«Ніхто так не вірить у нашу перемогу, як я». Боротьба Зеленського за збереження України — Time

Володимир Зеленський запізнювався на виступ у Національному архіві у Вашингтоні, запрошення на який надходило кільком сотням гостей, включаючи лідерів Конгресу та високопосадовців адміністрації Байдена.Головна ціль його візиту наприкінці вересня — дала йому шанс надихнути США на підтримку боротьби з Росією за допомогою ораторського мистецтва, яке світ звик очікувати від президента України часів війни. Але все вийшло не так, як планувалося, бо того дня, на зустрічі, Зеленського в Білому домі та Пентагоні затримали більш, ніж на годину, і коли він нарешті прибув, щоб розпочати свою промову о 18:41, виглядав відстороненим та схвильованим. Він покладався на свою дружину — першу леді Олену Зеленську, щоб нести його послання і стійкість на сцені поруч із ним, тоді як його власний виступ здавався віддаленим, наче він хотів покінчити з цим. Одного разу, роздаючи медалі після виступу, він закликав організатора поквапитися. 

Причиною, як він пізніше сказав, було виснаження, яке він відчував тієї ночі, не лише через вимоги керівництва під час війни, але й наполегливу потребу переконати своїх союзників, що з їхньою допомогою Україна може перемогти.

«Ніхто так не вірить у нашу перемогу, як я. Ніхто», – сказав Зеленський в інтерв’ю TIME після своєї поїздки. Вселяючи цю віру своїм союзникам, він сказав, що «Ти розумієш? Потрібно так багато всього для нашої перемоги».

Але зараз стає тільки важче. За двадцять місяців війни приблизно п’ята частина території України залишається під російською окупацією. Десятки тисяч солдатів і цивільних були вбиті, а Зеленський, під час своїх подорожей, відчуває, що глобальний інтерес до війни впав, як і рівень міжнародної підтримки.

«Найстрашніше, що частина світу звикла до війни в Україні», — каже він. — «Втома війною накочується хвилею. Ви бачите це в Сполучених Штатах, у Європі. І ми бачимо, що як тільки вони починають трохи втомлюватися, це стає для них схожим на шоу: «Я не можу дивитися цей повтор в 10-й раз».

Суспільна допомога Україні в США вже кілька місяців падає, і візит Зеленського не допоміг її пожвавити. Близько 41% американців хочуть, щоб Конгрес надав Києву більше зброї , порівняно з 65% у червні, коли Україна почала великий контрнаступ, згідно з опитуванням Reuters, проведеним незабаром після відходу Зеленського. Цей наступ був заданий нестерпним темпом і з величезними втратами, через що Зеленському все важче переконувати партнерів, що перемога не за горами. Коли почалася війна в Ізраїлі, утримувати увагу світу на Україні стало серйозною проблемою.

Після його візиту до Вашингтона, редакція TIME стежила за поверненням президента та його команди назад до Києва, сподіваючись зрозуміти, як вони відреагують на отримані сигнали, особливо на наполегливі заклики боротися з корупцією у власному уряді та згасаючий ентузіазм щодо війни, якій не видно кінця. У перший день, у Києві, я запитав одного з його оточення, як почувається президент. Відповідь пролунала без жодних вагань: «Злий».

Звичайний блиск його оптимізму, його почуття гумору, його схильність оживляти зустріч у бойовій кімнаті жартами — нічого з цього не збереглося до другого року війни. «Тепер він заходить, отримує оновлення, віддає накази та виходить», — каже один із давніх членів його команди. Інший каже мені, що найбільше Зеленський почувається зрадженим своїми західними союзниками. Вони залишили його без засобів, щоб виграти війну, а дали лише засобів, щоб пережити її.

Але його переконання не змінилися. Незважаючи на останні невдачі на полі бою, він не має наміру відмовлятися від боротьби або домагатися будь-якого миру. Навпаки, його непорушна віра в остаточну перемогу України над Росією затверділа в формі, яка непокоїть деяких його радників. «Він обманює себе», — розчаровано каже мені один із його найближчих помічників. «У нас немає варіантів. Ми не виграємо. Але спробуй йому це сказати».

Деякі з його помічників кажуть, що впертість Зеленського зашкодила зусиллям їх команди розробити нову стратегію. Поки вони обговорювали майбутнє війни, одне питання залишалося табу: можливість домовитися про мирну угоду з росіянами. Судячи з останніх опитувань, більшість українців відмовилися б від такого кроку, особливо якщо б він передбачав втрату будь-якої окупованої території.

