Стою на пагорбі,
Твої очі на мені.
Сумно,
Що сонця не відчуєш ти
Такого теплого, з дорогами доленистими.
Ти не винен, батьку мій,
Ялиця в землі сповістить про села далекі.
Щойно,
Ми разом в обійми води
З долонями відкритими, долоні шуршаві.
Очерет пекельний
Подивиться скрізь плечі.
Все пройшло,
Та недалеко від берези дороги
Залишу тебе і полечу я
В озера ясні та палкі, щоб забути дотик твій.
В лазарет ступаю я,
сповідь про втрату, самотність і примирення з болем. Ліричний герой звертається до друга чи, можливо, до частини самого себе — до того, хто залишився поруч у спільному “човні” життя
Текст про глибокі емоції, втрати та спогади. Він передає відчуття смутку і самотності, коли тіло і душа переживають труднощі. Відстань між людьми створює напругу, але спільні спогади допомагають зберегти зв'язок, навіть у важкі часи.
