Полковник Петренко барабанив пальцями по столу. Це означало, що він нервував. Йому доповідав Зулус, командир одного із сквадів «Долгу». Зулус був один з небагатьох, хто не входив у воєнізовану ієрархію «Долгу». Він не мав звання, але мав хороші навички виживання в Зоні і командирські якості.
Групу Зулуса обстріляли на Дикій території, коли вони повертались з рейду. Один боєць дістав поранення. Петренко слухав деталі.
— Ми йшли південніше збитої вертушки. За всіма правилами скваду. Сержант Кармазін, ведучий, отримав кулю в броню. Пострілу не почули. Судячи з вхідного отвору, стріляли десь з платформ. Причому з даху. Куля 5,45 мм, звичайна. Автомат з оптикою. Можливо, «Гроза», перероблена.
— Мерки? — Петренко знав про їх опорник на будівництві.
— Та не думаю. З чого б раптом? Замовлення на сержанта? Кому він потрібен? Він же сам і з бази ніколи не виходив.
— Може, мішенню був хтось інший? Наприклад, ти?
Зулус трохи помислив.
— Малоймовірно. Мене в Зоні таки знають. І вислати такого дилетанта по мою душу?
— Значить, промах виключаємо. А чому ти думаєш, що це дилетант?
— Все просто. До точки, з якої можна виконати такий постріл — метрів двісті. АК, звичайна куля. Якщо замах був на мене, повинні були б знати, що на рейди я ношу важкий бронекостюм. З такої відстані його СВД не завжди проб'є. Якщо була б СВД — постріл в голову. І промахнутися з такої відстані — треба бути сліпим. Або ідіотом.
— То що думаєш? Все-таки сержант?
— Боюсь, що ні. Меркам це не на руку. Навіщо їм відкрите протистояння? Тим більше, що конфліктів у нас давно не було. «Воля»? Теж шанс мізерний. Як вони потрапили на Дику територію? Через Радар — Рудий ліс — Янтар? Щоб підстрелити сержанта? Фігня якась. Тим більше, вони б його вклали, а не поранили.
— Тоді найгірше. Провокація.
Петренко провів руками по обличчю. Цього ще бракувало. Полковник спитав Зулуса:
— Як думаєш, кому це треба?
Зулус подумав.
— Навіть думок немає. Всім угрупуванням Зони це нічого не дає. Немає логіки.
Петренко встав. Повернувся до вікна і задумливо дивився на пост. Два солдати несли службу.
— Треба йти до генерала. Може він що підкаже...
Приблизно в той самий час Макс, один з командирів «Волі», слухав дуже схожу доповідь Решки, старшого скваду, що ходив за артефактами на Кладовище техніки.
— ... Ми вийшли з котлована і йшли в бік Складів. Все було як завжди, ведучий показував аномалії, ми обходили, кожен бачив двох. Раптом Вітя Шапка просто впав на спину. Маслина прямо під серце. Ні звуку, ні диму. Нічого. Навіть неясно звідки. Там же після котловану ліс кругом.
— Більше не стріляли?
— Та ні. Ми Шапку на руки і сюди. Не донесли, правда.
— Ви кого-небудь зустрічали під час рейду? Будь-кого?
— Ні. Тільки мутантів.
— Стріляли по ним?
— Ні, були плоті і далеко.
Решка не був зеленим. Досвідчений чувак, не один десяток рейдів за спиною. Розумів, що тиша в Зоні краще, ніж будь-який ствол.
— Шапка тільки з тобою в рейди ходив?
— Так, ми ж давно ходимо. Сам знаєш.
У «Волі» не було чіткої ієрархії, як у «Долгу». Сквади формувалися на підставі довіри, авторитету і особистих якостей. Командиром скваду міг бути тільки той, кого поважали решта троє, і слухались в рейдах безумовно. Сквади були притерті між собою. Виходили завжди одним складом. Якщо хтось мав чергування на кухні чи варту біля воріт — рейд переносили. Але це було рідкістю. Їх планували, враховуючи графік чергувань.
Макс продовжив:
— За останні два тижні скільки рейдів зробили?
— Три. Один на Кладовище, один на околиці Радара і один тут, по Складах.
— Не наступили на хвіст кому?
