Вагнерівцям" вдавалося швидко захоплювати деякі українські позиції навіть без застосування важкої артилерії.

Для підтримки штурмових груп міг застосовуватися танк, який діяв зазвичай із закритих позицій, а також пересуваючись по лісосмугах. Слід звернути увагу, що танк виїжджає на позицію зазвичай з відкритими люками та з неповним боєкомплектом: тільки "конвеєр" під ногами" (22 снаряди). Як зазначають російські танкісти, "бо якщо "заптурять", то при відкритих люках і порожній боєукладці є шанси відбутися контузією, а от якщо в немеханізовану боєукладку потрапить, а вона по колу башти стоїть, то хана! Детонація. Башту одразу відкине...". Спостерігалася така тактика: танк противника, який пересувався у лісосмузі під прикриттям рослинності, виходив на визначену позицію, робив 10 пострілів, і повертався назад. Через певний час, імовірно поповнивши боєзапас, він знову висувався на ту ж позицію і робив чергові 10 пострілів [мпб 30 омбр, н.п. Берхівка].

Як бачимо з цієї настанови, російськими військами на першому етапі своєї наступальної операції на бахмутському напрямку бої велись саме тактикою продавлювання, через неможливість проведення наступальних операції іншими можливостями. Це визначалось як концентрацією сил та засобів ЗСУ, так і технологічним паритетом сторін. Що Бахмутська наступальна операція, що Вугледарська наступальна операція, обидві показали що обізнаність супротивника(ЗС РФ) відносно дій ворога (ЗСУ), завчасно, надає можливість повноцінно невілювати задум наступальної операції. Задіявши контур протидій з наявних сил та засобів.

Так наприклад була розбита атакуюча група 11 окремого мотострілецького полку «Восток» 1 АК ЗС РФ:

При цьому варто зауважити, що дії штурмових загонів на вугледарському напрямку були згідно з новою на той час постановою відносно новою на той час, а саме «Особенности ведения боевых действий в населенном пункте (городе) и лесозащитной полосе в составе штурмового отряда (роты, взвода), Москва, 2022»:

При діях в лісосмузі противник використовує бойовий порядок «ромб», де в кожній з вершин розташовується штурмова трійка. При діях використовує закриті та відкриті канали зв’язку. У кожної трійки має бути рація, по якій вона зв’язується з командиром взводу. Також у кожної бойової машини з бронегрупи є канал відкритого зв’язку. В якості військової хитрості противник використовує свій варіант найменування вулиць та нумерацію будинків в населеному пункті, який штурмується. Це робиться для того, аби заплутати оборонців та використовувати відкриті канали зв’язку. Величезна увага приділяється бережливому використанню квадрокоптерів. Противник наголошує на тому, що БПЛА потрібно використовувати тільки для розвідки, не для корегування через страх втрати. БПЛА є на рівні взводу, а його оператор підпорядкований напряму командиру.

Це нагадує досвід застосування механізованих частин Вермахту (панцергренадери) Gefechtsausbildung der Panzergrenadiere. Verlag „Offene Worte": Berlin, 1944:

«Бронетанкове відділення має завдання захистити такі елементи (взвод, роту) від раптового нападу, усунути перешкоди, зламати слабший опір та забезпечити безперешкодне просування. Під час зустрічі з противником він забезпечує взводу чи роті основу для занять охороною та розвідкою [...] Під час обстрілу бронебійною зброєю командир відділення повинен вирішити, чи доїде він до найближчого укриття з усім відділенням, можливо, пустивши дим з БМП (бронетранспортер), і зійде з неї для дій, чи швидко відокремить відділення від БМП, наказавши йому негайно зійти з машини. Останнє зазвичай відбувається, якщо БМП знаходиться безпосередньо під вогнем ворожих протитанкових гармат, а від'їзд до наступного укриття займає більше часу, ніж зняття з неї. Відділення, що зійшло, негайно веде спостереження за противником [...]».

Але ми бачимо, як навіть поєднуючи сучасні технології та працюючу військову науку, можна отримати вугледарське побоїще, коли завчасно було задіяно як дистанційне мінування, так і правильно підібрані позиції для оборони. А це все завдяки ISTAR -  Intelligence, Surveillance, Target Acquisition, and Reconnaissance. Про який ще окремо буде більш детально в післямові.

В той же час, бахмутський наступ показав можливість продавлювання позиційно супротивника використовуючи тактику малих піхотних груп, накшталт штурмових груп кайзерівської армії з доданим досвідом штурмових взводів Вермахту.

Але на відміну від німецького досвіду, ставка ЗС РФ була на відсутність відчутності власних людських втрат. Маючи Битву за Бахмут як Materialschlacht куди політичне, в першу чергу, командування буде витрачати наявні резерви, було обрану тактику виснаження постійними атаками з чисельними людськими втратами. Саме тому доводячи ситуацію для ЗСУ такою, де одна з ланок оборони через незадовільний стан резервних частин врешті решт впала, та тим самим дозволила взяти Соледар та територію північніше Бахмута. Тим самим майже закривши питання хто переможе в цій битві, хоча й наступні дії ЗСУ були проактивні, але лише відтерміновували неминуче.

Це врешті решт доводить те, що можуть собі дозволити росіяни, і що не може собі дозволити ЗСУ. А саме постійний тиск на лінію оборони противника живою силою та технікою. Як показала бойова практика наступу на Півдні, продавлюванням можна досягти результату, але він не є прийнятним.

