Автор статті: Ян Каллберг, доктор філософії, магістр права, старший науковий співробітник програми трансатлантичної оборони та безпеки Центру аналізу європейської політики (CEPA).
Переклад з англійської: Родіон Шкурко
Сполучені Штати спрямували значні ресурси на підтримку демократії в Україні, яка бореться проти російського імперіалізму. Для перемоги Україні потрібно більше, як заявив президент Байден у своїй промові в Овальному кабінеті 19 жовтня.
Звісно, є альтернатива. США можуть припинити свою допомогу, але країна повинна розуміти, що це не буде безкоштовною відповіддю. США втратять союзників, вплив і глобальну торгівлю. Дуже важко оцінити збитки, які будуть завдані — частина з них не фінансові, — але можна припустити, що вони будуть набагато більшими, ніж $76 млрд, які США надіслали Україні минулого року.
Головна проблема росії для вільного світу полягає в тому, що нинішній кремлівський окупант зробив свою країну творінням своєї волі. Володимир путін має величезні імперські амбіції, і ви не можете обійти цей факт; він не бажає вести переговори з цього приводу. Путін має засоби війни та використовує їх.
Спокусливо думати, що путін унікальний, але це не так. Більшість російських громадян підтримують війну і вважають її виправданою. Тому навіть якщо путін загине, його наступник на посаді лідера матиме ті ж самі геополітичні погляди.
З цим важко змиритися американцям та іншим європейцям, які вважають, що їхні далекі війни початку 21-го століття були марнуванням крові та коштів. Чому, постає питання, США завжди повинні брати участь у цих війнах далеко від своїх кордонів?
Відповідь у випадку України полягає в тому, що загроза є більш серйозною і неминучою. Хочуть вони того чи ні, але НАТО і його члени, що межують з росією, змушені мати справу з ризиком війни з росією, оскільки це вже постійна загроза.
Аналіз витрат і вигод є чітким. Мало того, що поразка України перекреслить все, що було зроблено до цього часу (не в останню чергу, життя українців), включаючи $76 млрд допомоги у сфері безпеки, так ще й НАТО і США будуть змушені повернутися до стану, схожого на холодну війну.
Єдина відмінність полягає в тому, що "залізна завіса" пролягає далі на схід. У розпал холодної війни в Європі було розгорнуто 435 000 американських військовослужбовців і персоналу. До 2018 року ця кількість скоротилась до 62 000. Якби росія не розпочала нову тотальну загарбницьку війну в 2022 році, це скорочення могло б продовжитись. Натомість росія обрала шлях територіального завоювання, незаконно анексувавши Крим у 2014 році і створивши маріонеткові режими на сході України.
Величезні витрати на утримання сил стримування проти радянського союзу торкнулися не лише Сполучених Штатів. Протягом 1980-х років і холодної війни британська армія мала чотири дивізії, дислоковані в Німеччині, і приблизно 60 000 солдатів строкової служби в складі Британської армії на Рейні (BAOR). Число 60 000 солдатів часів холодної війни слід порівняти з сьогоднішньою (2023 рік) загальною кількістю військовослужбовців строкової служби в британській армії - 76 000. Це справедливо для всіх європейських країн — німецька Zeitenwende мовчки визнає, що її збройні сили перебувають у дуже поганому стані.
Якщо росія успішно примусить Україну до покори та встановить маріонетковий режим або окупує країну, щорічні витрати США на підтримку стримування на східному фланзі НАТО будуть більшими, ніж на війну в Іраку та Афганістані разом узяті — щось понад 100-130 мільярдів доларів. Додайте збільшені витрати для всіх інших країн НАТО, і ви отримаєте ще 100-150 мільярдів доларів.
Війна в Афганістані була названа війною назавжди, але вона тьмяніє у порівнянні з Холодною війною, яка тривала чотири десятиліття, початок якої ознаменувався промовою Вінстона Черчилля про "залізну завісу", коли стало зрозуміло, що радянський союз не дозволить Східній Європі бути вільною.
Отже, якщо безпекова допомога Україні триватиме п'ять років по 80 мільярдів доларів на рік, це 400 мільярдів доларів, але якщо ми замість цього підемо шляхом "дозволимо росії перемогти, щоб заощадити гроші" і погодимося на 40 з гаком років холодної війни за 100 мільярдів доларів на рік у доларах 2023 року, це буде значно дорожче. Холодна війна коштувала б 4 трильйони доларів, тобто в 10 разів більше, або навіть більше, оскільки внесок США і НАТО є більш технологічно насиченим: повітряна мобільність, авіація, тривалі вогневі удари й військово-морські сили.
