Дана інформація є неекспертною з наявністю власних суб’єктивних роздумів. Всі використані джерела та матеріали подані в кінці посту.
Район Харадзюку (Harajuku)
Стиль Харадзюку (Harajuku Fashion Style) має пряме відношення до району Харадзюку (Harajuku) в Токіо. Район почав асоціюватися із субкультурами після Олімпійських ігор, проведених у столиці Японії в 1964-му році. З того часу тут традиційно збиралися представники альтернативних суспільних груп, які до 1970-х років зробили району Харадзюку репутацію храму моди, року та авангарду.
Харадзюку має міцний зв’язок зі сферою моди тому, що багато відомих брендів починали свою кар’єру саме тут. Але чому Харадзюку? Причина криється у загальній інтернаціональній атмосфері, яка тут панує з часів американської окупації. Район був тісно пов’язаний з іншими країнами та служив місцем транскультурних явищ.
Що таке стиль Харадзюку (Harajuku Style)?
Щоб точніше схарактеризувати тип моди, пов’язаний з явищем району Харадзюку, найкраще підійде термін aomoji kei. Суть aomoji kei полягає в тому, щоб носити все, що подобається незалежно від панівних тенденцій та так званого sekaikan — світогляду, який має велике значення в японському колективістському суспільстві.
«Мода це свого роду можливість» — вважає важливи для японської моди стріт-стайл фотограф та видавець журналу FRUiTS Shoichi Aoki. Для молоді японії Харадзюку стиль був не лише закликом до свободи в одязі. Це не тільки «одягатися задля себе або оточення», у філософії стилю присутня складніша хімія, про що Shoichi Aoki говорить наступним чином:
«Це як люди, що знаються на футболі. З удосконаленням методів гри, тонкі технічні рухи можуть бути непомітними для пересічного випадкового глядача, але для прихильників футболу вони мають велике значення. У моді присутні елементи цієї філософії. І це дещо відмінне від того, щоб сказати, що вони одягаються тільки задля власного задоволення.»
Харадзюку не описує один конкретний стиль чи філософію, а радше є поєднанням багатьох різних стилів та поглядів на моду. Харадзюку зосереджений насамперед на двох проблемах, які також присутні практично в будь-яких інших стилях — спільноті та свободі самовираження. Мета стилю егоїстична — задоволення власних потреб і втілення суб’єктивних бачень на естетику чи її відсутність.
У явищі Харадзюку можна віднайти безліч конкретних стилів, які мають свої визначені назви, проте тут панівним є не категоризація одягу на спільноти та субкультури, а саме на ідеї aomoji kei.
Думки стосовно того, що репрезентує Харадзюку, розходяться. Хтось говорить про мотиви спротиву та повстання проти жорстких соціальних норм та правил Японії. І саме з цією метою молоде покоління почало використовувати божевільні поєднання стилів та кольорів — щоб дати відсіч примусу «нарешті подорослішати» та вписуватися в загальну масу. Інша сторона обговорення стверджує, що Харадзюку більше про святкування особистісної свободи самовираження. Моя думка така — без симбіозу цих двох сторін явище Харадзюку не могло б існувати, тому варто вважати обидві сторони дебатів справедливими.
Історія та код
Харадзюку в тій чи іншій формі бере свій початок близько 1990-х років, у post-bubble період, коли Японія пережила масштабну фінансову кризу. Складні часи породили так зване «втрачене покоління», новий етап молодіжної культури. Під цю пору субкультури були присутні всюди, зародилася незліченна кількість нових стилів, з яких кожен міг обрати щось на свій смак: Kawaii, Gothic Lolita, Cyberpunks, Decora style, навіть «Fushigi-chan» («Таємничі діти», яких назвали так тільки тому, що ніхто й гадки не мав, як їх називати). Популяризувалися парні аутфіти, яскраві, їдкі кольори та дивні силуети. Дівчата підлітки перестали підпорядковувати зовнішність під прикметники «красиві» чи «сексуальні», розриваючи шаблони жіночності та заявляючи про себе, натомість не потребуючи схвалення соціуму.
«Вони [дівчата] фарбували волосся у яскраві кольори, поєднували в образах традиційні кімоно та західний одяг. Оглядаючись на ці тенденції зараз, вони можуть здаватися буденними, проте на той момент це було щось свіже та нове. Дівчата зробили новий стиль власноруч.» — згадує Shoichi Aoki.
Стилі Харадзюку
Як вже зазначалося, у стилі Харадзюку немає конкретного вираження в чомусь одному, адже він більше про поєднання традиційної Японії із західними тенденціями. Явище Харадзюку не підпорядковується жодним інструкціям та канонам, і кожна людина воліє самостійно комбінувати речі так, як їй заманеться, не переймаючись питанням стандартів. Тому в контексті стилю Харадзюку доречно говорити про перетин стилів субкультур. Виділимо ж декілька найбільш відомих.