Саме тому рішення про задіяння не всіх підрозділів для продовження наступу на Південь, після знищення ГЕС та нівелювання загрози форсування, дозволило зберегти певний потенціал для задіяння сил на інших напрямках. Паралельно стягуючи вже російські підрозділи на Південь, рівно до тої пори поки вони не стали перекидувати частини на Авдіївський та інші напрямки. Але це вже відбувалося тоді, коли бої на півдні остаточно перейшли до позиційного характеру.

Наступ на Півдні України

На момент написання статті українські війська змогли досягти в низці місць так звану "Лінію Суровікіна". Підрозділам сил оборони України вдалося прорвати ешелоновану оборону в район Приютне - Старомайорське - Новодонецьке і створити загрозу виходу на оперативний простір у напрямку населеного пункту Токмак. На ділянці прориву в смузі Старомайорське - Старомлинівка - Орлинське фактично відсутні підготовлені в інженерному відношенні лінії оборони противника. Це дасть змогу форсувати успіх у разі застосування оперативного резерву і вийти у фланг основного угруповання 58 ОА РФ. [1]

У той же час ми могли спостерігати невдалий наступ у районі Роботине, який коштував цілої батальйонно-тактичної групи однієї з бригад ЗСУ. Багато аналітиків пишуть, що справа в завищених очікуваннях, але нижче буде розкладено більш детально інший погляд на речі, чому наступ на Півдні України йде так складно і чи матиме він успіх за такої конфігурації.

Почнемо безпосередньо розбір з ефективності допомоги західних країн.

За більш ніж рік після початку бойових дій ми могли спостерігати остаточно сформований позиційний глухий кут. Водночас минуло ось уже понад півтора року бойових дій - це дає можливість підбити певні проміжні підсумки щодо західної військово-технічної допомоги, наданої Україні, адже саме вона відіграла чималу роль у формуванні поточного характеру конфлікту.

Думка про те, що європейсько-американська військова допомога є ефективною, стала практично догмою - проте зараз, аналізуючи та розбираючи її особливості, можна зрозуміти, що є моменти та помилки, яких можна було б уникнути. Попри гучні політичні заяви та численні обіцянки з боку західних політиків, загалом її можна охарактеризувати як "хаотичну". Це пов'язано з тим, що техніку дають у недостатніх кількостях, неуніфіковану, через що є проблеми з логістикою, а також важливим є факт того, що її дають невчасно.

Українська армія, незважаючи на заявлену Києвом модернізацію під "стандарти НАТО", була і залишається по суті своїй похідною від Збройних сил СРСР. Виражено це, перш за все, у використовуваних Україною доктринах (які є синтезом натовських і радянських доктрин різних періодів), озброєннях, організаційних методах і, що важливо, у людському ресурсі. Прямо кажучи, вся українська військова стратегія будувалася саме на радянських підходах і поетапно реалізовувалася з 2014 року у формі реанімування радянської мобілізаційної системи з її кадрованими частинами та активним задіянням мобілізаційного ресурсу. [2]

З військової точки зору українське керівництво зробило вкрай грамотний розрахунок. Не маючи можливості вести на рівних військово-технічне суперництво з Москвою, воно зробило ставку на мобілізацію людського ресурсу країни, компенсувавши людьми брак техніки і озброєнь - цей крок повністю виправдав себе, дозволивши зберегти українську державність під час боїв 2022 року. Проблема полягала в іншому - Київ не був готовий до розгортання по-справжньому великої, понад мільйон осіб, армії, і, що особливо важливо, до її забезпечення під час бойових дій. Оскільки з 2019 по 2021 рік лави ЗСУ зменшувалися за рахунок відсутності потрібної кількості рекрутів і відходу контрактників, у зв'язку з чим проводилися скорочення штатних посад. А часом доходило до того, що в танкових батальйонах за штатом було готово лише 22 танки замість 31, оскільки для 8 танків не вистачало просто людей для екіпажів. А артилерійські батареї скорочувалися з 6 до 4 стволів з тих же причин. [3] [4]

Це питання, звісно, також опрацьовували заздалегідь ще до моменту "гарячої фази" конфлікту - але недооцінили масштаби завдання, що стоїть перед ними, неправильно спрогнозували перебіг і характер бойових дій - і недооцінили фактор внутрішніх політико-бюрократичних чвар, які почали роздирати зсередини Північноатлантичний Альянс після 24 лютого 2022 року. Проблема полягає в тому, що армія так чи інакше являє собою середовище, що дуже важко реформується в принципі - будь-які збройні сили за замовчуванням надзвичайно погано сприймають нововведення, зміни, погано розуміють необхідність тих самих змін. Стандартний факт, але надзвичайно часто не береться до уваги навіть у професійному середовищі.

Що буде, якщо намагатися точково включати озброєння з абсолютно іншої військової школи в бойові порядки армії, побудованої на основі принципів конкуруючої системи? У кращому разі використання цих озброєнь виявиться малоефективним. Що буде, якщо намагатися впроваджувати при цьому чужі тактичні шаблони і доктринальні установки? Ви просто підірвете функціонування структури, якій формально намагаєтеся надати підтримку. [5]

Зараз, після майже 1,5 років бойових дій, можна з упевненістю говорити про те, що у Північноатлантичного Альянсу не існувало будь-якої теоретичної бази, на основі якої країни НАТО могли б підтримати союзні країни в разі довгострокового і високоінтенсивного конфлікту. Навпаки, всі дії, що спостерігаються за минулі місяці, очевидно, є імпровізацією - імпровізацією, що порушує логіку військового будівництва. Оскільки допомогу доводиться буквально виціджувати, і надходить вона в недостатніх кількостях і зачасту без необхідної підготовки.

