Рожевий годинник верещав вже п'ять хвилин біля вуха, наче істерична мала дівчинка принцеса у фатиновому платті, пластиковій короні в стразіках і з паличкою феї у вимазаній в безе правій руці. Прокидатися - означало давати волю голодним псам-думкам, що навіжено скулили голодом в голові. Перевела будильник на десять хвилин, але сон спаковував мовчки валізи, холодно показуючи, що йому тут не місце, його тут не цінять, він так більше не може. Повіки почали повільно пропускати ранкове світло, чи скоріше світло ліхтарів сірого холодного грудневого нового дня. Перша думка штурхонула в бік - Треба на роботу, за нею з розгону по болючому застрибала інша - Де взяти гроші, третя з диким придурошним реготом вила у вухо- Це назавжди, ось все це навколо так і буде, без кінця, без прояснення. Згрібла холодне простирадло, опалення немає, світла теж, пахло легкою сирістю і димом безсонної ночі. Туалет, невблаганне дзеркало, пару ковтків води, шоколадний батончик, ключ в замок, темна парадна, пустий двір. На метро до роботи десять хвилин, іти до станції вісім хвилин, від зупинки до роботи десять хвилин. Я запізнилася. Факт. Вирячене зле обличчя начальника. Факт. Докази від нього моєї непригодності, нікчемності, тупості при колегах. Факт. Давно не була в парку. Не пила там каву з тими смачними пиріжками з фундучною пастою всередині. Факт. Я звільняюсь. Кінець. Парк зустрів густим туманом, тихим гомоном птахів, ароматом обсмажених кавових зерен, спокоєм та наче байдужістю. Парк спав деревами, кущами, травами. Вкрився пожовклим листям, мирно сопів. Сонний хлопець готував еспрессо, позіхав у рукав, вміло орудуючи механізмами кавомашини. Тут було світло. Наче інша планета. Генератори не гуділи, чувся плюскіт озера, цвірінькання горобців, що, наче гопніки, штурхалися біля ніг, вимагаючи - Дай булку, дай крихти, все бачимо, дай кусок, дай половину. Вам не можна свіже тісто, крокуючи до водойми, промовила я. Пернаті розбишаки з подивом дивилися услід. Шо? В смислє? У спину полетіло непристойне цві цві. Мені так здалося. Туман танув, наче цукрова вата, відкриваючи красу природи. Я шукала улюблену стару лавку, під кремезною вербою, що звисала гіллям до самої води. Простір заполонив гомін пташиного базару. Скрипіння, тьохкання, каркання, писк, різкий свист. Ноги понесли від лавки в сторону звуків пернатого царства. Що це? Що відбувається? Гілки дерев, трава, тротуари заполонили десятки різноманітних видів птахів. Вони перегукувалися, сварилися, несамовито длубаючи ягоди, насіння, кору. Багряногруді снігурі, наче маленькі смолоскипи, освітлювали сірий тон ранку, великі синиці майоріли жовтими грудочками у кущах бузку, довгохвості білі синиці мімішно глипали на мене, переміщуючись зі швидкістю світла у заростях березняку, блакитноокі сойки мявкали, скрипіли, передразнювали, шугаючи над головою, чорні, похмурі сірі ворони поважно походжали по траві, роблячи вигляд перед родичами, що це звичайний променад, і ніде я не ховала горіхи. Десяток кедрівок товклися, наче на барахолці, по примерзлому дубовому листі, длубаючи і вишукуючи. Я боялася поворохнутися. Кава міліметр за міліметром остигала у стаканчику, булка втрачала апетитність на морозі, але вся моя увага, свідомість, тіло були з цими птахами. Вражала їх байдужість, зосередженість, палке бажання знайти, настороженість, повне занурення у життя. Як багато чого можна в них навчитися зараз. Усмішка самовільно блукала обличчям. Мозок покинули біснуваті думки. Хоча б півгодини тиші в голові. Біля ніг тупцяв одинокий біло бежевий голуб, поскубаний, брудний, голодний. Шматок булки був сприйнятий як манна небесна. У повітрі з'явилася темносіра хмарка. Все ясно. За нами слідкували. Інші голуби неслися у напрямку здобного тіста, вимахуючи крилами наввипередки. Я відійшла від пташиних розборок за мою булочку, ковтнула кави. Чорна гірка холодна маса покотилася в шлунок. Бррррр. Які в мене плани на день? Так дивно, я вже й забула, як це-вибирати те, чим ти будеш і хочеш займатися сьогодні. Фотоапарат. Що? Ти давно мріяла фотографувати птахів. За виходом з парку, справа є магазин техніки і ти навіть вже давно знаєш, що саме і скільки коштує. Голос в голові був спокійним. Шалені, остогидлі думки зникли. Булка, розкришена, білим тілом попливла по сірій воді озера, птахи замовкли, спостерігаючи за мною. Сонце неквапливо вийшло з-за хмари. Телефон дзенькнув, сповіщуючи, що дома з'явилося світло. Я прямувала до виходу з парку, за фотоапаратом, кормом для птахів, та гарячою кавою.