Зеленський залишається категорично проти навіть тимчасового перемир'я. «Для нас це означало б залишити цю рану відкритою для майбутніх поколінь», — сказав мені президент. — «Можливо, це заспокоїть когось і всередині нашої країни, і за її межами, принаймні тих, хто хоче за будь-яку ціну повернутись. Але для мене це проблема, тому що ми залишаємося з цією вибухівкою. Ми лише затримуємо її детонацію». 

Поки що, він має намір виграти війну на українських умовах і змінює тактику, щоб досягти цього. Усвідомлюючи, що потік західної зброї з часом може вичерпатися, українці нарощували виробництво безпілотників і ракет, які вони використовували для нападу на російські шляхи постачання, командні центри та склади боєприпасів далеко за лінією ворога. Росіяни відповіли новими бомбардуваннями мирних жителів, ракетними ударами по інфраструктурі, яка потрібна Україні для опалення будинків і утримання світла взимку.

Зеленський називає це війною волею і побоюється, що якщо росіян не зупинити в Україні, бойові дії поширяться за її межі.

«Я довго жив із цим страхом», — каже він. — «Третя світова війна може початися в Україні, продовжитися в Ізраїлі, а звідти перейти в Азію, і потім вибухнути десь ще».

Це було його послання у Вашингтоні: допоможіть Україні зупинити війну, поки вона не поширилася, і поки не стало надто пізно. Він хвилюється, що його аудиторія перестала звертати увагу. 

Наприкінці минулого року, під час попереднього візиту до Вашингтона, Зеленського зустріли як героя. За кілька днів до Різдва, Білий дім відправив літак ВПС США забрати його в східну Польщу та в супроводі літака-розвідника НАТО та винищувача F-15 Eagle доставити на об’єднану базу Ендрюс за межами столиці США. Тоді ж, Зеленський виступив перед спільним засіданням Конгресу, щоб оголосити, що Україна перемогла Росію «в битві за розуми світу».

Спостерігаючи за його промовою з балкона, я нарахував 13 овацій, перш ніж перестав стежити. Один сенатор сказав мені, що не пам’ятає жодного разу за три десятиліття на Капітолійському пагорбі, щоб іноземного лідера зустріли з таким захопленням. Кілька правих республіканців відмовилися балотуватися або аплодувати Зеленському, але протягом минулого року голоси на його підтримку були двопартійними та переважними. 

Цього року атмосфера змінилася. Допомога Україні стала каменем, через який спотикаються в дискусіях про федеральний бюджет. Один із зовнішньополітичних радників Зеленського закликав його скасувати поїздку у вересні, попереджаючи, що атмосфера надто напружена. Лідери Конгресу відмовили Зеленському у можливості виступити з публічною промовою на Капітолійському пагорбі. Його помічники намагалися організувати для нього особисту появу на Fox News та інтерв’ю з Опрою Вінфрі. Жоден не пройшов.

Натомість, вранці 21 вересня, Зеленський приватно зустрівся з тодішнім спікером Палати представників - Кевіном Маккарті, перш ніж відправитися до Старої зали Сенату, де законодавці обговорили все за зачиненими дверима. Більшість звичних критиків Зеленського на засіданні мовчали. Сенатор Тед Круз запізнився більше, ніж на 20 хвилин. Демократи, зі свого боку, хотіли зрозуміти, куди йде війна і наскільки Україні потрібна підтримка США.

«Мене прямо запитали: якщо ми не надамо тобі допомогу, що буде?» – нагадує Зеленський. — «Ми програємо».

Виступ Зеленського справив глибоке враження на деяких із присутніх депутатів. Ангус Кінг, незалежний сенатор від штату Мен, згадав, як український лідер сказав своїй аудиторії: «Ви даєте гроші. Ми віддаємо своє життя». Але цього було замало. Десять днів по тому, Конгрес прийняв законопроект про тимчасове запобігання закриттю уряду. У ньому не було жодної допомоги Україні.

Коли Зеленський повернувся до Києва, його помічники кинулися готуватися до другої зими після вторгнення. Російські атаки на українську інфраструктуру завдали шкоди електростанціям і частинам електромережі, внаслідок чого вона потенційно не зможе задовольнити стрибки попиту під час зниження температури. Троє високопоставлених чиновників, відповідальних за вирішення цієї проблеми, сказали мені, що відключення електроенергії цієї зими, ймовірно, будуть більш серйозними, і реакція громадськості в Україні не буде такою поблажливою.