Стратегія військово-технічної підтримки України будувалася насамперед на припущеннях про те, що Російська Федерація:

· Не має можливості вести бойові дії протягом тривалого часу;

· Не має резерву для розгортання додаткових потужностей військової промисловості;

· Має високий ступінь чутливості до людських, матеріальних, економічних, тощо втрат.

На основі цих тез ще навесні 2022 року було сформовано концепт локального забезпечення України, що передбачає, по суті, формування "армії всередині армії" - підготовку з'єднання ударних бригад, здатних реалізувати низку наступальних операцій, прорвати фронт, що сформувався під час літньої кампанії, і примусити Москву до виходу з бойових дій. Цей план частково реалізували на початку осені, коли ЗСУ провели успішні наступи в районі Харкова, Ізюма і Херсона - але виявилися не готові тримати високий темп просування внаслідок виснаження ударних частин, браку матеріально-технічних засобів і неможливості ввести в прорив лінійні бригади, які не мають ні необхідного ступеня механізації, ні підготовки, ні достатньої кількості вогневих засобів.

Що в таких критичних умовах зробили країни Альянсу? Вони почали постачати Україні неуніфіковане військове обладнання не тільки різних військових шкіл, а й різних епох, тим самим перевантажуючи і без того функціонуючу на межі українську військову логістику та адміністративно-організаційну систему. При цьому говорити про кратне збільшення військових можливостей ЗСУ внаслідок поставок саме зразків західної техніки не доводиться - техніку та озброєння надавали невеликими, дозованими обсягами, часто "розмиваючи" по лінії фронту.

У чому ж основна проблема? Крім політичних рішень про надання тієї чи іншої військової техніки, чи то танки, чи то ракети, яка вирішується політичною рішучістю. Є проблеми з навчанням до їх застосування. Найчастіше під час навчання в країнах НАТО проходять лише ази, без бойового злагодження. Це призводить до того, що солдати, отримавши підготовку, не можуть реалізувати її повною мірою вже перебуваючи на місцях бойових дій безпосередньо. Вибивання в боях офіцерського корпусу за півтора року спонукало до двох речей, насамперед збільшилось у відсотковому співвідношенні офіцерів запасу в новостворених бригадах, які не проходили достатньої підготовки свого часу. По-друге, ухвалено було рішення про збільшення кількості молодших офіцерів завдяки новій системі підвищення звань, у якій немає потреби здобувати освіту у військовому виші. Достатньо півроку провести в зоні бойових дій на посаді сержанта. [6]

Це призводить до того, що бригади потрапляють у зону бойових дій із недостатнім рівнем злагодження. Це можна вирішити шляхом безпосередньо бригадних навчань на рівні корпусів і оперативних корпусів\армій.  Коли американці в 1940-1941 роках почали готуватися до війни, у них не було ні чіткого уявлення про те, як можуть і повинні діяти війська, ні впевненості в тому, що командири мирного часу відповідають займаним посадам, тому вони провели серію загальновійськових навчань, у яких брали участь штаби всіх рівнів від батальйону до армії. Кажучи іншими словами, це як якби ЗСУ для перевірки поставили 9-й корпус проти 10-го. Країни НАТО мали і мають можливість допомогти Україні в проведенні подібного роду навчань, які дають змогу не тільки підготувати корпуси ЗСУ до наступу у відповідному порядку та умовах, а й частково отримати арміям НАТО дорогоцінний досвід війни в Україні.

Тепер же ми розглянемо безпосередньо сам наступ, і те, як росіяни до нього готувалися. На прикладі розбору трофейної документації ЗС РФ, а саме «Рекомендации по борьбе с противником, действующим в составе танковых и механизированных колонн», а также статьи «Перспективы повышения эффективности армейских оборонительных операций». [Военная Мысль №4-2023 [7] ]

Тут слід зазначити те, що загалом на військове мислення вплинуло кілька речей. Насамперед ідеться про пізньорадянські військові доктрини. Із середини 80-х років збільшується кількість спеціальних розробок, присвячених перш за все досвіду оборонних дій, так посилюється інтерес до Курської битви як до битви, в якій радянська сторона навмисно обрала для себе оборонний варіант бойових дій. Радянський генералітет вважав навмисну оборону на Курській дузі "класичною" і робив висновок, що "саме до створення такої оборони і слід прагнути". Водночас вони справедливо зауважували, що на час Курської битви для Червоної Армії склалися вельми сприятливі умови, яких в інший момент могло й не бути. "Тому більш пильної уваги заслуговує досвід оборони в першому періоді Великої Вітчизняної війни". Загалом військові фахівці стали розглядати Курську битву як прототип прикладу нової оборонної стратегії на західному напрямку. (Марышев А.П. Некоторые вопросы стратегической обороны в Великой Отечественной войне // Военно-исторический журнал. — 1986. — № 6, Кокошин А. А. Армия и политика. Советская военно-политическая и военно-стратегическая мысль, 1918–1991 годы. М., 1995)

Оборонні операції виходили головною дією навіть за статутом сухопутних військ Радянської армії зразка 1990 року - "Радянська військова наука розглядає оборону і контрнаступ як основні види стратегічних дій у різних ситуаціях". До цього поступово повернулися і в Російській армії. Так, на думку Загальновійськової академії Збройних сил РФ - «для отражения наступления высокотехнологичного и численно превосходящего противника на важнейших направлениях наиболее целесообразным представляется выбор позиционной обороны. При этом стереотипное отношение к построению сплошной глубоко эшелонированной обороны с линейным начертанием позиций, полос и рубежей в ближайшем будущем вряд ли можно считать рациональным».

