Біографія
Йоджі Ямамото народився у Йокогамі (Японія) в 1943 році. Перша вища освіта майбутнього дизайнера була в галузі права, проте згодом, усвідомивши відсутність будь-якого бажання працювати у чужій йому сфері, він вступив до Bunka Fashion College, де займався дослідженням моди.
Свій перший модний дім Ямамото започаткував у 1971 році. Створена ним колекція pret-a-porter вперше була презентована в Японії 6 років по тому. За кілька років Йоджі, торуючи собі шлях до міжнародного ринку, прибув до Франції як частина хвилі японських дизайнерів, що у період 70-80-х років намагалися підкорити столицю. До цієї хвилі належали також Іссей Міяке, Кензо Такада, Ханае Морі. Як і Рей Кавакубо, засновниця бренду Comme des Garçons, Ямамото є представником другого покоління японських дизайнерів.
Дебютом на міжнародній арені моди стала колекція, представлена у Парижі в 1981. Це була відправна точка як для Йоджі, так і для всієї модної індустрії загалом. Долаючи довгу та нелегку дорогу до успіху, він протягом своєї кар’єри, опріч основної лінійки Yohji Yamamoto, сформував дочірні бренди (+Noir та Y's), для яких також створював дизайни.
Історичний контекст
Говорячи про розквіт японських дизайнерів, нас особливо цікавить соціокультурне становище Заходу періоду 1970-80-х років.
Початок зрушення припадає на 1960-ті, коли обличчя Європи та Америки змінюється під впливом покоління baby boomers. Baby boomers це покоління, народжене протягом або відразу після завершення Другої Світової. Саме вони утворювали найвпливовішу та найбільшу групу споживачів десятиліття, що давало їм можливість домінувати у суспільстві. Хвиля повоєнної молоді, змучена догмами попередніх поколінь, повставала проти усталених цінностей та стилю життя, маючи на меті створити вільну, пацифістичну культуру, де не існує стигматизації за статтю та соціальних заборон. 60-ті роки характеризуються інноваційними культурними продуктами у сфері музики, візуального мистецтва, архітектури, і, звісно, фешн-індустрії. Зміни стилю життя та поглядів на нього вимагали нового вигляду одягу та нових дизайнерів, які б втілили цю динаміку змін, принесених новим поколінням. Модерний підхід до стилю сформував інакше розуміння моди, тим самим підриваючи абсолютний статус брендів високої моди як Dior, Cardin та інш., водночас послаблюючи авторитарний haute couture загалом.
Коли японські дизайнери прибули до Франції у 1970-80-х роках, арена моди була як ніколи готова до майбутніх змін.
На думку Юнії Кавамуро (Yuniya Kawamura), успіх японських дизайнерів у Парижі був можливий саме через дестабілізацію влади haute couture. Важливо також помітити, що кардинальні переміни в осмисленні одягу та його призначення, зрештою, навпаки зміцнили французьку систему моди та її споконвічні коди.
Загалом, успіх японських дизайнерів приписують цьому специфічному історичному моменту, коли західний соціокультурний простір був відкритий до інших культур. Як влучно про це висловився Річард Мартін:
«У кінці третини [ХХ-го] століття Західна фешн-індустрія намагалася знайти нову систему знаків, яка характеризувала б моду як повсякденне явище, а не як елітарний couture [...]. Як інтелектуальна система, західний одяг прагнув нової універсальності. Чому японські дизайнери запропонували найкращі підходи для 1970-90-х роки? Японський дизайн демонстрував альтернативу між повсякденним та елітарним, поєднання церемоніальності кімоно та буденного одягу (офіційність і неформальність). Дух моди в Японії, а особливо філософія нових дизайнерів, функціонально не виокремлювали ошатність від простоти в одязі. Вона запропонувала естетичні та практичні можливості на противагу звичайним західним пошиттям.»
Японські дизайнери активно використовували можливості, що відкрила для них нова епоха. Важливим та вирішальним аспектом їхніх дизайнів були успішно інтегровані іноземні та знайомі Заходу елементи, що згладили відчуття ворожості та нерозуміння далекої культури Азії.
На початку 1980-х два прогресивних модельєри з Японії Рей Кавакубо з Comme des Garçons та Йоджі Ямамото вперше представили свої колекції паризькій публіці, залишивши незгладимий слід. Їхній [Кавакубо та Ямамото] «прихід» на міжнародну арену мав далекосяжний вплив на весь світ моди, вони були каталізатором важливого поворотного моменту західного дизайну. За словами куратора та історика моди Річарда Мартіна:
«Ми на Заході бачили, як наш світ змінився з появою японського одягу... Неможливо описати й проаналізувати моду кінця двадцятого століття в Європі та Америці, не беручи до уваги істотний внесок японського дизайну.»