— Та ні. Пару одиночок бачили. Але ж ми не в контрах.
— Добре, йди. Як Марля витягне кулю з Шапки — її з кулею до Лукаша.
Марля — медик «Волі». Решка пішов. За п'ять хвилин Макс сидів у Лукаша. Коротко переказав ситуацію. Лукаш думав. Ситуація та ще. Потім спитав:
— Сам що думаєш?
— Навіть не знаю що думати. Ситуація не вкладається в жодну логіку. Якщо ціллю був хабар — чого не атакували весь сквад? Якщо ціллю був Шапка.... Кому він нафіг потрібен? Якби там був Кремінь, чи Локі, чи навіть Яр — то окей. Хтось інший із скваду, а Шапка випадкову кулю вхопив? А хто?
— Треба шукати qui prodest.
— Чого? — не зрозумів Макс.
— Латинь. Кому вигідно. Не могли це долгарі його?
— «Долг»? А нафіга? І чому тільки його? «Долг» комплектує сквад так, що при сутичках мочать всіх. ПКМ, снайпер і два автомата, як правило. Вони б поклали всіх. Мерки? Теж не в'яжеться. У нас ніби домовленості з Душманом, що на наших людей він замовлень не бере. Відпрацюємо версію, але це, скоріш за все, глухий кут.
Лукаш задумливо промовив:
— Два варіанти. Або це якийсь псих-одиночка, або це провокація.
— Провокація? — не зрозумів Макс.
— Хочуть нас з кимось стравити.
— Цікаво. З ким? Чого тоді якогось натяку не було на кого-небудь?
— От мені теж цікаво...
Прийшла Марля. Білява дівчина, хвороблива на вигляд.
— Що там у тебе? — спитав Лукаш.
— Куля звичайна, з Калаша.
— Взагалі абзац. Пиши Душману і Вовкодаву, — звернувся Лукаш до Макса, — треба переговорити...
На Болотах група «Чистого неба» несла припаси на Механізаторський двір — колишню базу ренегатів. Вони йшли знайомими стежками, оминаючи Насосну станцію — останню точку з ренегатами — і Церкву. Над Болотами стояв легкий туман. Коли обходили Згорілий хутір — Ігор Щелепа поточився на бік і впав. Решта групи підбігла до нього. Біля шиї було вогнепальне поранення. Група зайняла кругову оборону. Але було тихо. Група понесла пораненого на Механізаторський двір. Не донесли. Для командира групи це залишилось загадкою. Але він здогадався послати групу оглянути місце. Вежа неподалік Згорілого хутора була єдиною точкою, з якої можна було зробити цей постріл. Зброя та сама — АК. Біля вежі знайшли сліди, гільзи, недопалок і консервну банку, явно свіжу. Все зібрали і віднесли на базу. На жаль, у «Чистого неба» не було особи, яка б мала високі аналітичні здібності. Каланча, який де-факто був за лідера, просто не знав що йому робити... Він зібрав всіх біля вогнища в центрі бази.
— Маємо якесь дивне вбивство одного з нас, — почав Каланча, — в кого які думки стосовно цього?
— Може, ренегат який? — почувся голос. Холод відразу заперечив:
— За словами командира групи, пострілу ніхто не чув. Значить — глушник. Ти багато бачив у ренегатів стволів з глушниками? Від вежі до стежки метрів сто. З чого стріляли? Неясно. Треба допомоги просити.
— У кого? — спитав Кулібін.
— Мабуть, у Дока. Більше ні в кого.
— А причому тут Док? Він же не слідопит.
— Але підкаже, хто нам може допомогти.
На тому й вирішили. Зібрали групу. За дві години Холод і Каланча були у Дока. Легенда вислухав їх дуже уважно. Потім промовив:
— Не ви перші. Сьогодні такі самі атаки відбулися на «Долг» і «Волю».
Док вже був в курсі подій. Звідки — невідомо.
— Що нам робити?
— Залиште те що зібрали. Я передам «Долгу». Вони спробують щось накопати.
Група пішла. Док ввімкнув радіостанцію. Накрутив потрібну частоту.
— До полковника Петренка. На «Чисте небо» скоєно такий самий напад. Пришліть сквад. Є речові докази. Кінець зв'язку.