Холод також ускладнить наступ військових, заблокувавши лінію фронту принаймні до весни. Але Зеленський відмовився з цим погодитися. «Заморозити війну для мене означає її програти», – каже він. Перед початком зими його помічники попереджали мене, що очікують серйозних змін у військовій стратегії та серйозних змін у команді президента. Вони сказали, що принаймні одного міністра потрібно буде звільнити разом із старшим генералом, відповідальним за контрнаступ, щоб забезпечити відповідальність за повільний прогрес України на фронті. «Ми не рухаємося вперед», — каже один із близьких помічників Зеленського. Деякі командири на передовій, продовжує він, почали відмовлятися від наказів про наступ, навіть якщо вони надходять безпосередньо з офісу президента. «Вони просто хочуть сидіти в окопах і тримати лінію. Але ми не зможемо виграти війну таким чином» — каже він.

Коли я підняв ці претензії старшому військовому офіцеру, він сказав, що деякі командири не мають іншого вибору, переймаючись наказами згори. У якийсь момент на початку жовтня, за його словами, політичне керівництво в Києві вимагало проведення операції з «відвоювання» міста Горлівка, стратегічного форпосту на сході України, який росіяни утримували і запекло захищали майже десять років. Відповідь повернулася у вигляді запитання: «Чим? У них немає ні людей, ні зброї», — каже офіцер. — «Де зброя? Де артилерія? Де новобранці?»

У деяких ротах військ, дефіцит особового складу став ще страшнішим, ніж дефіцит зброї та боєприпасів. Один із близьких помічників Зеленського сказав мені, що навіть якщо США та їхні союзники нададуть всю зброю, яку вони обіцяли, «у нас не буде людей, щоб її використати». 

Від початку вторгнення, Україна відмовлялася оприлюднювати офіційні дані про загиблих і поранених. Але за оцінками США та Європи, кількість жертв давно перевищила 100 000 з обох сторін у цій війні. Це настільки сильно понищило лави українських збройних сил, що військові комісії були змушені призвати дедалі більше старшого особового складу, піднявши середній вік солдата в Україні приблизно до 43 років. «Вони вже дорослі чоловіки, і вони спочатку не такі вже й здорові», — каже наближений Зеленського. — «Це Україна. Не Скандинавія».

На початку вторгнення картина виглядала інакше. Один з видів військ, відомий як Сили територіальної оборони, повідомив про прийняття 100 000 новобранців за перші 10 днів повномасштабної війни. Масову мобілізацію частково підживлювали оптимістичні прогнози деяких високопосадовців про те, що війну буде виграно не більше, чим через декілько місяців, якщо не тижні. «Багато хто думав, що можна записатися на швидкий тур і стати учасником героїчної перемоги», – каже другий член команди Президента.

Зараз набір значно зменшився. У міру того, як у країні активізувався призов на військову службу, у соціальних мережах поширюються історії про призовників, які витягують чоловіків із поїздів і автобусів і відправляють їх на фронт. Ті, у кого є кошти, іноді дають хабарі, щоб звільнитися зі служби, часто сплачуючи за медичне звільнення. Подібні корупційні епізоди в системі призову, до кінця літа, набули такого розмаху, що 11 серпня Зеленський звільнив начальників призовних пунктів у всіх регіонах країни. 

Це рішення мало продемонструвати його відданість боротьбі з хабарництвом. Але цей крок мав зворотний результат, за словами старшого військового офіцера, оскільки набір майже припинився без керівництва. Звільнених чиновників виявилося важко замінити, частково через те, що репутація призовних служб була заплямована. «Хто хоче цю роботу?» — питає офіцер. — «Це все одно, що поставити собі на спину табличку з надписом: корумпований». 

В останні місяці, питання корупції погіршило відносини Зеленського з багатьма його союзниками. Напередодні візиту до Вашингтона, Білий дім підготував для українців список антикорупційних реформ. Один із помічників, який їздив із Зеленським до США, сказав мені, що ці пропозиції стосуються найвищої ланки державної ієрархії. «Це не були пропозиції», — каже інший радник президента. — «Це були умови».

