New Laconia - Stardust Bear Bazaar (LP, 2026). Рецензія

Концептуальні альбоми в наш час — така ж рідкість, як і можливість випадково зустріти на прилавку CD чи придбати вініл у місцевій крамниці. Я не надто вірю в те, що сама ідея «концептуальності» магічним чином впливає на успіх індустрії чи масово формує смаки слухачів. Ні, я не стверджую, що таких робіт взагалі не існує — лише за минулий рік можна нарахувати понад три релізи, які претендують на цей статус, а це вже, погодьтеся, показник.

Проте свіжоспечений лонгплей Stardust Bear Bazaar дає мені всі підстави вважати його справді концептуальним. Увесь минулий рік проєкт New Laconia випускав свої вісім глав окремими синглами. Ми про це часто інформували на каналі, тож уявлення, що таке New Laconia у вас, читачі, є. Не впевнений, наскільки це вдала стратегія для матеріалу випускати понад половину синглами, де фундаментом є сторітелінг. Адже збагнути повний сюжетний лор виключно за пошматовими релізами — завдання із зірочкою. Втім, не мені судити гурт за їхні маркетингові рішення. Такі ідеї розкриваються лише цілісно, у контексті всієї історії. І ось про неї варто поговорити детальніше.

New Laconia вибудовують власну мультимедійну екосистему, де жанровий синтез слугує інструментом для складного сторітелінгу і не закінчується на цьому релізі. Альбом переносить нас у титульну локацію — Stardust Bear Bazaar. Це такий собі міжгалактичний паб «поза часом і простором», де за барною стійкою господарює загадковий Ведмідь, приймаючи гостей із найвіддаленіших куточків мультивсесвіту.

Концептуально платівка працює як цілісна sci-fi сага. Центральна композиція, розділена на три частини, розгортається як справжній детектив, де музичне полотно буквально веде слухача крізь сюжетні лабіринти. Наприклад, глава «Captain Daredevil» кидає нас у епіцентр міжзоряної битви — тут саунд стає максимально експресивним, підкреслюючи напругу та фатальні вибори героїв. Важливо, що анімаційні кліпи проєкту — це не просто візуал, а повноцінний наративний шар, який допомагає зчитати часові парадокси та логіку цього всесвіту. І я щиро і наполегливо раджу вам переглянути відео гурту. Що що, а кліпи тут дуже якісні й над ними пророблена неабияка робота.

Музично Stardust Bear Bazaar — це територія повної свободи. Рок, метал, джаз та прогресивні структури тут не конфліктують, а мирно співіснують, трансформуючись під потреби сюжету. Кожен трек сприймається як новий квест: музика сама диктує темп оповіді, змушуючи слухача не так споживати звук, а проживати історію разом із персонажами.  Цей прийом працює так, що музика адаптується під потреби оповіді, дозволяючи слухачеві перемикатися між настроями і плавними переходами між треками.

І єдина суттєва хиба цього релізу — те, що він англомовний. Подібних сюжетно закручених робіт на наших теренах, де космічна тематика та прогресивний рок справді працюють у синергії, — обмаль. А на заході пачками ліплять і далеко не найкращого прогу. З одного боку, я радий, що цей альбом існує, але з іншого — дуже хотілося б бачити такі sci-fi історії українською. Це дало б змогу зацікавити значно ширшу аудиторію, якій не доводилося б «докручувати» сюжет у голові через труднощі перекладу.

Музично тут усе на рівні: це прогресивний рок за всіма канонами, наша відповідь західним гуртам, що експлуатують космос. Звісно, скромніша. New Laconia працює на перетині звуку, кінематографа та літературного сторітелінгу: саксофон переплітається із синтезаторами, акордеон — із важкими гітарами, а східні інтонації органічно вписуються у складні структури.

