Потенційне обрання нового Папи Римського завжди знаменує собою поворотний момент не лише для Римо-католицької церкви, але й для світової дипломатії. Ватикан, як духовний авторитет і суверенна держава, володіє м'якою силою, з якою мало хто може зрівнятися. У той час як навколо Папи Франциска точаться розмови про наступника, увага звертається на те, як його наступник може змінити глобальні пріоритети Ватикану - особливо у світлі складної, обережної і часто суперечливої взаємодії Церкви з Росією.
I. Зовнішня політика Ватикану за Папи Франциска: Спадкоємність і суперечності
За Франциска ватиканська дипломатія була спрямована на налагодження відносин, часто надаючи перевагу діалогу, а не конфронтації - навіть у випадках, коли мова йшла про авторитарні режими. Його підхід включав:
Прагнення до розрядки у відносинах з православною Росією, кульмінацією якого стала зустріч з Патріархом Кирилом у Гавані в 2016 році.
Дотримання нейтральної позиції щодо російсько-української війни, критикуючи за моральну двозначність і не називаючи Росію агресором.
Пріоритетність гуманітарних проблем і допомоги біженцям, часто вище за геополітичну орієнтацію.
Хоча Ватикан Франциска намагався діяти як миротворець, він, можливо, підірвав свій авторитет, особливо у Східній Європі, де багато католиків і православних християн сприймають мовчання або позицію невтручання Церкви як зраду.
II. Перспектива нового Папи: Ключові фактори
Будь-який новий Папа успадкує кардинально змінений глобальний ландшафт, який характеризується суперництвом великих держав, зростаючим авторитаризмом і відкритою війною в Європі. Кілька факторів можуть визначити майбутній понтифікат:
1. Регіональне походження нового Папи
Європейський Папа, особливо зі Східної Європи чи Італії, може бути менш схильним до умиротворення Москви, пам'ятаючи історію холодної війни та нинішню агресію.
Папа з Глобального Півдня може продовжити прагматичну дипломатію Франциска, наголошуючи на глобальній бідності, кліматичній справедливості та гуманітарній допомозі, а не на традиційній геополітичній інтеграції.
2. Консервативна чи дипломатична позиція
Консервативний Папа може зробити пріоритетом захист християнських цінностей від того, що Росія називає західним «занепадом», що може призвести до потепління відносин з Кремлем.
Дипломатично досвідчений Папа може спробувати реабілітувати імідж Церкви після подій в Україні, зайнявши більш тверду позицію щодо міжнародного права, суверенітету і справедливості.
III. Сценарії відносин між Ватиканом і Росією після Франциска
Сценарій 1: Жорстокий і принциповий Ватикан
Папа з Польщі чи України - або той, хто поділяє їхні погляди - може:
Відкрито засудити вторгнення Росії в Україну як акт несправедливої війни.
Відновити відносини зі східноєвропейськими католиками і православними церквами, які критикують нейтралітет Франциска.
Зменшити взаємодію Ватикану з Москвою, якщо не будуть виконані умови щирого покаяння або діалогу.
Наступник Франциска міг би зробити це:
Зберігати позаблокову позицію Ватикану, шукаючи діалогу як з Києвом, так і з Москвою.
Запропонувати посередництво в досягненні миру, уникаючи при цьому різкого публічного засудження Росії.
Надавати пріоритет гуманітарному забезпеченню, обміну полоненими та церковній єдності, а не національному суверенітету.
Сценарій 2: Стратегічна переорієнтація на Захід
Можливий новий Папа Римський міг би:
Публічно підтвердити територіальну цілісність України.
Поглибити співпрацю з ЄС та країнами-членами НАТО у питаннях релігійної свободи, біженців та розбудови миру.
Припинити інформаційно-просвітницьку роботу з Російською Православною Церквою, яку вважають підконтрольною Путіну.
Наслідки: Ватикан здобуває довіру Заходу та України, але назавжди спалює мости з Москвою та її релігійними союзниками.
IV. Ширші завдання для Католицької Церкви:
Чи може Ватикан продовжувати претендувати на роль світової моральної опори, якщо він уникає конфронтації з явними випадками агресії?
Екуменічні зусилля: Чи зруйнується католицько-православний діалог чи розвиватиметься на тлі війни та націоналізму?
Ризики переслідування: Католики в Росії можуть зіткнутися з негативною реакцією, якщо Ватикан займе більш жорстку позицію.
Обрання нового Папи, безсумнівно, переосмислить ватиканську дипломатію. В умовах, коли тінь російсько-української війни нависає над Церквою, вона стоїть перед історичним випробуванням: Чи зможе вона збалансувати свою місію миру з моральною позицією проти агресії? Наступний понтифік або подвоїть обережний нейтралітет, або перейде до пророчої конфронтації, або знайде тонку золоту середину. Обраний напрямок матиме глибокі наслідки - не лише для відносин між Росією та Ватиканом, але й для сутності католицької дипломатії у 21-му столітті.