Щоб усунути занепокоєння американців, Зеленський пішов на кілька драматичних кроків. На початку вересня, Володимир Олександрович звільнив свого міністра оборони Олексія Резнікова, члена його найближчого оточення, який потрапив під пильну увагу, саме через корупцію в його міністерстві. Два радники президента сказали мені, що він особисто не був причетний до хабарництва. «Але він не зміг підтримувати порядок у своєму міністерстві», — каже один, вказуючи на завищені ціни, які міністерство платило за товари, такі, як зимова одежа для солдатів і яйця, щоб їх нагодувати.

Коли новини про ці скандали поширювалися, президент дав суворий наказ своїм співробітникам уникати найменшого відчуття самозбагачення. «Не купуйте нічого. Не беріть жодної відпустки. Просто сидіть за своїм столом, мовчіть і працюйте», – характеризує ці директиви один із співробітників. Деякі чиновники середньої ланки, в адміністрації, скаржилися мені на бюрократичний параліч і низький моральний стан, оскільки контроль за їхньою роботою посилився. 

Типова зарплата в офісі президента, за їх словами, становить близько 1000 доларів на місяць, або близько 1500 доларів для високопосадовців, що набагато менше, ніж вони могли б заробляти в приватному секторі. «Ми спимо в кімнатах розміром 2 на 3 метри, розміром приблизно з тюремну камеру», — каже глава президентської адміністрації Андрій Єрмак, маючи на увазі бункер, який Зеленський і кілька його довірених осіб називали своїм домом від початку вторгнення. «Ми тут не живемо розкішним життям», — каже він мені у своєму офісі. — «Кожен день ми зайняті цією війною».

Серед усього тиску, спрямованого на викорінення корупції, я наївно припустив, що, мабуть, чиновники в Україні двічі подумають, перш ніж брати хабара чи присмалювати державні кошти. Але коли я сказав про це головному раднику президента, на початку жовтня, він попросив мене вимкнути аудіозапис, щоб він міг говорити вільніше.

Навіть звільнення міністра оборони не змусило чиновників «відчути жодного страху», додає він, оскільки чистка надто довго втілювалася. На той час, коли він діяв, напередодні візиту до США, «було вже надто пізно», — каже інший старший радник президента. Західні союзники України вже тоді знали про скандал. Солдати на фронті почали відпускати непристойні жарти про «яйця Резнікова», нову метафору корупції. «Шкоди нашій репутації вже було дуже сильно завдано», – каже радник. 

Коли я запитав Зеленського про проблему, він визнав її серйозність і загрозу, яку вона становить для морального стану України та її відносин з іноземними партнерами. Боротьба з корупцією, запевнив він мене, є одним із його головних пріоритетів. Він також припустив, що деякі іноземні союзники мають стимул перебільшувати проблему, оскільки це дає їм привід припинити фінансову підтримку. «Це неправильно, – каже він, – щоб вони прикривали свою неспроможність допомогти Україні, викидаючи ці звинувачення». 

Але деякі звинувачення було важко спрощувати. У серпні українське видання Bihus.info, відоме розслідуванням хабарництва, опублікувало кричущий матеріал про головного радника Зеленського з питань економічної та енергетичної політики Ростислава Шурму. Звіт показав, що Шурма, колишній керівник енергетичної галузі, має брата, який є співвласником двох компаній сонячної енергетики з електростанціями на півдні України. Навіть після того, як росіяни окупували цю частину країни, відрізавши її від української енергомережі, компанії продовжували отримувати державні платежі за вироблену електроенергію. Антикорупційна поліція, незалежне відомство, відоме в Україні як НАБУ, відреагувало на публікацію, відкривши провадження щодо розтрати Шурми та його брата. Але Зеленський не відсторонив свого радника. Натомість, наприкінці вересня Шурма приєднався до президентської делегації у Вашингтоні, де я бачив його з привітними високопоставленими законодавцями та чиновниками з адміністрації Байдена.

Незабаром, після його повернення до Києва, я відвідав Шурму в його кабінеті, на другому поверсі президентської адміністрації. Атмосфера всередині комплексу змінилася за 11 місяців, після мого останнього візиту. З багатьох вікон зняли мішки з піском, оскільки до Києва прибули нові системи протиповітряної оборони, зокрема американські ракети Patriot, що зменшило ризик ракетного обстрілу офісу Зеленського. Коридори залишалися темними, але солдати більше не патрулювали їх з автоматами, їхні спальники та інше спорядження було прибрано. Деякі помічники Президента, зокрема Шурма, повернулися до цивільного одягу замість військового.