На прикладі цього ми бачимо апробацію досвіду Херсонської оборонної операції, яку проводили російські війська з липня 2022 року і по самий відхід з Херсона під впливом сил ЗСУ в листопаді того ж року. Так, для протидії штурмовим діям ЗСУ було на основі досвіду розроблено рекомендації, в яких зазначено:

Роль застосування армійської та штурмової авіації

Планування застосування армійської та штурмової авіації велося на основі ймовірного характеру дій української армії на танконебезпечних напрямках. Вихідними даними залишався льотний ресурс бортів, бойова зарядка і характеристика авіаційних засобів ураження. Прогнозувалися дії ППО ЗСУ, велася оцінка можливостей передового авіанавідника з управління авіацією. Для ударів на танконебезпечних напрямках призначалися 2-3 пари Ка-52 і Мі-28 і 2-3 пари Су 25, на інших напрямках цих засобів виділялося менше. Планові цілі знищувалися послідовними ударами груп із зон чергування в повітрі з інтервалом між ними в 15-20 хвилин. Час ударів, як правило, в ранкові години через 1,5-2 год після світанку, а в другій половині дня за 3-4 години до заходу сонця, коли противник проявляє найбільшу активність.

В інші періоди армійська і штурмова авіація застосовувалася з положення чергування на аеродромі в 30-хвилинній готовності до зльоту. Як орієнтири для застосування авіації обирали мости, перехрестя доріг, лісопосадки та інші опорні точки, куди могли вийти колони противника через 1-1,5 год після початку руху з вихідних районів. При цьому рубежі пуску ПТКР і НАР з урахуванням дальності безпечного від впливу засобів ППО противника вертольотами становили 4-5 км від лінії фронту. Армійську авіацію застосовували у складі змішаних груп (по одному бойовому гелікоптеру Ка-52 і Мі-28 (Мі-35, а також транспортно-бойовий гелікоптер Мі-8). Вертоліт Ка-52 знищував цілі, прикривав групу своїм комплексом оборони, Мі-28 нарощував зусилля зі знищення цілей і прикривав вогнем роботу Ка-52 на бойовому курсі. Екіпаж вертольота Мі-8 виконував пошуково-рятувальні функції.

Штурмова авіація планувалася до застосування виділеним складом за заданими цілями. Бойовий порядок штурмової авіації - колона пар в інтервалі 1-2 хв між парами на одному тактичному напрямку і через 8-15 хв (після розвороту зони постановки радіоелектронних перешкод гелікоптерів Мі-8МТПР) колона пар (у такому ж часовому інтервалі між парами) на іншому тактичному напрямку. Результати планування відображалися в план-графіку нанесення ударів на добу, до якого заносили чергові екіпажі оперативно-тактичної та армійської авіації, дії груп забезпечення (постановників перешкод) і дії спеціальної бойової вертолітної групи (на гелікоптерах Мі-28НМ) з «Изделие-305» (Х-39).

Це повністю збігається з висновками Загальновійськової академії Збройних сил РФ, які розробили й запробували досвід херсонських боїв на кількох командно-штабних військових іграх перспективну армійську оборонну операцію для ведення маневреної оборони. Її сутність полягає в досягненні поставлених цілей шляхом ведення розвідувально-ударних і вогневих дій у смузі забезпечення, послідовного нарощування сил і засобів проти головних ударних угруповань супротивника за рахунок маневру ними вздовж фронту і з глибини як для відбиття атак, так і для нанесення коротких контрударів у фланг у поєднанні із широким застосуванням рейдових загонів та влаштуванням засідок, а також міцного утримання ключових районів місцевості уздовж усієї лінії зіткнення та в найближчій оперативній глибині. Усе це неминуче призведе до зміни побудови оборони, складу елементів оперативної побудови армії, а також способів дій з'єднань і частин. Так, пропонується смугу оборони армії розділити на три функціональні райони: район прикриття, основний райн і вичікувальний. Під час Херсонської операції фортифікаційними спорудами слугували іригаційні канали, на Запорізькому напрямку російські інженерні війська показали свій рівень, на відміну від інших родів військ. На цій ділянці фронту ЗС РФ змогли реалізувати цей концепт і на загальній глибині до 70 км змогли виставити перераховані нижче оборонні рубежі (Рис. 2):

Спосіб ведення операції при такій побудові маневреної оборони може включати такий порядок дій:

· нанесення противнику втрат під час його висування і розгортання застосуванням великої кількості високоточних боєприпасів, змушуючи його ввести в бій основні сили ще в районі прикриття;

· висування і розгортання головних сил об'єднання на підготовлених або непідготовлених оборонних (вогневих) рубежах основного району оборони, відведення частин і підрозділів прикриття;

· нанесення остаточної поразки ударним угрупованням противника в основному районі оборони за допомогою міцного утримання оборонних і вогневих рубежів, нанесення серії вогневих ударів, контратак і контрудару.

Дії армійської авіації за цією концепцією відпрацьовано також під час Херсонської операції.

Під час розкриття висування колон броньованої техніки противника уточнювали маршрути їхнього руху і розраховували "точки входу" у смугу досяжності авіаційних засобів ураження, а також проводили аналіз повітряної обстановки з визначенням можливості: перенацілювання екіпажів, що перебувають у повітрі, або підйому ударної групи з готовності на аеродромі; прикриття гелікоптерами РЕБ у заданому районі в зазначений проміжок часу; керування передовим авіанавідником за дальністю радіозв'язку і спостереженням району цілі візуально, або за допомогою БпЛА.

