Олександра Александрова для НГО “Просвіта“
Вступ
Фундатор нового українського театру, засновник експериментального театру «Березіль», справжній батько для плеяди українських акторів, теоретик театру та видатний драматург – це лише частина регалій Леся Курбаса. Хто ж він такий, і де коріння у його визнання?
Становлення
Його батьківський край – галицьке містечко Самбір. Митець походив із родини акторів, тому змалечку пестив любов до театру і знав, що пов‘яже з ним своє життя. З дитинства почав писати твори, і шалено радів, коли деякі з них публікували в журналах. Після школи вступив до філологічного факультету Львівського університету, де разом з однолітками створив студентський театр, і став у ньому головним актором і режисером.
Окрім того, Лесь завжди мав активну громадську позицію, зокрема виступав за українізацію університетів, тому на знак протесту проти політики полонізації перевівся зі Львова до Відня, де вивчав германістику та ходив до драматичної школи. У майбутньому саме цей досвід спонукає його до новаторства в українському театрі.
Повернувшись на Галичину у віці 25 років, він почав працювати актором у гуцульському театрі Гната Хоткевича, а вже за три роки Лесь Курбас заснував у Тернополі перший стаціонарний український профтеатр – “Тернопільські Театральні Вечори”.
У 1916 талановитий драматург переїздить до Києва, де приєднується до трупи театру Миколи Садовського. Його неординарні погляди та творча натура приваблює юних митців, тому вже скоро він обʼєднує довкола себе молодих виконавців, які цікавляться його новаторськими експериментами та пошуками у сфері акторської пластики. З часом цей осередок перетвориться на «Молодий театр».
Березіль
Перший час трупа діяла без фінансової підтримки, живучи з палючого ентузіазму засновників. Пʼєси ставили власним коштом, декорації та костюми актори робили самостійно. На початку ніхто навіть і подумати не міг, що згодом вони стануть першим модерним театром Неньки. Лесь Степанович попри все намагався відійти від “шароварщини” та орієнтуватися на європейський рівень мистецтва.
У березні 1922 року “Молодий театр” трансформовується у найбільш амбітний проект Курбаса – мистецьке об’єднання «Березіль», в рамках якого Курбасу вдається відійти від суто психологічного театру на користь театру перетворення. Назва театру символічна, бо давньоукраїнською мовою означає березень, а слово “березіль” узято з язичницького слов'янського календаря. Курбас вбачав у цьому слові символічний зміст – початок весни, початок нового мистецтва.
Діяльність Березілю та підходи
Лесь Курбас вважав, що театр має показувати не повсякденне життя, а формувати фундаментальні життєві принципи. Саме тому “Березіль” завжди шукав нові та прогресивні сценічні засоби, розвивався у бік авангардизму, експресіоністичності, конструктивізму та необарокового символізму. Команда театру фокусувалася на простих декораціях, освіченості акторів, прозорій мізансцені.
У 1920 році на сцені Державного українського театру Шевченка Курбас здійснив новаторську, експериментальну постановку «Гайдамаки» за поемою Кобзаря. У виставі він втілив принципи синтетичного театру.
«Там поєднувались всі види мистецтв: музика, пластика, грим, театральне оформлення, світло, костюми, декламація, акторська гра, режисерська концепція», — каже Ірина Зубченко.
Ще у період Молодого театру Лесь Курбас у своєму колективі наполягав на тому, що митець має постійно самовдосконалюватись. Театр під його крилом став не лише місцем роботи, а повноцінним місцем навчання.
Лесь Курбас казав: «Актор повинен бути не тільки талановитим, але й висококультурним». У «Програмі лекцій “Березоля”», окрім театральних дисциплін, читалися лекції з античної філософії, історії світового театру, живопису та танцю. Митець сумлінно дбав про всебічний розвиток своїх акторів.
Курбас мріяв подолати провінційну замкненість українського театру, відчуття його меншовартості, тому завжди наполягав, що український театр має орієнтуватися на світовий, а не задовольнятися вторинними російськими зразками.
Як прийшло до заслання?
Новаторство Курбаса, звісно, подобалось не усім. Зокрема його яскрава діяльність привернула увагу і радянської влади. Творчість, націлена на руйнування старих устоїв театру, жодним чином не могла підпадати під стандарти “пролетарського” мистецтва. Спочатку у Леся Степановича відібрали звання народного артиста Республіки, пізніше вигнали з його дітища – “Березолю”.
26 грудня 1933 року його заарештували і пред’явили звинувачення в тому, що він «является участником контрреволюционной организации «Украинской военной организации» и принимал участие в ее незаконной деятельности». Йому інкримінувалася сумнозвісна 58 стаття Кримінального кодексу РСФРР.
Попереду Лесю Курбасу залишалось лише 3 роки життя: табори, зокрема сумнозвісний Соловецький табір особливого призначення, а потім смерть 3 листопада 1937 року від кулі капітана Матвєєва в урочищі Сандармох.
Творчий доробок та вклад в український театр цієї людини важко переоцінити. Лесь Курбас заснував шість театрів, перший серед радянських діячів мистецтва отримав театральну медаль Парижа у 1925 році, на одеській кіностудії зняв декілька стрічок, виховав плеяду молодих і талановитих акторів українського театру, разом із драматургом Миколою Кулішем створив неперевершений творчий тандем.
Його називали мрійником, філософом, мислителем. Актриса Молодого театру і учениця Курбаса Поліна Самійленко згадувала: «Під впливом Курбаса – ерудованого мистецтвознавця, історика, філософа – і нам хотілося «проковтнути» всі бібліотеки, музеї, картинні галереї».
