Стою на пагорбі,
Твої очі на мені.
Сумно,
Що сонця не відчуєш ти
Такого теплого, з дорогами доленистими.
Ти не винен, батьку мій,
Ялиця в землі сповістить про села далекі.
Щойно,
Ми разом в обійми води
З долонями відкритими, долоні шуршаві.
Очерет пекельний
Подивиться скрізь плечі.
Все пройшло,
Та недалеко від берези дороги
Залишу тебе і полечу я
В озера ясні та палкі, щоб забути дотик твій.
У цьому оповіданні йдеться про складний момент розставання двох молодих людей, які опинилися на роздоріжжі своїх життів. Через призму їхніх переживань та спогадів ми занурюємося в глибокі почуття тривоги, суму та надії.
В оповіданні "Дорога — мій дім" розкривається внутрішній світ молодого чоловіка, що сидить на березі моря, спостерігаючи за заходом сонця та розмірковуючи про своє життя.
У цьому оповіданні героїня згадує про свій зв'язок з Денисом, простим хлопцем, якого вона неочікувано полюбила. Через спогади про їхні моменти разом, вона відчуває сум і гнів, розмірковуючи про думки оточуючих, які зневажливо ставляться до її почуттів.
Портретний нарис. Я намагався розказати те, що сам знав, і що мені розказував Далі. Хотів розказати те, про що ще не було так багато написано у сухих журналістських статтях.
Сьогодні 18 липня. Шостий день, як я з гордістю, і в той же час з глибоким сумом, називаю себе дружиною військовослужбовця.
Портретний нарис. Я намагався розказати те, що сам знав, і що мені розказував Далі. Хотів розказати те, про що ще не було так багато написано у сухих журналістських статтях.
Сьогодні 18 липня. Шостий день, як я з гордістю, і в той же час з глибоким сумом, називаю себе дружиною військовослужбовця.
