Сатоші Кон запам'ятався нам з одного боку як один з режисерів-гіперреалістів в аніме, а з іншого – як той, що постійно експериментував з реальністю, часом і простором. Змішуючи думки та події, він хотів розповісти про те, як сам сприймає час. Він говорив: "Я не думаю, що спілкування між людьми будується на тільки самому лінійному часі. Ми розмовляємо в цей момент, а думаємо про вечерю, до якої ще година. Людський мозок – загадка, ми не можемо розділити з іншими часову вісь своєї пам'яті. Це нелінійне мислення, і я намагаюся зобразити це у своїх роботах".
Спробуємо разом простежити творчий шлях Сатоші Кона і почнемо, мабуть, зі школи. Як у багатьох відомих аніматорів, пристрасть до малювання прийшла до нього ще в дитинстві. Він казав про себе, що був підлітком, який дуже легко чимось захоплюється, і хапається за все одразу, але нічого не може довести до кінця. Нічого крім малювання. Велике враження на нього справила манга Domu: A Child's Dream мангаки Кацухіро Отомо. Не дивно, що після школи він вступив до Університету мистецтв у Токіо і почав навчатися на художника. Ще під час навчання він видав свою першу мангу, яка здобула приз як найкращий манга-дебют року. Після цього він став помічником свого кумира – Кацухіро Отомо, автора "Акіри".
Практично вся подальша кар'єра Сатоші Кона тісно пов'язана з творчістю Кацухіро Отомо. В 1991 Кон написав сценарій для художнього фільму по роботі Отомо World Apartment Horror. Слідом за цим працював художником в екранізації наступної стрічки Отомо Roujin Z. Далі йдуть аніме Hashire Melos (Movie) та Patlabor 2: The Movie, працюючи над якими, він завів дружбу з двома іншими відомими режисерами гіперреалістами – Мамору Ошії та Окіурою Хіроюкі. З першим він малював спільну мангу Seraphim - 266613336 Wings, але два генія посварилися через сценарій і так і не завершили її. На думку Сатоші Кона, у Ошії занадто багато експозиції в роботі і зовсім немає сюжету. Другому він допомагав зі сценарієм в аніме Jin-Roh, яке було екранізацією оригінальної ідеї Мамору Ошії. Але в титрах Сатоші Кона не вказано.
Після цього настав момент JoJo Reference. Людина з нестандартними ідеями мусила так чи інакше попрацювати над нестандартним аніме. І що ви думаєте, в 1994 році його залучають до першої ОВА по всесвіту "Жожо" як сценариста та режисера однієї із серій!
Далі Сатоші Кону довелося попрацювати як сценаристу над епізодом "Магнітна Роза" в аніме "Спогади про майбутнє". І це екранізація оригінальної ідеї того ж самого Кацухіро Отомо, який, як і раніше, залишався точкою тяжіння для героя нашої статті. Режисером цього епізоду був Коджі Морімото, який пізніше став засновником експериментальної студії 4С. Про цю роботу Сатоші Кон згадував так: "Як головні персонажі намагалися вирватися з магнітного поля, так і ми з режисером намагалися вирватися з орбіти Кацухіро Отомо". Незважаючи на те, що епізод вийшов дуже гарним, Кон був незадоволений сценарієм через те, що багато задумів залишилися нереалізованими.
Розгорнутися на повну силу йому допоміг випадок і знову Кацухіро Отомо. В 1997 році письменник Йошікадзу Такеучі шукав аніме-студію, яка б взялася за екранізацію його кривавого трилера про поп-співачку, яку переслідує маніяк-шанувальник. Усі відмовлялися братися за таку роботу. Довелося автору йти до справжнього божевільного будинку – студії Madhouse. Навіть там керівництво вважало це авантюрою, але вирішило спробувати. Треба тільки було знайти відповідного режисера. Кацухіро Отомо малював ілюстрації до цієї книги і порадив свого знайомого – Сатоші Кона. Кон прочитав сценарій і сказав, що той надто нудний і, щоб врятувати проект, йому потрібна повна свобода дій. У результаті, від оригіналу залишилася лише загальна ідея про поп-співачку, яку переслідує маніяк. Так почалася робота над аніме Perfect Blue або "Ідеальний Смуток".
Сатоші Кон проявляв маніакальну увагу до дрібниць. Він вважав, що у кожного предмета на екрані має бути історія, він не повинен бути там випадково і не повинен виглядати так, ніби аніматор намалював його просто так. Він міг обговорювати всі деталі сюжету та продумувати кожну дрібницю по п'ять-шість годин на день. Але у виробництво втрутилася студія. Аніме виходило цікавим і було ухвалено рішення випустити його на великий екран. Це означало більший прибуток, але й менший хронометраж. Під ніж пішли всі сцени, в яких не було подій, всі експозиції та весь саспенс. Еволюція персонажів стала більш рваною, що ще більше плутало глядача, оскільки оповідання велося одразу в трьох лініях: реальності, снах головної героїні та фільмі, в якому вона знімалася. Perfect Blue відвезли на фестиваль до Монреаля, де воно вибороло головний приз і просто знесло дах західним фанатам. Після “Акіри”, “Манускрипта ніндзя” та “Уроцукідоджі” на Заході склався стереотип, що японське аніме – це жорстка, похмура і кривава анімація для дорослих і Perfect Blue ідеально лягав у цей шаблон. Даррен Аронофскі використав прямі цитати з Perfect Blue у своїх фільмах “Реквієм за мрією” та “Чорний лебідь”, а коли йому почали ставити занадто багато запитань щодо копіювання ідей Сатоші Кона, то він просто викупив права на це аніме.