Неможливо обійти той факт, що переконливі сили стримування НАТО повинні відповідати агресивній позиції росії. Якщо США відмовляться від підтримки НАТО в критичний момент, індо-тихоокеанське стримування китайської агресії проти Філіппін, Тайваню і Кореї зазнає невдачі, що матиме серйозні ризики й наслідки.
Сьогоднішня росія — зовсім інший звір, ніж радянський союз; це менша країна, але набагато більш непередбачувана. Радянський Союз був зовсім іншим, навіть якщо ми розглядаємо путінський режим як продовження радянського союзу.
Стара радянська система, навіть якщо вона була тоталітарною і авторитарною, а опозиція опинялася в психіатричних лікарнях, має щось, що можна описати як динаміку розподілу влади. У росії під керівництвом путіна розподіл влади майже відсутній; всі повноваження належать "верховному лідеру".
Радянський союз після Сталіна, після 1953 року, мав кілька джерел влади. Американські та британські спецслужби ретельно вивчали цих різних акторів, оскільки це могло б розкрити напрямок радянської політики та дій. Центрами влади в радянському союзі були, наприклад, Генеральний секретар Комуністичної партії, Центральний комітет Комуністичної партії (Політбюро), керівники Верховної Ради, воєначальники та кілька інших високопосадовців.
Це не була демократія, і був центральний лідер, наділений владою і впливом, але існували межі цього й ефективні стримуючі фактори. Усунення Микити Хрущова — один із прикладів того, як працювала ця система.
Сьогоднішня росія більше нагадує сталінські роки до 1953 року, ніж країну, яку ми знали в 1970-х і 1980-х роках. Росія за часів путіна стала державою з одним лідером без жодних обмежень. Опозиція режиму або мертва, або у в'язниці, або у вигнанні. Внутрішню опозицію нейтралізують і втихомирюють за допомогою низки вбивств, іншого насильства та жорстоких покарань у похмурих виправних колоніях.
Дуже важливо слухати диктаторів. Путін сказав, що так чи інакше хоче отримати Україну, і поставив собі за мету її захопити. Його режим також чітко заявив про свій намір знову окупувати балтійські країни — Естонію, Латвію та Литву, які є членами НАТО. (Можна не зважати на слова палких прихильників путіна, таких як колишній прем'єр-міністр дмитро медведєв, який назвав їх "нашими провінціями", а тим більше на план Путіна від грудня 2021 року позбавити НАТО іклів колишніх радянських сателітів і фактично повернути їх до васального статусу).
Звичайно, США могли б на початку 21-го століття вирішити заощадити на своїх зобов'язаннях перед НАТО і сказати країнам Балтії, що вони не можуть туди вступити. Але вони взяли на себе договірне зобов'язання відкрити двері. Той факт, що країни Балтії перебувають в НАТО, є підвищеним ризиком. Країни Балтії були під прицілом росії в минулому, і вони знову під прицілом зараз. Якщо війна в Україні схилиться на користь росії, стримування росії від нападу на ці країни вимагатиме дуже масштабних зобов'язань з боку НАТО.
Насправді, війна за Балтію зараз ведеться в Україні, а українці виступають у ролі проксі-гравців. Керівництво країн Балтії дуже добре це розуміє і стабільно входить до п'ятірки найбільших союзників НАТО за обсягами допомоги Україні у відсотках від національного багатства. Вони знають, що станеться, якщо Київ капітулює.
Отже, є два наслідки поразки України: або холодна війна, яка коштуватиме в 10-15 разів дорожче і затьмарить роки міжнародного миру і торгівлі, або напад росії на країни Балтії, що означає військову конфронтацію з НАТО. Будь-який з цих варіантів став би катастрофою історичного масштабу зі значним і довгостроковим впливом на США і країни НАТО.
Швидких рішень для східноєвропейського флангу не існує. Але продовження і посилення підтримки України є найменш ризикованим, найбільш економічно обґрунтованим і буде найкоротшим зобов'язанням у короткостроковій перспективі. Російська агресія нікуди не дінеться.
