Про моду та культуру

Japanese Fashion: унікальність та атмосферність Токіо 1980-90-х років

2 серпня 9 хв читати

Дана інформація є неекспертною з наявністю власних суб’єктивних роздумів. Всі використані джерела та матеріали подані в кінці посту.

Поняття вуличної моди представляється як явище самовираження та ілюстрування одягом своєї особистості, вподобань та світосприйняття. Це широке поняття, яке, на мою думку, не має бути підпорядковане гучному і поважному світу високої моди. Вулична мода це відчуття, сприйняття й адаптація високої моди так, як забажає власник. Без слідування тенденціям, які сходять до вулиць з подіумів, тут не обійтися, проте все ж пропоную розглянути явище Street Style як феномен «про людей», а не «про одяг», про відображення пережитих суспільних трансформацій, які втілилися в образи. І сьогодні це буде японський Street Style.

1980-ті роки стали переломним моментом для всієї Японії з комерційної точки зору — досягнувши вершини економічного добробуту, вона стала de facto державою-світовим лідером. І саме цей період ознаменувався характерним проявом вуличної моди в масовій культурі. 1970-ті роки стали передумовою цьому. 70-ті були тим десятиліттям, коли японська молодь висловила свій протест та відмовилася від цінностей попередніх поколінь, ставши в опозицію і тим самим починаючи диктувати свої правила стилю.

Відрізок кінця 70-тих та початку 80-тих відзначається Japanese preppy style — адаптацією класичного стилю американської студентки, або joshi daisei. На противагу попередній течії бунту, під кінець декади настрої змінилися, і захоплення «дорослим» стилем життя втілилося у Japanese preppy style, а також у стилях nyutora/ Newtora (new traditional) та Hamatora (Yokohama traditional).

З середини 1980-х вуличні тенденції знову потрапляють у протилежну preppy style крайність — відтепер молодь цікавить не adult естетика, а, навпаки, культура дитячості. Епохальні японські дизайнери Rei Kawakubo та Yohji Yamamoto презентують свою лінійку одягу на тижні мод в Парижі, що породжує так званий «DC brands boom».

«80-ті були пов’язані з божевільною популярністю DC», — каже Shoichi Aoki, відомий фотограф вуличної моди журналу FRUiTS. «DC boom» («дизайнер» і «персонаж») вважається «першим модним трендом, який походить з Японії, а не базується на імітації закордонної моди».

DC брендами вважаються ті, що засновані відомими дизайнерами (в цьому випадку, тими самими Rei Kawakubo та Yohji Yamamoto), або ж внутрішніми брендами, що належать більшим фірмам одягу (наприклад, торговельним будинкам) зі схожими на дизайнерські назвами. Подібний ажіотаж середини 80-х призводить до того, що молодь та доросле покоління втрачають свої кошти в нуль на цілий спектр різноманітного модного одягу, від розкішних дорогих брендів до характерних американських аутфітів. Модні журнали тільки розпалюють покупця ще більше, спонукаючи його переглянути попередні модні тенденції й комбінувати з тогочасними.

80-ті також є часом розквіту для айдолів. Починаючи зі стрижки Seiko-chan, заснованої на зачісці попзірки Seiko Matsuda, для молоді стає модним наслідування зачісок і образів співаків. Приблизно в цей час популярним є стиль групи The Checkers, тому зачіска Fumiya стала трендовою серед чоловіків.

Приблизно в цей же час журнал Olive стає Біблією моди для підлітків. Паризькі мотиви в одязі та стилі життя захоплюють молоде покоління, а fashion-сфера розширюється, починаючи застосовувати прикраси ручної роботи й одяг із секонд-хендів. Імпорт вживаного одягу із США породив японський культ носіння американського вінтажного та повсякденного одягу.