Коли ми сіли в його кабінеті, Шурма сказав мені, що звинувачення проти нього — частина політичної атаки, оплаченої одним із внутрішніх ворогів Зеленського. «Було кинуто лайно», — каже він, розчісуючи передню частину накрохмаленої білої сорочки. — «А тепер, ми повинні пояснити, що ми чисті». Здається, його не хвилювало те, що його брат є головним гравцем у галузі, якою керує Шурма. Навпаки, він витратив майже півгодини, намагаючись переконати мене в золотій лихоманці, яку чекає відновлена енергетика після війни.

Можливо, я припустив, що серед усіх занепокоєнь щодо корупції в Україні, для Шурми було б розумніше відійти, поки він перебуває під слідством за розтрату, або принаймні відсидіти поїздку Зеленського до Вашингтона. На що він відповів: «Якщо ми це зробимо, завтра всі в команді стануть мішенню. Політика складна, і в цьому проблема».

Через кілька хвилин, телефон Шурми засвітився терміновим повідомленням, через що він був змушений скоротити наше інтерв'ю. Президент скликав своїх старших помічників на нараду в своєму кабінеті. У понеділок вранці, для їх команди, було нормально проводити стратегічну сесію, щоб спланувати тиждень. Але цей був іншим. У минулі вихідні, палестинські терористи вбили багато сотень мирних жителів на півдні Ізраїлю, що спонукало ізраїльський уряд запровадити блокаду сектора Газа та оголосити війну ХАМАС. Зібравшись за переговорним столом, Зеленський і його помічники намагалися зрозуміти, чим для них означатиме ця трагедія. «Мій розум біжить», — сказав мені один із них, після того, як того дня вийшов із зустрічі. — «Справа скоро почне розвиватися дуже швидко».

З перших днів російського вторгнення, головним пріоритетом Зеленського і, мабуть, його головним внеском у захист нації — було утримання уваги на Україні та згуртування демократичного світу для її перемоги. Обидва завдання стануть набагато складнішими з початком війни в Ізраїлі. Центр уваги союзників України в США та Європі і світових ЗМІ швидко перемістився на сектор Газа.

«Це логічно», — каже мені Зеленський. — «Звичайно, ми програємо від подій на Близькому Сході. Люди гинуть, і тут потрібна допомога всього світу, щоб врятувати життя, врятувати людство». Зеленський хотів допомогти. Після кризової зустрічі з помічниками, він попросив в ізраїльського уряду дозволу відвідати їхню країну, як знак солідарності. Наступного тижня в ізраїльських ЗМІ з’явилася відповідь: «Час не настав». 

Через кілька днів, президент Байден спробував вийти з глухого кута, який побачив Зеленський на Капітолійському пагорбі. Замість того, щоб попросити Конгрес проголосувати за інший окремий пакет допомоги Україні, Байден об’єднав його з іншими пріоритетами, зокрема підтримкою Ізраїлю та безпеки на кордоні між США та Мексикою. Пакет коштуватиме 105 мільярдів доларів, з них 61 мільярд для України. «Це розумна інвестиція, — сказав Байден, — яка принесе успіх американській безпеці протягом багатьох поколінь».

Але це також було визнанням того, що сама по собі допомога Україні більше не має великих шансів у Вашингтоні. Коли я запитав про це Зеленського, він визнав, що опозиція Республіканської партії, схоже, зв’язала руки Байдена. За його словами, Білий дім залишається відданим допомозі Україні. Але суперечки про спільні цінності більше не впливають на американських політиків чи людей, які їх обирають. «Політика така, а кожен зважує власні інтереси», — каже він мені зі втомленою посмішкою.

На початку російського вторгнення, місія Зеленського полягала в тому, щоб зберегти симпатії людства. Тепер його завдання ускладнилося. У своїх закордонних поїздках і президентських телефонних дзвінках, йому потрібно переконувати світових лідерів, що допомога Україні відповідає їхнім власним національним інтересам, що це, як сказав Байден, «принесе дивіденди». Досягти цього стає все важче, оскільки глобальні кризи помножуються. 

Але зіткнувшись з альтернативою заморозити війну або програти її, Зеленський не бачить іншого виходу, окрім як продовжувати зиму й далі. «Я не думаю, що Україна може дозволити собі втомитися від війни. Навіть якщо хтось втомлюється всередині, багато з нас не визнають цього», – каже він. Президент найменше.

За матеріалами Джулії Зортіан/Нью-Йорк

Джерело — Time