Project_RemBro | #p0211 | #rb180418 | #rembro_проєкти | Частина 1
Перемовини за донора для Глорії починалися ще за часів, коли сніга вкривали землю, а морози за воротами казали, що краще б ти вдома сидів. Час від часу надходили нові фото від власника донора, в ці контрольні моменти, усі сторони запевнювали один одного, що домовленості ще в силі.
Точка відправлення була названа - як потеплішає та зійде сніг, а тоді робимо контроль сторін та домовляємось за час коли ми зустрінемось.
І як то кажуть: “Цей день настав - збираємось у подорож!”
В один з квітневих ранків майстерня на колесах була вже завантажена та ми вирушили в дорогу. Їхати не багатенько, але обираючи оптимальний шлях робимо невеличкий гак, беручи до уваги стан дорожнього покриття. Маршрут проходив з Харкова на захід транзитом через Київ, а потім на південь до теплої Одеси.
Дорога йшла стабільно і тачка ковтала кілометри дорожнього покриття.
Ми в свою чергу не витримували частіше ніж машина та кожні декілька годин зупинялися розім'яти кінцівки, підзарядитися смачненьким та зробити заміну водія.
Радіючи що саме нашу полосу для руху ремонтували трохи раніше, як під наш візит готувалися. Ми бачили затори на зустрічній смузі та трохи раділи, бо саме там зараз працювали ремонтні бригади.
Вже впевненої ночі ми прибули до теоретично необхідного села. Набирати власника донора вже не мало сенсу. Паркуємось біля якоїсь хати, та їдемо спати.
Зранку будимося від ранкової прохолоди в салоні. Місцеві Тьолки направляючись на прогулянку, довго ще обговорювали двох туристів, що невідомо з яких причин зупинилися на їх території.
Координуємося з власником донора і ось ми вже один на один з тією заради кого сюди приїхали.
Обдивляємось і радіємо що те що потрібно є))
Звісно власник донора, як і переважна кількість людей, що будуть це читати, скажуть - “Ви чьо пацани трухнуті - цеж металобрухт, здати його по 2гривні та купити нормального Ланоса”
Жмемо руки та вішаємося на буксир. І ось нова Глорія вже з нами та готова до прогулянки.
План простий - встигнути до необхідного часу в Одесу на автовоз. До Одеси приблизно 70км від точки нашого старту. На деяких ділянках траси були затяжні підйоми, враховуючи наш буксир - вони могли підняти нашу місію до рівня - Місія не здійсненна!
Зупинившись між селами, робимо швидкий огляд технічного стану донора. Така подорож може зайняти декілька годин і щось нікому з нас не хочеться ремонтувати тачку посеред якоїсь жвавої ділянки траси.
Рухаючись полосою по тарссі Київ-Одеса бачимо і радіємо що патрульна тачка перевіряє когось на зустрічній, а не на нашому напрямку)
Радість була наша не довга, через декілька кілометрів бачимо в дзеркалі заднього погляду блискучі вогники - це точно за нами, кожен із нас подумав про це в свої тачці.
Після перевірки документів, екіпаж патрульної поліції був здивований, що ми з Харкова тягнемо тачку в Одесу, зазвичай таких корчів тягнуть навпаки.
Пояснюємо наш план, вони бажають нам щасливої дороги і кожен з нас продовжує свій шлях далі.
Проходячи контрольні точки, затяжні підйоми вже опинялися позаду.
Хвилювання почалося на одному з них, коли наш буксир піднімаючися на затяжний схил почав втрачати свою щвидкість.
-Четверта передача!
- Третя перача! Ми тягнемося посеред підйому.
- Друга передача! Швидкість починає суттєво паддати. Зупинятися вже не можно, бо іншої спроби вже може не бути.
-Перша передача! Сказати, що в салон обох авто було моторошно, нічого не сказати. Швидкість майже черепаша, буксир починає надриватися і тіпатися посеред дороги.
Напруження майже на грані. Розуміння того що зараз буде потрібно 2 евакуатора з кожною секундою росте. На близькому горизонті бачиться фінал нашого підйому….
Нам вдалось, тачки витримали, хоча швидкий огляд і трохи відпочинку їм не завадять.
Виходимо на зв’язок з менеджером нашого автовозу, корегуємо адресу на яку потрібно притягти авто. Вирушаємо далі.
Якщо ти був в Одесі та місцевий таксист не запропонував тобі показати дорогу (пара кілометрів від нього - максимум) за усі гроші світу - то ти не був Одесі =)
Скидаємо тачку на дорозі, та шукаємо потрібну автобазу безплатно, без регистрації та смс.
Повертаємось назад, вішаємо тачку на буксир та їдемо на завантаження.
На автобазі зуістрічаємо нашого водія, він якраз починає завантаєувати тачки.
Спілкуємося, обговорюємо деталі перевезення, віддаємо технічний паспорт та ключі від тачки.
Сідаємо в тачку та відправляємося назад на Харків.
Посеред розмов в тачці закидуємо жарт - ключі та техпаспотр віддали якомусь челу - де тепер тачка ХЗ - і нікому нічого доказати вже не зможеш.
Жарт забувся, від Одеси вже декільга годин їзди, аж рапотом телефонний дзвінок:
- Пацани привіт, ну шо тачку будете сьогодні на погруз вести, чекаємо вас або їдемо самі…
Пояснити як переверталися думки в голові у кожного, хто вже сидів на обочені у тачці було неможливо…
Епічна пауза трималася в повітрі.
Якщо не прокручувати усі діалоги, які відбувалися пізніше, то відбулось наступне:
За декілька днів ми у Харкові домовляємось за автовоз через сусіда, але питання зависло в повітрі як нам здалось, бо чітких відповідей ми не отримали.
Пізніше ми домовляємося вже з місцевим автовозом, на який ми і скинули тачку, але кумедність ситуації виявилась тоді, коли імена менеджера, водіїв, сусіда були ідентичні. Діалоги будувалися дуже складно, а сама ситуація в той момент кидала до мурашек - Банда евакуарщиків, яка полює за старою японською нерухомісто =)
Як тільки все стало по своїм місцям, ми зробили глубокий видих, побажали хлопцям безпечно доїхати. Повернулися в тачку та продовжили свій шлях на Харків.
Ну і трохи Моря Нам на пам’ять !)