Одяг, показаний Кавакубо та Ямамото в Парижі, являв собою відхід від західних традицій стилю, кидаючи виклик давнім уявленням про стать і красу. Їхні дизайни не підкреслювали жіночих форм, надаючи перевагу багатошаровості та вільному крою тканини, абстрактним формам і асиметричному подолу. Обираючи однотонність, цей одяг часто був суцільно чорного кольору та виготовлявся з текстурних тканин, що створювало ілюзію розірваності та динаміки. Приголомшені витворами Кавакубо та Ямамото, модні журналісти того часу присвоїли їм глузливі ярлики, такі як «пошарпаний шик» або «bag lady look» (перекл. жебрачка).
Публіка Заходу, яка звикла до стереотипного, прив'язаного до певних уявлень про стать одягу, такі радикальні рішення здавалися абсурдними.
«[Одяг Ямамото] просто не повторює форму тіла жодним звичайним чином», — повідомляє New York Times. «Тоді як більшість одягу підкреслює природну вертикальність, одяг пана Ямамото здається майже горизонтальним».
У квітні 1981 року Рей Кавакубо і Йоджі Ямамото провели своє дебютне шоу в паризькому готелі «Інтерконтиненталь». Оскільки на той час дизайнери ще не мали жодних зв’язків у суспільстві, показ був мало відвідуваний і здебільшого проігнорований модною пресою. Як засвідчив колишній керівник компанії Yamamoto, їхня робота «не мала миттєвого успіху, як думали деякі люди» (Kawamura, 2004).
У 1982 році, за допомогою французької преси, творіння Кавакубо та Ямамото потроху почали привертати серйозну увагу в Тихоокеанському регіоні. У США склалося геть неприхильне враження від їхніх дизайнів, оскільки більшість американців вважали оверсайз, деконструкцію та необроблений край відвертим глумом над звичайним одягом. Багато хто сприймав цей дизайн за шати жебрака, ба більше, домінування чорного кольору тлумачили як траур та безвихідь, виходячи із західних культурних асоціацій зі смертю.
Насправді ж Кавакубо та Ямамото використовували чорні тканини для створення безформного, андрогінного вигляду, а не як засіб створення постапокаліптичних образів. До того ж багато американських фешн-журналістів, як і їхні європейські колеги, вважали одяг Кавакубо та Ямамото не лише анти-елітарними, але й анти-жіночим. Як заявив один репортер:
«Дизайн [Ямамото] безумовно для «жінки, яка назавжди залишиться самотньою». Хто хотів би бачити поряд таку леді? Одяг Ямамото найкраще підійде для тих, хто користується мітлою як транспортним засобом.»
Проте Кавакубо та Ямамото абсолютно не хвилювала західна концепція елегантності, вони значною мірою спиралися на традиційну японську естетику, втілюючи її у своїх творіннях. Завдяки здатності вийти за рамки усталених уявлень про «елегантність» дизайнерські стратегії Кавакубо та Ямамото дають нове визначення краси, що акцентує на силі та незалежності. Рецензуючи колекцію осінь/зима Ямамото 1982 року, Джон Дука написав:
«Містер Ямамото поєднав деякі з найстаріших і найновіших ідей моди в блискучому баченні сучасної жінки. І те, як вона виглядає, є дистиляцією вуличної моди, яка почала проникати з Лондона в 1976 році, у міксі з формами стародавньої Японії»
Попри дебати щодо інтерпретації їхніх дизайнів, стриманий, вільний одяг Кавакубо та Ямамото почав визначати «новий спосіб одягатися». Для американських жінок привабливість «японської моди» була у високоякісному текстилі, виконанні та практичності невимушеного крою, який дозволяв свободу рухів.
«Зазвичай японцям спершу потрібно дати іскру, щоб розпалити полум’я, але в моді вони все зробили самі» — зауважила Дженіфер Фонаріс, менеджер бутіка в Римі (Smolowe та ін., 1982), натякаючи на остаточну оригінальність сучасних японських дизайнерів.
Джун Канаї пояснив прогресуючий інтерес до нових японських дизайнерів «креативністю Японії, де [вони] менше зв’язані традиціями, як французи, або комерційністю, як американці. …Японці вільніші, і тепер усі шукають натхнення в японському дизайні».
Фактично, замість підірвати французьку систему моди Кавакубо та Ямамото зрештою запропонували зовсім інший погляд на філософію дизайну, яка була асимільована в західній моді. Відбулося розширення меж, встановлених західними дизайнерами, прискоривши тим самим зсув естетичних вподобань, міцно закріпивши місце сучасної японської моди в індустрії.
Дизайн
Для дизайнів Йоджі Ямамото характерна стримана палітра в якій домінує чорний колір; оверсайз крій; багатошаровість, що розмиває контури як чоловічого, так і жіночого тіла; асиметрія; тканини, які виглядають використаними.
Водночас важливо відзначити, що в дизайні Ямамото також є типово західні елементи, такі як костюми-двійки та білі сорочки з комірами. Крім того, у деяких випадках (1996, 1997) його колекції в основному базувалися на спадщині західного дизайну 1950-х років. Одяг Ямамото дуже зручний, з духом паризького шику та елегантності.
Про естетичний підхід, що лежить в основі дизайну Ямамото, написано багато. За словами Патриції Мірс його творчість протягом багатьох років формувалася трьома естетичними принципами: розмиттям гендерної ідентичності, домінуванням чорного кольору та деконструктивізмом.