В альбомі є кілька локальних хітів. «Fly or Die» слухається легко завдяки вокальним хукам. Її початкова невимушеність оманлива — у тексті розгортається драйвова історія у дусі «Вартових Галактики». Настрій грайливий, трішки біснуватий, а «дуркуватості» додають прямі хеві-метал програші. Але найбільше тримає саме вокал — я помічав це слухаючи інші треки, і під час готування на кухні, і на пробіжці, і під час вилазок у гори. «The Fates» продовжує цей настрій, розширюючи горизонти, хоча тут вокал уже поступається місцем музиці — зокрема милозвучному аналоговому синту, який миттєво запам’ятовується.

Попри самопозиціювання гурту, я б не назвав ці два треки чистим прогресивом. Це скоріше якісний альт-рок, що прагне здаватися складнішим. Інструментальна «Coming Home» з’являється в анатомії альбому занадто рано, проте вона працює як ідеальна «терапія» — фонова музика, що заповнює тишу прекрасними мелодіями. Вона асоціюється з піднесенням і поверненням додому, де саундтреком зустрічі стає такий світлий інструментал.

Власне, «прог» для мене починається з «Stardust Bear Bazaar, Pt. 2», який вперто нагадує Haken та Девіна Таунсенда одночасно (хоч і в скромнішій варіації). Саксофонні партії формують меланхолію, яка часом конфліктує з прагненням Олександра відповідати стандартам жанру. Втім, цей джаз-рок все одно звучить краще за спроби деяких ужгородських гуртів, які роками варилися в подібній формулі без особливого успіху. У «Journey to the Past» знову виділяється вокальна лінія в дусі AOR 80-х — цей «вушний черв’як» засідає в голові надовго разом із меланхолійним соло. Подобається, що Олександр своїм баченням концепту дозволяє гітарним мелодіям виводити розповідь історій у зрозуміле тло для слухачів.

Однойменна «New Laconia» — ще один інструментальний джаз-рок, кайфовий і ностальгічний. Мінімалізм робить її настільки стильною, що навіть не звертаєш уваги на «вторинність» smooth-jazz підходу. Це чудова музика для лобі готелів чи супермаркетів у найкращому сенсі слова. «Captain Daredevil» (Шибайголова) я б назвав найбільш довершеною композицією з музичного погляду, де вокал реалізований найбільш цікаво.

Закривають альбом інструментальна «Cosmic Flowers» та третя частина «Stardust», яка ставить крапку на комедійній ноті. І ця крапля гумору у фіналі виглядає абсолютно доречною.

Насамкінець, я не можу назвати цей альбом відверто слабким. Це якісний, по-хорошому простий прог-рок, який вміло експлуатує канони жанру, проте не прагне їх переосмислити. Відчутно, що мрія музикантів про «експорт», як на зло, дещо законсервувала їх в цій країні та їхнє звучання, надавши йому відтінку професійного консерватизму. Тут усе доладно зведено і технічно реалізовано; наявність кількох відверто «хукових» треків уже доводить, що альбом не бездарний, але водночас — надто передбачуваний і традиційний. Через це я припускаю, що він загубиться в потоці інших українських релізів.

Однак головний дисонанс криється в ліриці. Вона настільки відірвана від земних реалій і герметично занурена у свій космічний всесвіт, що здається абсолютно чужою цьому світові. На жаль, ці тексти зі мною не зрезонували: жоден трек не зачепив емоційно, бо все це звучить як голос із паралельної реальності.

У мирний та спокійний час така робота знайшла б значно більший відгук. Проте сьогодні все представлене на альбомі здається хибним, бо воно просто забрело не в той час. І під «хибним» я маю на увазі тотальну несумісність із нашою дійсністю, яка є значно гіркішою. Ця музика не дарує підтримки, бо вона — не на часі. У цьому й полягає головна основна вада релізу: він занадто стерильний для нашого світу, який щодня стікає кров’ю та болем. Це гарна ілюзія, але ілюзії сьогодні не рятують.