Lolita
Японський стиль, натхненний дитячим одягом вікторіанської епохи та стилями періоду рококо. Цей елегантний і вишуканий стиль зародився під час «м’якого» протесту проти суворих правил японського суспільства наприкінці 1970-х років.Сукні дуже важливі в стилі Lolita. Як правило, вони з об’ємними вишуканими спідницями та великою кількістю мережива.
Kogal / ko-gyaru (high school)
Стиль концентрується навколо японської форми старших класів — коротких спідниць, краваток та макіяжу. Сюди відноситься будь-який тип шкільної форми, хоча більшість форм, як правило, мають картаті спідниці, банти на шиї та светри, часто бежевого кольору. Шкарпетки до колін або стегон часто є підтягнутими або вільно спущеними.
Cosplay
Decora
Естетика, яка обертається довкола надмірної кількості аксесуарів, головним з яких є пластикові аксесуари для волосся та браслети. Часто стиль пов’язаний з культурою kawaii. Стиль є надзвичайно екстравагантним — він поєднує кислотні кольори, багатошаровість одягу та плюшеві сумки.
Gyaru
Термін Gyaru походить від англійського слова «gal», що означає дівчина, немовля, «ципочка». Був вперше використаний у 70-х роках для позначення японських «модних» підлітків, які бунтували проти традиційних стандартів краси.Основний принцип — засмагла шкіра, освітлене волосся, барвистий і сексуальний одяг на західний штиб, багато макіяжу та модних речей (перуки, коштовності, накладні нігті). В очах дорослих японців ця мода є справжньою провокацією до традиційної краси японок: блідої шкіри та чорного волосся.
Мода та музика
Говорячи про явище Харадзюку, варто також згадати про відношення моди та музики. Цей зв’язок був особливо важливим на початку фешн-історії району Токіо.
Злиття моди та музики зовсім природне, оскільки ця пара також має сильний вплив і в західній культурі. Matsumura Naoki, шеф-редактор журналу Kera (що займається модою та музикою Харадзюку) помітив, що ніщо інше, як музика та мода є найкращим та найпростішим способом самовираження для молоді.
Поєднання моди з музикою також має важливе значення для різних заходів, що базуються на Харадзюку. Як приклад можна назвати фешналізм Харадзюку, який складається з показу мод, а також різноманітних концертів і ток-шоу за участю зірок. Музика та мода, які часто зливаються під час цих подій, це visual kei та Lolita Fashion.
Visual kei є стилем японської сучасної музики, який характеризується сильним переважанням візуалу. Жанр виконання може бути різним, але візуальність є основною рисою, яка є спільною для всіх гуртів і вокалістів. Суттєвою особливістю є також те, що майже всі музиканти чоловіки; вони також можуть переодягатися, щоб створити образ жінок на сцені. На початку (1980-ті та 1990-ті) Lolita Fashion була тісно пов’язана з visual kei — дівчата хотіли виглядати як їхні улюблені гурти, створюючи такий же сконцентрований на візуалі образ.
Стилі, початково сформовані в Осаці (Osaka), потім мігрували в Харадзюку, де їхня популярність значно зросла. Попри те, що сьогодні Lolita Fashion і visual kei розширили та вдосконалили свої незалежні простори, все ще є багато прикладів їхньої постійної взаємодії та точок перетину.
Під час інтерв’ю з представниками субкультур про їхні рольові моделі та джерела натхнення, вплив музичної індустрії часто зазначався респондентами. Частина повідомила про цікавість до стилів та моди, аби виглядати відповідно до тематики заходу чи концерту улюбленої групи. Хтось же наголошував, що має інтерес лише до моди та візуального супроводу як до самостійної сфери, не проявляючи жодної цікавості до музики visual kei.
Захід та Японія
Як японські, так і західні мотиви характерно проявляються в культурі Харадзюку. Європейські мотиви помітні всюди: у принтах суконь, в інтер'єрах магазинів, музиці, відеокліпах. Проте образ Європи в японській культурі набуває романтизованих, ідеалістичних рис, адже метою є створення образу, що буде приваблювати аудиторію. Візуально естетичні елементи змінюються та природно модифікуються у японській культурі. Здатність японців адаптувати іноземні елементи та перетворювати їх на унікальний японський феномен видається важливою рисою культури в цілому.
Наприклад, гурт Die Milch у відео Rosaria використовує різні елементи європейських культур: церква, вітражі, балет. Завдяки використанню цих мотивів виникає оригінальний, романтично-готичний світ. Щобільше, вокалістка не приховує, що надихається західною культурою.
Традиційні мотиви
Зовні Харадзюку здається далеким від японської традиційної культури, але насправді народні мотиви тут також присутні. Традиційні мотиви надихають модельєрів (наприклад, Takuya Angel), де вони з'являються в музичних відео або є частиною представників субкультур.
