Стою на пагорбі,
Твої очі на мені.
Сумно,
Що сонця не відчуєш ти
Такого теплого, з дорогами доленистими.
Ти не винен, батьку мій,
Ялиця в землі сповістить про села далекі.
Щойно,
Ми разом в обійми води
З долонями відкритими, долоні шуршаві.
Очерет пекельний
Подивиться скрізь плечі.
Все пройшло,
Та недалеко від берези дороги
Залишу тебе і полечу я
В озера ясні та палкі, щоб забути дотик твій.
Сповідь солдата, яка перетинає різні часи, включаючи звуки з недалекої католицької церкви, дітей, вибухи — це лякає когось, але кому, як не йому, це бачити і відчувати? Недовго залишилося, скоро кінець, щось зробив — щось ні. Як би Бог був, чому він мені це дозволив? Де ваш мир?
У вірші йдеться про надію та відновлення. Вітри символізують зміни, а лелеки — тепло і підтримку. Незважаючи на втому, серце наповнене щемливими почуттями, сподіваючись на те, що світанок принесе нові можливості і не зникне в темряві.
У вірші розмірковується про життєвий шлях, згадуючи про пройдений час, любов та спогади про рідне село. Спогади про перше кохання, яке стало важливою частиною його життя, і прагне віднайти ті місця, де виростав.
Напевно все в житті не випадковоІ Всесвіт посилає нам любовЯка дарує крила і знімає з нас оковиІ воскрешає до життя нас знов і знов
Сидів і думав, а що чекає русню на тому світі, які покарання їм уготовані вищими силами за такі страшні гріхи.
Напевно все в житті не випадковоІ Всесвіт посилає нам любовЯка дарує крила і знімає з нас оковиІ воскрешає до життя нас знов і знов
Сидів і думав, а що чекає русню на тому світі, які покарання їм уготовані вищими силами за такі страшні гріхи.
