Маленький кролик швидко забіг в свою нірку і видихнув з невеликим полегшенням, зачиняючи двері на двадцять замків. Він пройшов коридором до кухні і заварив кави, намагаючись втихомирити лапки, що так сильно виказують хвилювання своїм тремором. Гаряча чашка приємно обпікає. Кролик йде у вітальню з нею і ходить туди-сюди, щось шепочучи. Раптом тканина, якою завішане люстро на стінці, спадає додолу. Кролик завмирає перед ним в нерішучості та новій паніці. «Треба закрити його» - думає він. Та зрушити з місця вже не вдається. Згодом чашка вислизає з лапок і розбивається, ранячи нижні кінцівки. Кролик продовжує дивитися в дзеркало.
- Який ти… маленький нікчемний кролик! – звучить за спиною у віддзеркалення.
- Кістки та хутро, ха! – приєднується новий голос.
- Такий вже дорослий, а зовсім не виріс!
- Як на тобі ще хутро тримається?
- А вітром не зносить?
- Може ти хворий? Виглядаєш так собі…
- Перевіритися б тобі на глисти!
- Та кому ти такий потрібен взагалі?
…
З очей кролика ллються сльози. Його серце, велике та, здавалося б, міцне, не витримує. Цього разу не витримує вже повністю. Скоро кролик помирає, так і лишаючись навіки зачаровано дивитися в дзеркало.
Відпускаючи коментарі щодо чиїхось зовнішніх даних, люди досі часто й не задумуються, наскільки сильний вплив можуть мати їхні слова.
Чомусь часто фраза «не можна цькувати людей за вагу» інтерпретуються як «не можна цькувати людей за більшу вагу ніж та, що є для нас нормою». А якщо ця вага менша? Якщо ця людина дещо стрункіша, аніж тобі б того (чомусь) хотілося? Невже це дає право глузувати з неї?
В своєму житті я регулярно стикалася з небажаними коментарями або відвертою критикою мене, мого тіла, моєї ваги. Іноді, люди не розуміють, що кажуть щось образливе, додаючи потім, що це жарт чи просто сміючись та очікуючи від мене мабуть того ж. Іноді заповнюють тишу обговоренням мене. Іноді гадають, що такі приниження - це чудовий аргумент в сварці.
На що розраховані такі слова? Чому моє тіло так сильно хвилює когось, окрім мене? В якому вакуумі ви живете, що досі не збагнули наскільки різними бувають люди і наскільки це нормально?
Чуючи такі речі, особливо в підлітковому віці, ти не маєш іншого вибору, окрім як почати себе ненавидіти. Навіть якщо ти з усіх сил намагаєшся оборонятися і не піддаватися дурному впливу чужої думки, осад все ж лишається і, накопичуючись, поглинає тебе.
Окрім слів, тут також є і безпосередні дії - часто люди дозволяють собі торкатися тебе, демонструючи наскільки худа в тебе рука, нога, талія, або ж підіймати на руки і таскати, як якусь смішну річ (бо це так весело і легко!).
І ще один аспект - ставлення до худих людей. Найчастіше по відношенню до мене це суміш жалості і розчулення. Наприклад, щось на кшталт "оооууу, ну ви подивіться на неї, як вона це донесе сама?(". Я не хочу, аби мене сприймали, як якусь немічну або милу кумедну тваринку. Я не якесь нещасне "мімімі", на яке можна глянути і одним поглядом висловити співчуття. Я в нормі... може досить?
Це те, що вже довго мені болить, що колись змушувало мене відчувати себе неповноцінною, боятися дзеркала, бути невпевненою і наляканою, в очікуванні, що зараз знову хтось побаче частину мого тіла і прокоментує. І це насправді дуже великий психологічний тиск з важкими наслідками.
Звісно, не всі люди дозволяють собі таке ставлення, але якщо ви знайшли в моїх словах свою поведінку, я сподіваюся, ви задумаєтеся.
Людям не смішно, коли з їхніх тіл сміються. Навіть якщо вони і самі це роблять.