Наступною роботою Кона мала стати екранізація роману “Паприка”, де планувалося продовжити розвиток теми змішування реальності та вигадки. Але правовласник збанкрутував і тому ідею довелося відкласти. А вже 2002 року вийшла нова стрічка під назвою “Акторка Тисячоліття”. У ній головна героїня розповідала історію свого життя, змішуючи спогади, реальні події та зйомки у фільмах. На відміну від попередньої роботи, яка висвітлювала вади японської медіаіндустрії, ця стрічка наголошувала на її перевагах. Але також збереглися і фірмові риси творчості Сатоші Кона: безшовне поєднання реальності та фантазії. В "Акторці Тисячоліття" режисеру вдалося попрацювати зі своїм кумиром – композитором Сусуму Хірасавою, автором саунтреку до "Берсерка". Сатоші Кон давно надихався його фантастичною музикою та зробив її основним стрижнем сюжету. Пізніше вони разом працюватимуть ще над двома аніме: серіалом “Агент Параноя” та, власне, “Паприкою”. Після випуску “Акторка Тисячоліття” ще цілий рік їздила фестивалями та збирала призи, перш ніж потрапити на великий екран.
А наступною роботою Сатоші Кона стала різдвяна історія "Токійські хресні". Про своє нове аніме він говорив так: "Свої ідеї я беру зі світу навколо. Коли я йду вулицею, то бачу безпритульних. Дивно, що вони не з'являються в кіно – це ж очевидна тема..." Ці бродяги підібрали дитину із купи сміття. Я підібрав ідеї, які нікому не були потрібні”. Як і попередні роботи, вона стосується гострих соціальних проблем, таких як злидні, гомосексуалізм, насильство в сім'ї, підліткова жорстокість, але при цьому менше експериментує з реальністю. І загалом є доброю та смішною різдвяною історією про трьох волхвів та немовля Ісуса.
На цей момент у Сатоші Кона набралося дуже багато задумів та ідей, які не знайшли свого втілення і він вирішив вчинити за прикладом свого наставника Кацухіро Отомо, а саме випустити серіал, в якому кожен епізод був би окремим твором зі своїм сюжетом, що пізніше об'єднуються якоюсь спільною ідеєю, як це було у збірнику "Спогади про майбутнє", "Карнавал роботів" або "Лабіринт сновидінь". З цієї ідеї народився серіал "Агент Параноя". Графік випуску серій був настільки щільним, що в якийсь момент Сатоші Кон розглядав можливість вставляти епізоди, зняті просто ручною камерою, щоб ще більше прискорити виробництво. Серіал вийшов досить похмурим та повернув інтерес до режисера на Заході, де попередні дві роботи пройшли відносно непомітно.
Після цього Сатоші Кон нарешті зміг повернутися до ідеї екранізації “Паприки”. В аніме є клоун, який каже: “Ласкаво просимо до найбільшого шоу”. Ці слова стали пророчими. "Паприка" стала вершиною творчості Сатоші Кона, де він найліпше розкрив ідею нелінійності часу, усвідомленості снів та реальності нереального. Аніме справило велике враження на західного глядача, а деякі його сцени було процитовано у фільмі “Початок” Крістофера Нолана. Щоправда, як і у випадку з Аронофськи, Нолан заперечує запозичення. Музика Хірасави тут грала таку ж велику роль, як і основні герої, і була натхненням не тільки для глядача, а й для самого режисера. Тому що, хоч це і була екранізація, Сатоші Кон повністю змінив сценарій і, коли починав його писати, навіть не знав, чим усе закінчиться.
Наприкінці “Паприки” можна побачити афіші всіх фільмів Сатоші Кона, одна з них належить Dreaming Machine, що так і не вийшов. Ця робота, в якій він знову таки контролював кожну дрібницю, мала розповісти історію далекого-далекого минулого, але в майбутньому, в якому зовсім немає людей, а є тільки роботи. Через те, що Сатоші Кон брав участь у всіх моментах створення нового аніме, він не зміг нікому передати роботу після того, як у нього діагностували рак підшлункової залози. Вже після смерті студія шукала режисера, який міг би завершити історію, адже аніме було готове майже наполовину. Якоїсь миті розглядалася навіть кандидатура Мамору Хосоди. Але при роботі над сценарієм стало зрозуміло, що якщо один великий режисер додасть руку до фільма іншого великого режисера, то він стане його фільмом. А повторити спосіб мислення Сатоші Кона було не під силу нікому, тож Dreaming Machine так і залишається незакінченою. Останнім аніме, що вийшло з-під рук Сатоші Кона, стала короткометражка “Доброго ранку”, що побачила світ у 2008 та увійшла до складу збірки “AniKuri 15”.
Сатоші Кон дуже любив ігрове кіно та черпав у ньому багато натхнення. Практично всі його роботи намальовані так, якби живі актори знімалися на камеру. Він застосовував безліч прийомів із ігрового кіно у своїх роботах, саме тому його так легко цитували кінорежисери. Його навіть вивчають в українських вишах як приклад еволюції режисури та кіно на початку 21 століття. Граючи з дійсністю він до останнього моменту не повідомляв, а може і не знав сам, про кінцівку яку замислював для свого аніме. У такий спосіб він дивував не лише глядача, а й команду аніматорів. Цей підхід не дозволив закінчити його останню роботу, але подарував нам незабутні стрічки. Метр пішов із життя на піку творчої кар'єри у віці всього 46 років. Для своїх фанатів він назавжди залишиться неперевершеним майстром з маніпулювання реальністю та вигадкою, що веде свою розповідь відразу в кількох паралельних лініях, при цьому залишаючись гіперреалістом у всьому, що стосується зображення та найдрібніших деталей картини.
Ця та інші статті про аніме доступні безкоштовно на buy me a coffee.
