У всьому світі японська анімація асоціюється з аніме. Проте, крім мейнстримної, там існує й незалежна мультиплікація, яка стилістично зовсім не схожа на аніме. Підкреслюючи свою відокремленість від мейнстриму, навіть Хаяо Міядзакі просить не вважати його роботи «аніме», а зараховувати їх до загальносвітової анімації. Якщо прийняти таку класифікацію, то жоден аніме-проєкт в історії ніколи не здобував «Оскара» — ні за короткометражний, ні за повнометражний фільм. Виходить, що для визнання потрібно вийти за жанрові та мейнстримні обмеження і здивувати глядача.
Одним із тих, кому це вдалося, став режисер короткометражок Куніо Като. Його шлях в анімацію кардинально відрізняється від інших відомих аніме-режисерів. Він не любив аніме і не мріяв бути аніматором у дитинстві. Навчаючись у художньому університеті, він випадково потрапив на відкриту лекцію професора, який викладав анімацію. Там він познайомився зі світовою незалежною мультиплікацією, і його захопила ідея «оживити» свої малюнки. Так випадок визначив його майбутнє.
Крім анімації, майбутній лауреат премії «Оскар» захоплювався сюрреалізмом. І тут варто перервати його біографію та трохи заглибитися в цей художній напрям, без розуміння якого ми не зможемо оцінити його творчість. Буквально «сюрреалізм» означає «надреалізм» — щось таке, чого не можна побачити в побуті й складно усвідомити лише розумом. Цей напрям виник після Першої світової війни у Франції та став відповіддю на провал попередніх культурних течій, що не змогли запобігти загальноєвропейській бійні. Додатковим чинником стало вчення Зигмунда Фрейда про несвідоме, що з'явилося в той самий час. Таким чином, сюрреалізм мав на меті дати вихід підсвідомому і звертався він більше до емоцій, ніж до розуму. Найпростіше описати сюрреалізм як сновидіння наяву або як театр абсурду, де образи та події, що нічого не означають, плутають глядача. Через це в побуті словом «сюр» часто називають щось незрозуміле, таке, що не піддається раціональному поясненню.
У сюрреалізмі виокремлюють два основні напрями: абстрактний сюрреалізм, де образи не впізнавані або сильно спотворені, та фігуративний сюрреалізм, у якому образи впізнавані, форми можуть бути академічно правильними, проте сама ситуація є неможливою в реальному світі. Саме у другому напрямі й працює Куніо Като. Фігуративний сюрреалізм насамперед асоціюється з двома художниками, які розвивали цю течію: Рене Магріттом і Сальвадором Далі — їхній вплив можна легко відстежити в описаних нижче роботах.
Першим самостійним твором Куніо Като стала його дипломна короткометражка «The Apple Incident» (2001). Це чорно-біла стрічка, виконана олівцем, де роль саундтреку відіграють вельми тривожні звуки. Сюжет простий, але злегка абсурдний: одного разу на місто падає купа величезних яблук, які вносять хаос у звичайну рутину містян. На щастя, це всього лише яблука, тож люди просто з'їдають їх, проте згодом стикаються з несподіваними наслідками. Як видно з опису, немає сенсу переказувати сюрреалістичну картину: все одно або нічого не зрозуміло, або виходить якийсь абсурд. Для нас важливіше те, що це пряма відсилка до відомої картини Рене Магрітта «Син людський», де яблуко посідає центральне місце в композиції. Події «The Apple Incident» відбуваються у вигаданому, але впізнаваному європейському місті, населеному кумедними чоловічками в капелюхах. З одним із таких чоловічків ми зустрінемося в наступній роботі.
Після закінчення університету Куніо Като влаштувався на роботу в рекламну агенцію Robot, а саме — до її анімаційного відділу. Як він пізніше згадував, відділ був такий маленький і непрестижний, що їх розмістили в підвалі без вікон. Замовлень не було, і підрозділу доручили напрацьовувати портфоліо з анімаційних робіт. Куніо Като вирішив скористатися своїми студентськими ідеями й у 2003 році випустив шестисерійний цикл Aru Tabibito no Nikki («Щоденник мандрівника»).
Це збірка трихвилинних замальовок, виконаних у вигляді дорожніх нотаток мандрівника з Торталії — Тортова Роддла. Виглядає він як чоловічок у капелюсі, як і в попередній роботі, а подорожує верхи на величезній свині з дуже довгими ногами. Це вже алюзія на відому картину Сальвадора Далі «Спокуса святого Антонія» з її впізнаваними довгоногими тваринами. Як вже зазначалося, не так важливо, з чим стикається мандрівник, як те, що він відчуває при цьому. Це сюрреалістична робота, але вона не намагається заплутати глядача; навпаки — вона дуже плавна, меланхолійна та споглядальна. Це історія про мандрівника, який не втручається в події навколо нього, а лише спокійно спостерігає, розмірковує й іноді щиро дивується навколишньому світу. Куніо Като знову використав олівці, але цього разу робота кольорова, хоча кольори все ще приглушені з переважанням синього та зеленого відтінків. Композитором став Кенджі Кондо, який додав картині настрою.
