Боже, дав ти мені життя
Втомився оберігати і одразу ж відняв
Хотілось би перестати відчувати шкірою відсутність безпеки чи марних людських обітниць
Якщо вкажуть на зелену траву і назвуть її споконвічно синьою, моєю реакцією буде лиш сміх
Знаю, що на все воля твоя, але хочу не бачити більше дітей в панамках із камуфляжу
Не дивитись у змучені обличчя людей, яких хочеться своїм тілом від світу сховати
Гуляючи парком, боже, можна легко почути крики, тобою ж створених, маленьких дітей, що щиро бояться співу сирен
Знаю, ти міфічних істот не дуже любиш, але, якщо провести опитування в Дії, з великою перевагою виграють ті сирени, що рожеві, зелені, подекуди сині
Хочу перестати бачити в магазинах прикраси, що несуть за собою вигляд патронів злісних
Обирати собі гарні записники, яких прикрашають фото будівель, які мені вже ніколи в житті не відвідати
Проходити повз церкву, чути дзвони, ловити істерики, яких зараз сумнозвісно люблять називати «тригерами»
Вдивлятись у сльози діток, розглядати в них щасливі обличчя тих, кого зараз оспівують
Боже, чула, що в тебе також є тригери, такі як: «смерть, насправдивість, війна»
Ось тільки не розумію, чого ти боїшся, якщо все одно їх ще не зустрічав
Попередження: якщо зустрінемось по різні сторони барикад, я тебе ховати від розправи людства не буду
Ти ж бо мене також не захищав, незалежно від віку, душевного стану, довжини волосся чи кольору біблійної палітурки
