Стою на пагорбі,
Твої очі на мені.
Сумно,
Що сонця не відчуєш ти
Такого теплого, з дорогами доленистими.
Ти не винен, батьку мій,
Ялиця в землі сповістить про села далекі.
Щойно,
Ми разом в обійми води
З долонями відкритими, долоні шуршаві.
Очерет пекельний
Подивиться скрізь плечі.
Все пройшло,
Та недалеко від берези дороги
Залишу тебе і полечу я
В озера ясні та палкі, щоб забути дотик твій.
У вірші йдеться про запрошення до гостинності та святкового прийому. Ліричний герой просить, щоб його пригостили вином у затишній атмосфері. Згадуються колядники, які приходять з добрими намірами, і підкреслюється важливість спільного святкування та радості.
У вірші описується атмосфера святкування в родинному колі, де тепло і затишок дому створюють особливу атмосферу. Згадуються традиційні страви та звичаї, що передаються з покоління в покоління. Брати і сестри об'єднуються, щоб разом зробити важливий крок.
Сум і туга. Ліричний герой спостерігає за незнайомцем і згадує про свого друга, який лежить у будці, втомлений і хворий. Святкові звуки не приносять радості, а навколо панує тиша і пустота, що підкреслює відчуття самотності та безнадії.