Збірка здобула популярність, і у 2006 році вирішили випустити «спешл» — додаткову серію про пригоди Тортова Роддла. Робота виконана на вищому технічному рівні, проте водночас помітно, що вона, зберігши форму, втратила сенс попередніх короткометражок. Вона яскравіша й виконана в іншій кольоровій гамі; вона теж сюрреалістична, але тепер це не норма цього світу, а просто галюцинація.
У 2008 році Куніо Като випустив свою наступну короткометражку — «La Maison en Petits Cubes» («Дім із маленьких кубиків»). Як і попередні роботи, вона базувалася на ескізах режисера, виконаних ще в студентські роки. Композитором знову виступив Кенджі Кондо.
«La Maison en Petits Cubes» — зворушлива розповідь про самотнього старого, який живе в старому будинку, оточеному безкраїм океаном. З часом рівень води піднімається, і йому доводиться надбудовувати новий рівень у вигляді кубика — звідси й назва твору. Одного разу він упускає свою улюблену люльку у воду і, не бажаючи змиритися з втратою, вирушає в подорож на глибину. Ця подорож також є зануренням у його власні спогади. У міжнародній версії немає жодного слова, проте важко знайти глядача, якого б не пройняла ця проста і зворушлива історія про речі, що нагадують нам про людей, яких уже немає поруч. Стрічка повністю намальована вручну олівцями та аквареллю. Курильна люлька, втрата якої стає рушієм сюжету, також може бути відсилкою до картини «Зрадливість образів» Рене Магрітта, де зображена курильна «не-люлька». Але іноді люлька — це просто люлька.
Короткометражка «La Maison en Petits Cubes» була номінована на «Оскар» і здобула заслужену перемогу. І це другий «Оскар» в історії японської анімації після стрічки Хаяо Міядзакі «Віднесені привидами». Куніо Като не очікував, що робота може перемогти, і тому виголосив чи не найкоротшу промову в історії вручення нагороди. Він завершив її фразою «Domo Arigato, Mr. Roboto!», що стала водночас подякою рідній компанії Robot, і відсилкою до пісні американського гурту Styx «Mr. Roboto». Як пізніше він сам згадував: «Хто б міг подумати, для чого знадобляться шкільні уроки англійської?»
Цей успіх ледь не зламав кар'єру режисерові. Отримати «Оскар», заледве досягнувши тридцятиліття, — серйозний виклик. Більше немає висот, які потрібно підкорювати, немає до чого прагнути. Ти — живий класик, на рівні Міядзакі. При цьому сам режисер не встиг додати у стрічку всі ідеї, які хотів, і вважав роботу недоробленою і, ба більше, не гідною такої високої нагороди. Він покинув компанію Robot, постарався зібрати всі свої напрацювання та ескізи в окремій книзі й пізніше їздив із художніми виставками по всій Японії. На жаль, усі наступні авторські короткометражки виходили в межах таких виставок і не з'являлися у вільному доступі.
Крім авторських робіт, була ще ціла низка комерційних, і їх можна знайти в мережі. Це збірка тридцятисекундних роликів Fantasy (2003) — візуальних замальовок до музичного альбому, а також робота під назвою R (2006), що є рекламою мобільного додатка. Є у нього кілька музичних кліпів: Cell no Koi (2003), Kaze to Tomoni (2017) та Kite (2020). Усі вони виконані у впізнаваній техніці олівцевої та акварельної графіки. І хоча ми вже не раз згадували, як аніме-режисери створюють культові кліпи — як-от Хаяо Міядзакі в «On Your Mark» або Хібікі Йошідзакі в «ME! ME! ME!» — та, на жаль, це не той випадок. Ці роботи своїм настроєм та ідеєю повністю підпорядковані мелодії й самі по собі не такі цікаві. Найновішим твором на сьогодні є вставка двохвилинної дитячої фантазії всередині повнометражного аніме «Тотто-тян: Дівчинка біля вікна» (2023).
Ось такий ланцюжок випадковостей: відвідування лекції професора анімації, відсутність замовлень у компанії, любов до сюрреалізму та прогуляні уроки англійської — усе це склалося в досвід, переживання та обставини, що зрештою привели до «Оскара». Куніо Като — справді нестандартний японський режисер, тому й цікавий, і заслужено визнаний.
Ця та інші статті про аніме доступні безкоштовно на buy me a coffee.