Док дістав свій надолонник і набрав повідомлення. Він не збирався чекати, коли з цим розбереться «Долг».
Біля аномалії близько болота на «Агропромі» йшли двоє сталкерів. Один в класичній «Зорі», з «ксюхою». Голову накривав каптур, на обличчі маска. Інший в комбінезоні типу «Севи», тільки без шолома. За плечима — SIG Sauer. Теж каптур на голові, але без маски. Пискнув КПК. Сталкер прочитав повідомлення і спинився.
— Що там? — не озираючись спитав супутник.
— Док кличе. Щось твориться в Зоні. Треба сходити до нього.
— Сам підеш чи мені з тобою? — так само не озираючись спитав супутник.
Сталкер мовчав. Якщо Док написав на КПК, то це крайній спосіб зв'язку. Зазвичай вони передавали повідомлення записками у визначених місцях. Значить, ситуація була серйозна. Потім промовив:
— Я піду сам. Ти знайди четвертого. Чутки про його загибель перебільшені. Нам потрібна буде допомога.
— Зрозумів. Де і коли?
— У Лісника завтра.
— Зрозумів.
Вони розійшлись. Один пішов на Смітник, інший — на Болото...
Арт сидів і думав. Щось в цій історії не клеїлося. Ребра вже майже не боліли. Легкий дискомфорт не заважав йому зосередитися. Що він має? Троє мерків, застрелених Лірою. Замовник — темна конячка. Чи не він підіслав мерків? А сенс? Арт ще йому винен на місяці вперед. Що це за рослина? Голова йде кругом. Треба було йти до Інформатора в "Бар". Там шукати нитку. Але за ним спостерігають. Ліра? Може вона якось пов'язана? А як? Мільйон питань, жодної відповіді. Вийти з бази? А раптом на нього чекають вже головорізи Душмана? Попросити когось про супровід? Чим заплатити? І підставляти інших не хочеться. До кого звернутися? Треба потрапити в "Бар". Там, на території, підконтрольній «Долгу», він буде у відносній безпеці.
Арт вирічив чекати на Ліру. Треба поговорити з нею.
Ліра в цей момент розмовляла з Грунтом на «Агропромі».
— Ти можеш домовитись з вояками, щоб Арта перевезли на Армійські склади?
— Ти жартуєш? Як?
— Найкраще вертухою.
— Нереально. Музиченко не зможе аргументувати виліт.
— А якщо імітувати напад на базу?
Грунт засміявся.
— Ти серйозно? В це ніхто не повірить. Нападати на НДІ? Ні одне угрупування в Зоні не має ресурсу. А вертушка використовується тільки проти важкої бронетехніки.
— А що йому буде за несанкціонований виліт?
— В кращому випадку — знімуть. В гіршому — трибунал. А це нікому не цікаво. Ми залежимо від них, вони від нас. Якщо Музиченка прибрати, хто буде замість нього?
— А БТР?
— Ні. До Складів для нього немає дороги. А по бездоріжжю гнати — величезний ризик. Влетить у «воронку» і все. Вибач, Ліро, тут я тобі не допоможу. Тепер скажи, навіщо тобі на Склади?
— Я пристрелила на днях трьох мерків — двох бійців і ботана.
— Та-а-ак. І що?
— Мій.... друг отримав від якогось таємничого замовника задачу на якусь рослину. На неї ж отримали замовлення мерки. І така зустріч навряд чи випадкова. А на Складах є задрот, який може спробувати визначити, хто це.
— Через КПК?
— Саме так.
Грунт задумався. Ситуація була нецікава і цікава. Про цього замовника він вже чув не один раз. Вирішуючи проблему якогось сталкера, він отримував майже дармові ноги в Зоні. Нарешті промовив:
— Я з тобою зв'яжуся. А до того намагайтеся сидіти на базі. Друг що там?
— Дві кулі з «Беретти» в броню. Ребра поламані.
— Ясно. Чекай на повідомлення.
Грунт розвернувся і пішов. Ліра подивилась йому вслід. Потім пішла в Ангар, на Смітник. На заставі сьогодні знову був Ржавий. Підкреслено ввічливий. Ліра пройшла, ніхто її не спинив. Треба розказати Артові про зустріч. Є надія....
