Не чіпай. Це на Новий Рік. Мама вкотре нагадала мені нестерпні правила, дивлячись на замріяний затуманений дитячий погляд, що зачепився за кусень шинки та багатоповерховий торт Медовик. Розповнівший холодильник манив ароматами, повними тарілками холодцю, лискучими від майонезу салатами, набитою каструлею звабливих котлет. Я, разом з кішкою Муркою, наче мисливські пси, ще декілька разів гучно вдихнули настоєне повітря підстаркуватого "Дніпра", сумно хлопнули дверцятком і попленталися в дитячу. Найважчим проміжком між кухнею і моєю кімнатою була зала, ялинка, цукерки на ялинці. Її треба було пройти, закривши праве око, наче забрало у коня, рукою, не дивитися, не обертатися, прости іди далі, Наташа. Ялинка переливалася всіма кольорами, святково вбрана, з величезною іграшкою сосулькою на верхівці. Цукерки ледь помітно погойдувалися, невинні, беззахисні, наче запеленані малюки. Мурка сиділа поруч, неквапливо вигризала щось з розчепіреної лівої лапи, чекала мене, стояла на шухері. Я тільки одну - прошепотів голос в моїй голові. "Південна ніч" зрадливо шурхотіла в руках, але від цього була ще смачніша, розливаючись шоколадно мармеладним у роті. Дістала бабусину аптечку, знайшла вату, вправно запхала в обгортку від цукерки, повісила на ялинкову гілку. Сліди заметено. Знизу, товстенький, округлий, наче цуцик, виляв хвостом "Метеорит". Мурка тепер вже з інтересом дивилася на мою нахабну морду, я на її. Все одно сьогодні 30 грудня, ну, майже Новий Рік... Правильно? Кішка мовчала, а мовчання - знак згоди. Цукерка була важкувата, велика, прийшлося довикористати всю бабусину вату. Я майже закінчувала з підробкою, як до квартири зайшов дідусь. Фантик шурхотів, викривав, насміхався. Зрадник... Дід завмер у коридорі, я - біля ялинки, він чекав (це вже потім зрозуміла), чекав, коли я замаскую сліди, ставав таємним співучасником. Діти дев'яностих бачили цукерки на свята, він - дитина Голодомору - не бачив їх ніколи. До вечері 31 грудня, ми з Муркою робили довгий променад від кухні до моєї кімнати ще декілька разів. Непомітно під' їдався салат, так по краю, зменшувалася, наче від глобального потепління, гора котлет, так по краю, ставав нерівним від дитячого вказівного пальцю крем на торті, так по краю. Мурка з радісним мурчанням дожовувала попки котлет, квадратики ковбаси з салату, кривилася на масляний крем десерту. Зранку, 1 січня, поки всі спали, батько заварив міцного чорного чаю, зірвав "Метеорит" з ялинки, вмостився біля пічки, дивлячись у засніжене візерунками вікно, зашурхотів обгорткою. Акуратно скручений у м'ячик шматок вати білою грудкою впав на стіл. От і попив чаю - прошепотів, посміхаючись.