За словами Shoichi Aoki, найбільший вплив на тенденції був продиктований європейськими течіями, а саме Лондоном:

«… Це все почалося зі впливу лондонських вулиць. Одяг із секонд-хенду не розглядався як щось стильне в Японії, але культура молодого покоління, яке купляло та стилізувало вживаний одяг на лондонських ринках Портобелло та Камден принесла цю тенденцію. Був певний момент, коли така мода стала популярною.»

На противагу до DC стилю першої половини 1980-х, кінець декади мав атмосферу стабільності та зрілості, аніж бурхливості молодості.

У пізнішій третині 80-х у моду входить чорний денім у концепції того самого паризького стилю (Parisienne street style).

Японія починає активне промислове виробництво джинсів, що протягом подальшої модифікації трендів все одно залишаться універсальністю в образах. Передніша популярність секонд-хенду та вінтажних американських луків створюють стилі, відомі як bodikon (body-conscious) та shibukaji (Shibuya Casual). Покоління shinjinrui носить більш casual образи, обмежуючись лаконічними куртками та джинсами.

Близько 1990-го року Shibuya Casual шириться переважно серед учнів середньої школи району Shibuya та студентів. Молоде покоління (покоління dankai junior) стає обличчям тенденції. Shibuya Casual характеризувався вишуканістю у повсякденності: смугасті сорочки, імпортні джинси, великі сумки від Louis Vuitton та лофери. Кольори попереднього «дорослого» періоду Newtora знову стають трендовими. У той період основний підхід до моди часів популярності бренду DC з «Що мені одягнути?» модифікується у «Як я маю це носити?».

Восени та взимку тенденція модифікується на так звану Shibukaji Wild, тренд з елементами дикості на фоні попереднього спокою та стриманості. На даному етапі у стандартному Shibuya Casual тепер об’єднуються спортивні бренди та одяг для активного відпочинку. Образ з високими чоботами, довгим волоссям та протисонцевими окулярами набирає популярності.

Взимку 1991 року, коли Shibuya Casual абсолютно втратив свій первинний вигляд, дівчата захоплюються трендом paragal (paradise girl), що характерний використанням в образах гетр або високих шкарпеток, що формуються у складочки, та лоферів/мокасинів/черевиків. Такі американські бренди, як MCM, LeSportsac і LA Gear, стають дуже популярними. Згодом paragal перетворюється на яскравий стиль дівчат із Західного узбережжя під назвою LA girl.

У 1992 тенденції раптово змінюються на одноманітний французький casual, для якого притаманне забране волосся, використання трикотажу та аксесуарів. Провідною ідеєю є поєднання простих речей в елегантний спосіб, тобто, фактично, відбувається повернення до Shibuya Casual.

Вплив журналів та вуличних фотографів

Часи появи та розквіту вуличної моди не були б такими бурхливими та яскравими без участі вуличних фотографів. Саме у період появи японського явища street style великого впливу на загальні тенденції завдали журнали FRUiTS та Tune, де публікувалися зараз всесвітньо відомі street hunters. Тоді ще початківцями, їхні об’єктиви знімкували людей на головних вулицях Японії, керуючись європейським поняттям про стиль та моду. Так, явище японського street style далеке від паризьких, лондонських та міланських haute couture та prêt-a-porter, проте референси та рольові моделі, як можна помітити з описаного вище, все ж були західними або диктованими смаком високої моди Європи. І вплив глянцевих сторінок на той момент був вирішальним для модної молоді. Це був надрукований символ визнання того, що ти одягнений стильно.

Висновок

Унікальність японського стилю незмінна і характерна вже протягом кількох десятиліть. Вона стала візитівкою країни. Неповторність моди часів 1980-х - 1990-х вже тоді зіграла вирішальну роль. Відмінність усього, що ми бачимо на ринку Європи та Заходу відчутно відрізняється від Японії. Ключовим стала адаптація трендів. Японське життя не просто обгорнули європейськими тенденціями, але й дали йому дихати. Район Harajuku у Токіо був місцем, де ці чужі Японії модні рішення набували «правильного», «японізованого», зручного та унікального вигляду, який ми можемо спостерігати й досі.