Після цього ухвалювалося рішення на перенацілювання групи, що перебуває в повітрі, або підйом групи з положення чергування на аеродромі. Перші 2-3 пари бортів виходили до рубежу застосування авіаційних засобів ураження з інтервалом 10-15 хвилин, далі цей інтервал збільшується до 20-25 хвилин, і робота в такому темпі тривала протягом 1,5-2 годин до повного знищення колони, або її розосередження і виходу із зони ураження. Ці дані відображалися у відомості контролю виконання завдань.

Для постійного вогневого впливу на колону противника за підлітного часу 30-40 хвилин застосовували до 4-5 пар вертольотів армійської авіації. Виявлення колон вертольотом Ка-52, Мі-28 через прицільні системи досягалося на дальності 9-10 км. Пуск ПТКР "ВИХРЬ-1" здійснювався вертольотом Ка-52 з дальності 8-9 км (ліміт дальності польоту цієї ПТКР) і далі ракета постійно наводилася штурманом до моменту потрапляння в ціль. Штурмова авіація в цьому випадку перенацілювалася в район зупиненої колони після ударів армійської авіації і злітала в заданий час згідно з планом-графіком. Авіаційний удар наносився НАР, накриваючи площу колони і поруч розташовані лісопосадки, де може ховатися противник. Приклади бойових робіт армійської авіації за цією концепцією на рисунках нижче:

Особливий момент був, коли під удар потрапив штурмовий загін озброєний БМП M2A2 Bradley ODS-SA і танками Leopard 2A6. Цей випадок став, мабуть, найнаочнішим прикладом дії даної концепції оборони, що була апробована на Херсонщині та застосована Запорізькому напрямку в повному обсязі.

Для зриву висування і затримки на маршрутах танкових і механізованих підрозділів противника артилерія відкривала вогонь по його районах зосередження перед початком його висування, на маршрутах висування і рубежах розгортання. Вогневі нальоти РСЗВ середнього калібру наносили по районах зосередження реактивними снарядами 9М27Ф (з фугасною бойовою частиною), а для затримки колон на маршрутах висування - реактивними снарядами 9М27К2 (з касетною бойовою частиною для дистанційного мінування місцевості протитанковими мінами). РСЗВ "Торнадо-С" для зриву організованого початку висування колон противника поодинокими та груповими ударами вражала його на маршрутах з дальності аж до 50 км від фронту. Ствольна артилерія зосередженим вогнем вражала колони противника з дальності до 25 км від фронту.

Для ефективного ураження підрозділів ЗСУ намічалися точки зустрічі (по вузлах доріг, мостах (в т.ч. переправах), ущелинах та інших ділянках). Як правило, їхнє віддалення від фронту залежало від можливостей засобів розвідки виявити підхід до точки зустрічі. Окремі нерухомі бронеоб'єкти уражалися зосередженим вогнем (вогнем по окремій цілі) із застосуванням осколково-фугасних боєприпасів калібру 122-мм і вище з установкою детонатора на фугасну дію. Для знищення окремих рухомих і нерухомих танків, БМП і БТР застосовували керований артилерійський снаряд типу "Краснополь-М2", за умови, що цілі спостерігалися з повітряних засобів розвідки Орлан-30.

З виходом противника на рубіж, віддалений від переднього краю на 2-3 км, його ураження здійснювали зосередженим вогнем, а також керованими артилерійськими снарядами в призначених смугах їх застосування. Для відбиття атаки противника, знищення того, хто вклинився в оборону наших військ, вогневе ураження завдавалося зосередженим вогнем, нерухомим загороджувальним вогнем із завданням відсікти піхоту від танків і створити вигідні умови для застосування протитанкових засобів, доводячи режим вогню до максимальної межі. У разі вклинення противника в оборону артилерія завдавала ураження по противнику, що вклинився, не допускаючи його подальшого просування в глибину і в сторони флангів. Спеціальні РСЗВ здійснювали установку мінних полів, що сковують, для затримки резервів (других ешелонів) супротивника, які потім уражалися ствольною артилерією. За вказівкою загальновійськового командира для боротьби з танками висувався і розгортався на напрямку з потенційною загрозою протитанковий резерв.

Але найбільш гостро під час наступу ЗСУ стала проблема мінних загороджень. Брак засобів розмінування, особливо дистанційних, за різними даними брак таких засобів становить понад 85%. Це наслідок того, що моторизовані та механізовані частини ЗСУ зазнавали значних втрат у техніці, а також у людях. Бо навіть якщо техніка і змогла подолати ділянку мінного поля, то системи реактивного мінування «накривали» перед піхотою, що наступала, місцевість у протипіхотних мінах. Знову таки, це результат досвіду Херсонської операції, коли українська піхота і механізовані частини зазнавали серйозних втрат у наступах у напрямку на Правдине і Берислав. [9] [10] [11]

Практика російської армії показала, що мінно-вибухові загородження доцільно встановлювати на дорогах і мостах, а поза дорогами в смугах, де можливий рух гусеничної та колісної техніки противника. Особливу увагу слід приділяти перехрестям доріг, де влаштовувати вузли загородження шляхом встановлення змішаних груп мін, завалів, барикад із несправної техніки. Насамперед необхідно знищувати мости і водопропускні труби. В умовах безпосереднього зіткнення з противником змішані мінно-вибухові загородження перед переднім краєм оборони встановлювалися в темний час доби, і обов'язково прикривалися вогнем стрілецької зброї.

Саме по собі мінування здійснювалося приховано групами саперів чисельністю щонайменше 10-15 осіб, що дало змогу підносити міни на рубіж встановлення вручну. Послідовність дій при цьому була такою: командир відділення з відділенням саперів з 2-4 мінами на руках виходить на встановлену точку і вказує місця їх встановлення. Після встановлення мін і переведення їх у бойове положення за командою командира особовий склад відділення вирушав за черговою партією мін на місце їхнього тимчасового зберігання, не більше 30-50 м від ближнього кордону мінно-вибухового загородження.

