Між колись вузловими станціями…

МІЖ КОЛИСЬ ВУЗЛОВИМИ СТАНЦІЯМИ…

Між колись вузловими станціями, полустанками,

Залишилися тільки пустища з напівтанками.

Залишилися вихрі з попелу в чорнім полі,

І над всім – як арома-палички – екс-тополі.

Від кіосків з ремонту одягу і годинників

Залишилися тільки остови на могильниках.

Від містечка із храмом, ринками велелюдними –

Залишилося тільки згарище обезлюднене.

І стоять понад шляхом привиди, та не з косами.

Стоїть дядько у кепці й треніках із полосами.

Стоїть дівчинка із косичками – ранець з книжками,

Стоїть жіночка із баулами і відрижкою.

Стоїть двоє дівчат переляканих із валізками,

Стоїть мати у шубі й кросівочках – із колискою.

Стоять воїни – чорні й втомлені – з автоматами.

Навіть два грабарі із пляшкою і лопатами.

«Коменданта ви тут не бачили?» - хтось питається –

«Доповісти б йому що сталося, получаєтся…

Доложить треба все начальнику – обязатєльно!

Хай би мєри прийняв якісь такі… неотлагатєльні…»

«А що сталося?» - плаче дівчина із валізкою.

А мала із книжками супиться, оком блискає.

А боєць закипає весь, шарпа рацію,

І кляне він свинособак й педерацію.

З-за горілих вагонів хтось наближається.

Йде в косусі і у джинсАх, озирається.

«Шо, товаріщі, чо стоїм, шо за манци?»

І зіниці втикає у них наркоманські.

І військовий кров’ю харкає, криє матами,

І військові всі скриплять автоматами.

Розуміють всі, ще мить – нарік ляже.

Але він здіймає руки, та й каже:

«Розумію, вовк тамбовський – товариш.

Але слухай, капітан, ти не шариш!

Ми усі тепер, братва, - патріоти.

Ми тепер з одного полку і роти.

На незнайдені тіла впадуть роси,

В черепах наших зів’ють гнізда оси,

Крізь кістки наші ростиме одна трава,

І нікого з нас священник не відспіва.

Я один вас проведу крізь тумани,

Крізь розтяжки, блок-пости і кармани,

Я один вас проведу зірваним мостом –

Розрахуємось вже згодом, потОм.»

 

Може від попелу, може від криги,

Битої цегли, цементу і снігу,

Може від спалахів у небесах

Біла косуха і біла джинсА…

 

Тіні лаштуються враз у дорогу,

Сунуть повільно, безладно, не в ногу.

Тіні розмиті, прозорі і рвані

Слідом за наріком тануть в тумані.

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Максим Сальва
Максим Сальва@maxsalva

1.2KПрочитань
4Автори
21Читачі
Підтримати
На Друкарні з 16 квітня

Більше від автора

  • Дім

    У жовтневому саду, в сутінках бузкових,

    Теми цього довгочиту:

    Поезія
  • Лицар

    Кажуть, він не закладав храмів,

    Теми цього довгочиту:

    Поезія
  • Сумнів

    коли не легко,

    Теми цього довгочиту:

    Поезія

Вам також сподобається

  • Це перемога?

    Уявіть собі, зараз ми знаходимося саме в тому місці, де рівно чотириста двадцять чотири роки тому відбулася наймасштабніша битва самурайського періоду.

    Публікація містить описи/фото насилля, еротики або іншого чутливого контенту.

    Теми цього довгочиту:

    Війна

Коментарі (0)

Підтримайте автора першим.
Напишіть коментар!

Вам також сподобається

  • Це перемога?

    Уявіть собі, зараз ми знаходимося саме в тому місці, де рівно чотириста двадцять чотири роки тому відбулася наймасштабніша битва самурайського періоду.

    Публікація містить описи/фото насилля, еротики або іншого чутливого контенту.

    Теми цього довгочиту:

    Війна