Говорячи про андрогінність, для жінок Ямамото навмисно не використовує звичні західні ознаки жіночності, такі як високі підбори, декольте та короткі спідниці. До того ж костюми, які він створює, мають однакові крої для обох статей. Чорний колір, який може асоціюватися з бідністю та трауром, також асоціюється з шиком, елегантністю та інтелектуальними пошуками. У цьому сенсі використання чорного Ямамото передає суперечливі сенси.
Одяг, створений Ямамото, також створює діалог із японською традицією. Перш за все, вільні, багатошарові дизайни, притаманні кімоно. На противагу, еволюція західної моди передбачала елементи, що формували саме тіло. Наприклад, пояси, спідниці, криноліни, бра тощо. На додаток, чіткий розподіл одягу за статтю був частиною західних тенденцій, тоді як традиційний японський одяг, кімоно, носили як чоловіки, так і жінки. Значною мірою традиційний японський одяг поважає тіло і служить йому, а не знущається з них.
Дизайни Ямамото цитують деякі з цих культурних концепцій. Як він сам заявив, у центрі його дизайну не тіло, і він не вважає людське тіло красивим чи залежним. Одяг Йоджі вшановує жіноче тіло — і більшість творінь дизайнера не оголює його, а також не змінює чи викривляє форми. Зовнішній вигляд людини, яка носить одяг Ямамото, є результатом взаємодії між власником і його одягом, а також між одягом і навколишнім простором. Працюючи над звільненням від провокаційного стилю та сексуалізації, що є характерним для західної моди 1980-х і 1990-х років,
Ямамото запропонував жінкам елегантну альтернативу. Як він сам неодноразово зазначав, оголення тіла суперечить як його етичній позиції, так і його естетичному підходу:
«Я вважаю, що обтислий одяг на жіночому тілі — це для розваги чоловіка... Це не виглядає благородно. Крім того, неввічливо щодо інших людей...»
Також дизайнер приділяє пильну увагу тканинам, які він використовує. Як він сам зазначає:
«Тканина — це все. Я часто кажу своїм майстрам: «Просто послухайте матеріал. Що він скаже? Просто почекайте. Можливо, матеріал вам щось підкаже».
Тканини, що використовуються під час виробництва, виготовляються в Японії за інструкціями Ямамото безпосередньо. Для фарбування тканин він використовує традиційні японські методи, такі як Shibori та Kyo-Yuzen, а також вишивку та в'язання. Крім того, він майже не використовує принти, популярні серед західних дизайнерів. Простота, обтічність його дизайну — секрет цього унікального шику.
Хоч тіло для дизайну Ямамото не в центрі уваги, одяг доповнює його. Його образи створені для міського життя та для зайнятих чоловіків і жінок, зацікавлених в одязі, про чию присутність забудеш одразу. Для Йоджі, тіло не працює на одяг, а одяг працює на тіло.
Аналогічно, Йоджі Ямамото створює одяг, призначений для того, щоб служити своїм власникам протягом багатьох років. Його вишукані творіння не зношуються і не старіють, а продовжують залишатися актуальними. Як висловився Тамсін Бланшар:
«Його одяг поза часом і настільки осторонь від злетів і падінь та божевільних циклів моди, наскільки це взагалі можливо.»
Філософія
З теоретичної точки зору роботи Ямамото можна аналізувати як форму постмодерністського мистецтва, пов’язаного з філософськими принципами деконструкції: шляхом послаблення ієрархічності, притаманної Заходу, та бінарних конструкцій, таких як красиве/потворне, жіноче/чоловіче, елегантне/недоглянуте, нове/старе, ідеальне /неідеальне, Ямамото використовує підхід, подібний до описаного, французьким філософом Жаком Дерріда.
Висновок
З точки зору сьогодення, що дизайн Йоджі Ямамото, як сепаровано, так і в складі хвилі японських дизайнерів є передвісником нової форми стилю. Цей свіжий погляд допоміг створити глобалізовану модну індустрію, в якій поєднуються безліч елементів різних культур.
Я бачу роботу японських дизайнерів того часу як щось дійсно неймовірне, особливо в розрізі результату, який ми можемо спостерігати зараз. Мені складно уявити свій стиль без оверсайзу та чорних або ахромних кольорів, прямих силуетів. Андрогінність та розрив шаблонів, відсутність прив’язки речі або аксесуару до біологічного гендеру, абсолютно неймовірні у своїй стриманості образи, які доповнюють особистість і роблять центром композиції саме людину, а не те, у що вона одягнена — це все існує завдяки впливу таких дизайнерів, як Ямамото. Його підхід дає неосяжну свободу для самовираження, у цій простоті та лаконічності відкривається геть інакший вимір елегантності, сили та незалежності.
Джерела:
https://www.firstview.com/collection_images.php?id=6874
http://stylefileyohjiyamamoto.blogspot.jp/2013/02/yohji-yamamoto-menswear-1997.html