До доставки мін залучався о/с підрозділів, що обороняються. Фіксацію кордонів мінно-вибухові загородження здійснювали із застосуванням навігаторів. Як фугаси застосовували ФАБ-250 і БЧ ЗУР С-300, які встановлювали для руйнування водопропускних труб і ділянок дорожнього полотна. Під час бою колони противника затримувалися шляхом застосування РСЗВ "Ураган" з касетними мінами КПТМ-3, систем дистанційного мінування "Земледелие" і здійснювалося його блокування. Крім того, в глибині оборони застосовувалися мобільні групи мінування на автомобілях і бронемашинах. (Рис.3)

ПТРез у складі птадн діяв, як правило, на фронті до 6 км. Відстань між батареями становила не більше 1 км, а між взводами - до 300-500 м. При цьому протитанкові батареї діяли на фронті до 2 км.

Рубежі розгортання протитанкового резерву в бригадах призначали: найближчий від переднього краю оборони - під час виконання завдання зі знищення танків та іншої бронетехніки противника, що вклинилися в оборону, поблизу тильного кордону першої оборонної позиції (2,5-3,5 км від переднього краю); для знищення танків противника, що прорвалися в глибину оборони, за першою оборонною позицією (4-5 км від переднього краю оборони); наступні рубежі розгортання призначалися на відстані 4-6 км один від одного, за оборонними, відсічними позиціями в глибині оборони; під час прикриття висування і розгортання другого ешелону (загальновійськового резерву) з'єднання для проведення контратаки за 1-2 км перед рубежем контратаки або на його флангах. Практика показала, що віддалення районів зосередження має забезпечити розгортання протитанкового резерву на рубежі: для батареї за час вдень не більше 20 хв. і вночі - 30 хв. Для дивізіону вдень - 30 хв. і вночі - 40 хв відповідно.

Баражуючі боєприпаси Х-51 і Х-52 "Ланцет", забезпечували ураження бронетехніки противника, а БпЛА комплексу "Зала" - об'єктивний контроль. Вироби Х-51 "Ланцет" і Х-52 "Ланцет" відрізняються габаритами, масою і деякими іншими характеристиками. Вони мають фюзеляж зі встановлюваними Х-подібними крилами, які під час транспортування складаються і розгортаються перед запуском. Управління БпЛА здійснюється за рахунок відхиляємих поверхонь на площинах. Х-51 "Ланцет" злітає з рейкової направляючої і в автоматичному або ручному режимі вирушає в заданий район. Удар наноситься за заздалегідь відомими координатами або шляхом пошуку цілі під час патрулювання. В останньому випадку оператор мав можливість знайти ціль і взяти її на супровід, а потім віддати команду на виконання атаки. Також можливе використання зовнішнього цілевказівки від розвідувального БпЛА "Зала", при цьому політ до цілі здійснюється із застосуванням інерціальної навігаційної системи. БпЛА "Ланцети" мають багатокомпонентну систему наведення з трьома режимами роботи - з оптики (вдень і вночі), з координат або з використанням обох засобів, що підвищує ймовірність успішного виявлення і ураження наземної цілі. [13]

Аналіз бойових дій показує, що бойовий порядок підрозділів і частин будувався на основі положень, закріплених чинним статутом Сухопутних військ. Більша частина вогневих засобів розміщувалася в опорних пунктах першого ешелону для ураження противника перед фронтом із граничних дальностей і в проміжках сусідніх опорних пунктів. При цьому до складу загальновійськового резерву включалися танкові підрозділи. Пильну увагу під час підготовки оборони приділяли обладнанню першої позиції, де ретельно готували райони оборони батальйонів, створювали ротні та взводні опорні пункти, окремі осередки опору, які забезпечували утримання вигідних ділянок місцевості, перехоплювали ймовірні напрямки наступу противника. До особливостей можна віднести збільшений фронт оборони батальйонів першого ешелону завдяки збільшенню проміжків між опорними пунктами і осередками опору.

Для Армійської і Штурмової авіації планували цілі в районах формування колон противника на маршрутах біля перехресть доріг, лісопосадок тощо, де могла перебувати його броньована техніка через 1-1,5 години після початку її руху. Найпоказовішим є досвід організації зосередженого вогню ствольної артилерії на максимально можливі дальності стрільби за маршрутами висування противника і вихідними районами. На рубежах розгортання у взводні колони планувався зосереджений вогонь 2-3 батарей або цілого дивізіону.

Систему інженерних загороджень створювали для того, щоб зупинити противника або змусити його рухатися в напрямках, де підготовлено ефективне вогневе ураження і встановлено міни. Інженерне обладнання починалося після перевірки місцевості на наявність мін, потім оцінювали стан доріг і напрямків, за якими можливий рух колон техніки ЗСУ. Особливу увагу приділяли перехрестям доріг, які використовували для влаштування вузлів загороджень шляхом встановлення змішаних груп мін, завалів (перегороджуванням проїздів несправною або знищеною технікою). Окремо перевірявся стан мостових споруд. При цьому мости і водопропускні труби руйнувалися завчасно або готувалися до підриву. Передбачалося встановлення протитанкових мін у місцях об'їзду перешкод (знищеної техніки, зруйнованих ділянок доріг і дорожньо-мостових споруд). В окремих випадках частину мін встановлювали з явними демаскувальними ознаками, що змушувало противника під час їх виявлення здійснити об'їзд. За таких способів міни, призначені для безпосереднього ураження броньованих об'єктів, встановлювали праворуч і ліворуч від перешкоди на фронті до 30 м.

