Краплинами чорнильними,
Будую ці слова я вільними,
Линуть з мене як великий водоспад,
Закривають цей каскад,
Заполоняють білий лист,
Розлітаючись туди й сюди,
Краплини гострючі як леза,
Шрамують мене - з ніг до голови,
Обдаючи бризом весняним,
Викликаючи в мені сонцестояння,
Цвіт вишні опадає на землю,
Його я ловлю навкруги,
Заплітається в волося,
Змієм білим - квітоносним,
Він гладкий і білий,
Та ікла має він отруйні,
Їх гострота - їх білизна,
Сліпуча як молода весна,
В МЕНЕ ВПИВАЄТЬСЯ НИМИ,
Вприскуючи отрути літр,
Вона пянить мене ненач саке,
Сливове і терпке,
Прекрасний болі круговерть,
Мене піднімить в самі небеса,
Де сам Петро мені сказав:
-Ти втратив все - навіть себе,
Тож лети туди - де такі ж як ти,
У царстві - Сатани.
