Між колись вузловими станціями…

МІЖ КОЛИСЬ ВУЗЛОВИМИ СТАНЦІЯМИ…

Між колись вузловими станціями, полустанками,

Залишилися тільки пустища з напівтанками.

Залишилися вихрі з попелу в чорнім полі,

І над всім – як арома-палички – екс-тополі.

Від кіосків з ремонту одягу і годинників

Залишилися тільки остови на могильниках.

Від містечка із храмом, ринками велелюдними –

Залишилося тільки згарище обезлюднене.

І стоять понад шляхом привиди, та не з косами.

Стоїть дядько у кепці й треніках із полосами.

Стоїть дівчинка із косичками – ранець з книжками,

Стоїть жіночка із баулами і відрижкою.

Стоїть двоє дівчат переляканих із валізками,

Стоїть мати у шубі й кросівочках – із колискою.

Стоять воїни – чорні й втомлені – з автоматами.

Навіть два грабарі із пляшкою і лопатами.

«Коменданта ви тут не бачили?» - хтось питається –

«Доповісти б йому що сталося, получаєтся…

Доложить треба все начальнику – обязатєльно!

Хай би мєри прийняв якісь такі… неотлагатєльні…»

«А що сталося?» - плаче дівчина із валізкою.

А мала із книжками супиться, оком блискає.

А боєць закипає весь, шарпа рацію,

І кляне він свинособак й педерацію.

З-за горілих вагонів хтось наближається.

Йде в косусі і у джинсАх, озирається.

«Шо, товаріщі, чо стоїм, шо за манци?»

І зіниці втикає у них наркоманські.

І військовий кров’ю харкає, криє матами,

І військові всі скриплять автоматами.

Розуміють всі, ще мить – нарік ляже.

Але він здіймає руки, та й каже:

«Розумію, вовк тамбовський – товариш.

Але слухай, капітан, ти не шариш!

Ми усі тепер, братва, - патріоти.

Ми тепер з одного полку і роти.

На незнайдені тіла впадуть роси,

В черепах наших зів’ють гнізда оси,

Крізь кістки наші ростиме одна трава,

І нікого з нас священник не відспіва.

Я один вас проведу крізь тумани,

Крізь розтяжки, блок-пости і кармани,

Я один вас проведу зірваним мостом –

Розрахуємось вже згодом, потОм.»

 

Може від попелу, може від криги,

Битої цегли, цементу і снігу,

Може від спалахів у небесах

Біла косуха і біла джинсА…

 

Тіні лаштуються враз у дорогу,

Сунуть повільно, безладно, не в ногу.

Тіні розмиті, прозорі і рвані

Слідом за наріком тануть в тумані.

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Максим Сальва
Максим Сальва@maxsalva

1.4KПрочитань
4Автори
21Читачі
Підтримати
На Друкарні з 16 квітня

Більше від автора

  • Дім

    У жовтневому саду, в сутінках бузкових,

    Теми цього довгочиту:

    Поезія
  • Лицар

    Кажуть, він не закладав храмів,

    Теми цього довгочиту:

    Поезія
  • Сумнів

    коли не легко,

    Теми цього довгочиту:

    Поезія

Вам також сподобається

  • “ Після “

    У вірші "Після весілля" відтворюється атмосферу молодого подружжя, яке насолоджується періодом після одруження. Ліричний герой розмірковує про емоційні переживання, які супроводжують їхнє нове життя, переплітаючи відчуття радості та невизначеності.

    Теми цього довгочиту:

    Поезія
  • Я -вітер

    Ти сприймай мене ніби я вітер!!

    Теми цього довгочиту:

    Поезія

Коментарі (0)

Підтримайте автора першим.
Напишіть коментар!

Вам також сподобається

  • “ Після “

    У вірші "Після весілля" відтворюється атмосферу молодого подружжя, яке насолоджується періодом після одруження. Ліричний герой розмірковує про емоційні переживання, які супроводжують їхнє нове життя, переплітаючи відчуття радості та невизначеності.

    Теми цього довгочиту:

    Поезія
  • Я -вітер

    Ти сприймай мене ніби я вітер!!

    Теми цього довгочиту:

    Поезія