До особливостей інженерного обладнання районів оборони можна віднести:

Протитанкові мінні поля встановлювалися ешелоновано на ймовірних напрямках руху противника, при цьому залишалися окремі проміжки для маневру своїх військ. Мінні поля, встановлені в глибині оборони, як правило, були керованими і вводилися в дію в міру наближення до них противника. Слід зазначити, ефективність вогневих мішків і засідок проти атак підрозділами у складі посилених рот противника на окремих напрямках. Лінійне розташування вогневих засобів не допускалося. При цьому дальність ефективного вогню з танкових гармат становила 2300 м, а під час застосування ПТУР до 3000 м. У деяких випадках передній край оборонних позицій з'єднань облаштовували у вигляді ламаних ліній по краю лісосмуг у формі зубів "пилки". Це забезпечувало ураження противника, що наступає, фланговим вогнем. При цьому особлива увага приділялася маскуванню вогневих засобів і організації ефективного вогню в умовах обмеженої видимості.

Загалом видно, що підхід Збройних сил Росії до своїх оборонних операцій являє собою акумульований досвід пізньорадянських доктрин разом із досвідом херсонських боїв дав змогу російській армії в відносно короткі терміни підготуватися до українського наступу на Півдні України. З огляду на те, що українське командування активно готувалося до форсування Дніпра вище Каховської дамби, можна припустити, що одним із ймовірних місць для форсування було місце, де свого часу провели успішне форсування війська Вермахта на північ від Берислава - Каховки. Примітно ще те, що навесні в районі Херсона проводилися підготовчі заходи для введення ворога в оману. Димові завіси, показове розмінування проходів тощо, повністю копіюючи дії LIV армійського корпусу Вермахту, який мав демонструвати підготовку до переправи на своїй ділянці в районі Херсона. [14]

Підрив дамби Каховської ГЕС з тактичної точки зору є успішною дією ЗС РФ. Через це повноцінно видалося неможливим провести наступальну операцію, і змусили наступати там, де до цього готувалися за описаною концепцією. І тут можна підсумувати загальний висновок - без достатньої підготовки, про яку йшлося вище, і повноцінної допомоги у вигляді інженерної техніки, механізації та літаків, досягти прориву таких ліній досить складно й дорого коштує в людському та матеріальному ресурсі. Що Україна просто собі дозволити не може.

Післямова

Після невдалого наступу ЗСУ на Півдні росіяни розпочали новий наступ на Авдіївку. За наявними даними на Авдіївському напрямку у складі Угруповання військ (сил) “Юг” знаходяться - омсбр – 12, мсп (тп, осп) – 32, омсб (отб, осб) – 24, загонів “БАРС” – 2, а також резерв І черги - мсп – 3, рез мсб – 7, загонів “БАРС” – 1

Але не дивлячись на те, що росіяни також дуже ретельно засвоїли досвід боїв за останній рік, але навіть це не дозволило їм досягнути заданих цілей. Російська армія веде бої вже більше двох місяців на цій частині фронту, але з результатів лише частковий успіх на півдні та півночі від Авдіївки. Фактично можна сказати, що на даний час Авдіївка хоч і знаходиться в полукотлі, але дій росіян недостатньо щоб вибити ЗСУ якимось іншим шляхом, ніж тим, яким вони продавлювали Бахмут.

Великі втрати в техніці, в людях за дуже невеликий шматок землі є результатом того, що ISTAR, про який ми згадували в передмові. Не дає ні одній з сторін можливості розвивати наступ. Однією з концепцій мережоцентричних операцій ISTAR (Intelligence, Surveillance, Target Acquisition, and Reconnaissance)), яка в доповіді комітету з оборони Палати громад Великої Британії 2010 р. названа "серцем ефективності операцій, що максимізує сили й концентрує можливості ураження інших існуючих засобів", і там же “ISTAR буде центром домінування на полі бою і в передбачуваному майбутньому" . За два роки до початку військової аrресії на Україну система ISTAR була детально розібрана у серії статей українських авторів, де було наголошено на критичній необхідності імплементації управлінні військами України.

Але коли технологічний рівень обох сторін однаковий, то можливості проведення ефективно операції нівелюються. Бо в обох сторонах є можливість використовувати космічну розвідку, радіоелектронну розвідку, присутні повітряні ретранслятори для покращення зв’язку, так наприклад з метою забезпечення стійкості зв’язку у повітряному просторі Ростовської, та окупованої Запорізької областей та над акваторією Азовського моря кожного дня проводять чергування чотири пункти управління/літаки-ретранслятори Іл-22. І хоч в ЗС РФ зв'язок на цілий ряд нижче за якістю ніж в ЗСУ, але росіяни все одно наздоганяють. Так наприклад в рядах 1-го Армійського корпусу вже є наприклад просування по налагодженню зв’язку між підрозділами. Встановивши радіостанцію «Сотник-БЛ» замість стандартної Р-168 в Т-72Б3. Ця система базується на основі цифрової радіостанції Lira DM-1000. Припускається що така станція має працювати в діапазоні 400-470 МГц і має мати DMR-канал. Кажучи зрозумілою мовою - це в перспективі дає можливість екіпажу російської БТТ не бути замкнутими в радіоканалі тільки між собою, а й виходити на зв'язок з піхотою і т.д.

