У Макдональдсі адвокат зустрічає жінку, яка вагається підписати документи про визнання чоловіка померлим. Її біль стикається з формальністю процедури: юридичні формулювання проти людських почуттів, де надія бореться зі смертю.
Трошки дитячих спогадів, думок про релігію та патологічну анатомію. Можливо, для когось покажу новий варіант опори для себе при проживанні втрати, бо для мене цей текст - не сумний, а підтримуючий.
У вірші описується сумна сцена, де ліричний герой стоїть на пагорбі, спостерігаючи за батьком. Він відчуває тугу через те, що батько не може відчути тепло сонця і красу навколишнього світу. Герой згадує моменти спільного часу, коли вони разом були біля води.
Горе - це не обов’язково має бути фізична смерть. Можна горювати, плакати, сильно сумувати через незапланований переїзд в іншу країну, розлучення, ампутацію кінцівки, руйнування батьківського чи свого дому... Але все ж таки найскладніше, коли стикаєшся зі смертю.
Ви втратили свою героїню. Знадобиться час, щоб відгорювати цю втрату, сказала мені моя терапевтка.
Просто переказ мого ранку. Ледве вистачило сил і сміливості, щоб опублікувати
«Всі втратять всіх» - цей закон завжди трактувало небо. Це так несправедливо й нестерпно. Так боляче, розриває легені. Від мене нічого не зостанеться зрештою, але це не страшно. Страшно, що я втрачу тебе, себто автоматично лишусь без неба
Зараз я торкаюсь дуже важкої теми, і прошу вас розуміти що я ділюсь власними думками, не закликаю до будь-яких дій.
