Всі річки мають витікати до певного океану
Там вони мають закінчуватись, віддавати себе без останку
Любонько, кохай мене місяць. Ну, чи бодай до завтра
А я писатиму про тебе ще вічність: як не зможу знайти серед меблів, то серед букв шукатиму
«Зрештою, всім доведеться втратити всіх»
Якщо законно не пустять до раю - роздроблю небо своїм криком і навмання винищу океани
Вони ж бо такі схожі на тебе, спочатку заповнюють до країв, але з часом вода неодмінно спадає
І якщо всі дійсно втратять усіх, я хочу навчитись нічого не мати
Я ж бо не маю свого місця у пазлі, давно вже втратила з-під ніг свою землю
Ти відчуваєшся ефектом плацебо. Так вперто
Крик розриває на шмати небо
«Зрештою, всім доведеться втратити всіх». Як прикро, я ж бо любила весь світ по черзі