Visual kei повністю натхненний kabuki (японський класичний театр, що був започаткований у XVII столітті). Одна з респонденток дослідження, Жасмін, сказала, що зв’язок між kabuki та visual kei можна порівняти з батьком і сином. Велике значення візуальності, гра, заснована на kata — стилізовані сценічні форми та повністю чоловічий персонаж — лише деякі з багатьох схожих рис. Є також багато гуртів visual kei, які вважають традиційність основним мотивом своєї творчості. Ці елементи можна знайти в їхньому одязі, а також у текстах чи музиці.
Японська традиція поєднується разом із західними мотивами у дуже постмодерністський спосіб, за якого до уваги не береться час та місце.
Жінки та чоловіки
Розмитість межі між чоловічою та жіночою статтю характерна не тільки для Харадзюку, а й для всієї японської культури. Visual kei можна розглядати як логічне продовження цієї тенденції. Ще й надто, моделями для чоловічого одягу у таких журналах, як Kera, часто є жінки. Метою є не передача якогось феміністичного контексту, а створення особливого, фантастичного світу. Жінки намагаються не наслідувати чоловіків, а перетворити себе на ідеальних істот, звільнених від сильної гендерної ієрархії.
Фантазії та реальність
У пошуках самовираження та свободи межа між реальністю та вигадкою поступово зникає. Як говорить згадана респондентка Жасмін, рушійною силою всіх видів діяльності є так зване akogare — почуття туги за іншим світом, яке спонукає людей приходити в Харадзюку в пошуках способів проникнути в цей бажаний світ. Akogare це про сум, спрямований до «людей, місць та ідеалів, які здаються неймовірно далекими та недосяжними». Термін akogare використовується респондентами знову і знову, наче мантра. Людям недостатньо реальності, тому вони поринають у світ фантазій, і, на додаток, бажають знайти людей, які поділяють з ними однакову мету та поняття про естетику.
Висновок
Сьогодні ми спостерігаємо паралельне існування двох течій в Харадзюку: субкультурної спільноти та основної течії компаній, які використовують явище Харадзюку для просування Японії за кордоном. Проте, з якою ціллю не використовувалося б це явище, суть його всюди полягає у фантазії, у почутті akogare — туги за світом, де немає кордонів, неймовірно далеким світом, який залишається об’єктом пошуку для представників Харадзюку. Цей пошук базується на творчості, самовираженні та візуальному контексті. Явище, зароджене в одному з районів Токіо є не просто спробою втечі від реальності чи монетизації естетики. Харадзюку є не лише фізичним простором Японії, а й символом та ментальною концепцією.
Сьогодення
Багато коментаторів говорять про згасання досі безперечно унікального стилю Харадзюку та про те, що це місце починає виглядати так само як і будь-яке інше місто.
«Сьогодні ніхто не занурюється в субкультуру 24/7. Це вже не розглядається як стиль життя, як це було раніше», — коментує Yuniya Kawamura, професор соціології Технологічного інституту моди в Нью-Йорку.
Протягом кількох років досліджень Kawamura помітила, що справжня відданість та занурення у субкультуру зникло, і багато альтернативних суспільних груп або занепало, або взагалі зникло.
«Субкультури зазвичай маргіналізовані, приховані та підпільні. Але як тільки відбувається популяризація і монетизація, вони поширюються в масах, що суперечить основним субкультурним цінностям... Подібне явище може потенційно відштовхнути автентичних членів цих груп. Деякі вчені кажуть, що … сьогодні ніхто не занурюється в субкультуру. Це вже не спосіб життя, яким був раніше».
Дослідниця також повторює тезу Aoki про те, що глобалізація та цифровий прогрес зіграли свою роль, відзначаючи, зокрема, конвенцію RuffleCon у Коннектикуті, популярність якої за останні роки зросла, збираючи ентузіастів Lolita Style з усіх куточків США.
«Якимось чином японська Lolita приваблює західних дівчат», — каже вона.
«Багато з них ніколи не були в Японії, але дізналися про цю субкультуру в Інтернеті».
У своїй останній книзі Yuniya Kawamura ввела термін «upperground», щоб описати субкультуру, яка виходить з андеграунду, щоб стати впізнаваною для мас.
«Я сприймаю це як щось середнє між андерграундом і мейнстрімом», — каже вона.
Багато тих, хто був свідком зміни стилів, стверджували, що занепад моди позначили як втрату його первісної сутності. Хоча й помітно, що стилі Харадзюку різко змінилися з часів свого існування, та правда полягає в тому, що це не занепад, а динаміка та розвиток. Як і все інше, повторна еволюція чогось не обов’язково повинна повертатися в його початковій формі. Як згадувалося, мода Харадзюку ніколи не була одним певним стилем. Ця назва належить не тільки до яскравих і гучних чи екстравагантних поглядів, як це припускала більшість людей. Харадзюку створює особливу зону без суджень, де є простір для безмежної творчості.