Підсумовуючи можна згадати слова Залужного однорічної давнини:

Підготовка наступальної кампанії вимагає створення одного або декількох оперативних (оперативно-стратегічних) угруповань в складі від десяти до двадцяти загальновійськових бригад - в залежності від замислу і амбіцій українського командування. В обстановці, що складається, зазначене може бути зроблене виключно шляхом заміни основних зразків озброєння вже існуючих бригад на сучасні, які надаються партнерами України. Окремо слід виділяти необхідність отримання від партнерів додаткової кількості ракет і боєприпасів, артилерійських систем, ракетних комплексів, засобів РЕБ тощо. Все це потребуватиме консолідації зусиль всіх країн-партнерів України, тривалого часу і значних грошових видатків.

Власне кажучи, все перелічене вище прямо залежить від наявних ресурсів та лише від них. І якщо з чисельністю персоналу ситуація, ймовірно, буде виглядати достатньо непогано для ЗС України, то стосовно важкого озброєння і боєприпасів такого сказати ніяк не можна. Але, в будь-якому випадку, за наявності політичної волі, завчасного і продуманого планування, із використанням виробничої бази і запасів провідних країн світу, створення і оснащення належним чином такого роду угруповання у складі ЗС України є абсолютно реальним.

Та порівняти з цьогорічними:

Водночас слід враховувати: не дивлячись на те, що командування ЗС України постійно проводить роботу щодо удосконалення порядку створення та підготовки резервів, залишаються проблемними деякі питання. Зокрема, ми маємо обмежені можливості з підготовки резервів на власній території, оскільки противник має змогу завдавати ракетно-авіаційних ударів по навчальних центрах та полігонах.

Таким чином, покладаючись на стратегічну перевагу у воєнному, економічному, людському, природно-ресурсному та науковому потенціалі й порівняно належних умовах для його реалізації, окупаційні збройні сили й досі не спроможні повною мірою реалізувати замисли російського генерального штабу. Разом із тим, слід відзначити, що, незважаючи на це, протидія досягненню військово-політичних цілей державою-агресором дорогою ціною обходиться Україні та її збройним силам.

Зазначене вище особливо гостро проявляється нині, у ході контрнаступальних дій у літньо-осінній період. Зокрема, де-факто ЗС України та інші складові сил безпеки та сил оборони, які беруть участь у відбитті збройної агресії, практично на всій лінії бойового зіткнення сторін та у прикордонних з російською федерацією районах стикнулися з необхідністю подолання проблеми військового паритету. Насамперед його існування обумовлюють причини, пов'язані з паритетом у повітрі, мінно-вибухових загородженнях, контрбатарейній та радіоелектронній боротьбі, створенні резервів.

Зрештою можна казати про те, що кампанія на 2024 рік буде носити позиційний характер. Перш за все ми не знаємо чи буде після виборів в Росії проводитись мобілізація, яка має бути задля як мінімум поповнення наявного та новосформованого штату частин ЗС РФ. Загалом електоральний цикл в країнах партнерах є суттєвим поштовхом для того щоб перейти в позиційну війну та підготуватись до наступних дій. Тут варто зрозуміти, що модерована війна не є виграшною, коли збройним силам забороняється проводити наступ на територію ворожої держави, то це лише грає на користь агресора, бо дозволяє сконцентрувати ресурси для вибудови як бачимо фортифікацій, так і для перекидання потрібної кількості сил та засобів задля утримання наступу. Суттєві прогалини також є і безпосередньо в політичному плануванні війни. Маючи запаморочення від успіхів, влада вважала що достатньо не напрягатись задля досягнення поставлених перед військовими цілями. Так наприклад Залужний казав восени 22-го року про ситуацію з чисельністю персоналу у лавах ЗСУ, але держава нічого не зробила задля якісного поповнення частин. Що багато частин, особливо з новостворених, мали йти в наступ маючи суттєвий некомплект штатного підрозділу. Проведення неправильної інформаційної кампанії також відзначилось на деморалізації суспільства, а корупційні скандали розв’язані владою сіють зневіру серед й так пригніченого народу.

З іншого боку не варто забувати і про відповідальність з боку партнерів – відсутність достатньо кількості бронетехніки, хоча навіть М113 є дуже значною цінністю зараз в лавах ЗСУ. Відсутність дозволів на застосування західної зброї по території Росії, та загалом заборона на проведення загальновійськової операції на її території силами ЗСУ, відсутність ATACMS, касетних боєприпасів, та багато чого іншого, список тут довгий. Це все результат політики адміністрації Білого Дому, та NSA, намагання модерувати війну та хаос зрештою грає вже проти самих Сполучених Штатів.

Все це не означає, що у 2024 буде нова «дорожня карта» переговорів. Скоріше навпаки, маючи на руках зміну електорального циклу у країнах-партнерах, та маючи кризу всередині України, ворог лише посилить тиск повіривши у власні сили. Тому недивно, що вже формуються фортифікації по всій протяжності кордону та лінії фронту. І не варто забувати про те, що конфлікти у світі ширяться – Газа, Латинська Америка, потенційно Азія. Все це лише призводить до розпорошення можливих ресурсів для військової допомоги. Тому це виклик не тільки для України, скільки для умовного Заходу загалом. Чи зможе він протистояти новій Вісі Зла, чи не змігши подолати внутрішні кризи, програти та отримати новий світовий порядок.

На цьому все, якщо сподобалось - ставте вподобайку, коментуйте :)

СПИСОК ДЖЕРЕЛ - ПОСИЛАННЯ

Також якщо бажаєте матеріально підтримати спільноту і наступний вихід статей - посилання тут.

Дуже велика подяка автору канала ✙Над пропастью кринжи✙ за допомогу і написання матеріалу, порадуйте його підписками)

Також окрема подяка художнику за виконану роботу - його канал ось тут.

По всім питанням - в коментарі або в ПП до @TheIvasha.