Зовнішня політика Ватикану на Близькому Сході: Що може змінитися за нового Папи?
Близький Схід вже давно є наріжним каменем зовнішньої політики Ватикану, враховуючи його значення для витоків християнства та нестабільний статус християнських меншин. За Папи Франциска Святий Престол наголошував на діалозі з ісламом, міжконфесійній співпраці та гуманітарній дипломатії - особливо щодо біженців та християнських громад, які постраждали від війни. Новий Папа може розширити, скоригувати або змінити цей підхід залежно від релігійних поглядів і геополітичних пріоритетів.
1. Наступність: міжрелігійний діалог та захист біженців
Якщо наступний Папа наслідуватиме модель Франциска:
Він може поглибити зв'язки з сунітськими та шиїтськими лідерами, продовжуючи роботу, розпочату в Абу-Дабі в 2019 році в Документі про людське братство.
Акцент буде зроблено на захисті релігійних меншин, сприянні миру в Лівані та взаємодії з поміркованими мусульманськими партнерами в Перській затоці.
Він може визначити пріоритетом підтримку палестинських християн і закликати до миру на основі справедливості в ізраїльсько-палестинському конфлікті.
Наслідок: Ватикан залишається моральним і гуманітарним голосом, особливо в питаннях переміщення, переслідування і мирних процесів.
2. Змінити позицію щодо переслідувань християн
Папа з регіону, де християни зазнають переслідувань (наприклад, Близький Схід або Африка), може:
Зайняти рішучішу позицію щодо ісламістського екстремізму, ролі Ірану в міжконфесійних конфліктах або державних репресій в Єгипті чи Іраку.
Зосередити дипломатію Ватикану на захисті християнських громад у таких місцях, як Сирія, Ірак та Свята Земля.
Наслідки: Святий Престол може вступити в конфлікт з ісламськими урядами або бути звинуваченим в союзі з західними державами, що ускладнить міжконфесійний діалог.
3. Більш активна взаємодія з державами Перської затоки та угодами Абрахама
Дипломатично налаштований Папа може:
Зміцнити зв'язки з монархіями Перської затоки, такими як ОАЕ, Катар і Саудівська Аравія, спираючись на добру волю, створену історичними візитами Франциска.
Використовувати Авраамові угоди для сприяння мусульмансько-християнсько-єврейському порозумінню та новим гуманітарним платформам.
Посилити тиху роль Ватикану в прихованій дипломатії через сунітсько-шиїтські лінії.
Наслідок: Це наблизить Ватикан до модернізаційних держав в арабському світі, зберігаючи при цьому дистанцію з такими жорсткими гравцями, як Іран.
Висновок щодо близькосхідної політики
Підхід наступного Папи Римського до Близького Сходу буде значною мірою залежати від його досвіду, богословського бачення та готовності до політичного ризику. Незалежно від того, що буде пріоритетом - встановлення дружніх відносин, пропаганда чи захист переслідуваних християн, ватиканська дипломатія залишатиметься життєво важливою в регіоні, де віра, політика і виживання тісно переплетені. В умовах зміни альянсів і зростання напруженості на Близькому Сході здатність Святого Престолу пристосовуватися, не ставлячи під загрозу свою духовну місію, буде перевірена як ніколи раніше.
Баланс між совістю і реальною політикою у фрагментованому світі
Оскільки Католицька Церква стоїть на порозі нового папства, її наступний лідер отримає складну дипломатичну спадщину, сформовану моральною невизначеністю, геополітичною стриманістю і швидкими змінами світового порядку. Ніде ці суперечності не відчуваються так гостро, як у підході Ватикану до Росії та Близького Сходу - двох регіонів, де релігія і політика глибоко переплетені.
У Росії Ватикан стикається з проблемою взаємодії з режимом, який веде війну проти суверенної європейської держави, водночас прагнучи єдності з Російською Православною Церквою. Майбутній Папа повинен вирішити, чи зберегти нинішню позицію обачного нейтралітету Ватикану, чи перейти до більш принципової позиції, що може призвести до дипломатичного розриву, але відновити моральну чистоту.
На Близькому Сході Церква перебуває на мінному полі міжконфесійних конфліктів, державних репресій і релігійних переслідувань. Здатність Ватикану захищати християнські меншини, зберігаючи при цьому діалог з мусульманськими лідерами, вимагає тонкощів, терпіння і стратегічної глибини. Поява нових регіональних потуг, таких як ОАЕ і Катар, може створити можливості для міжконфесійного лідерства - якщо Святий Престол зможе керувати цими зв'язками, не відштовхуючи від себе більш консервативних або вороже налаштованих гравців.
Обидві арени випробовують межі м'якої сили Ватикану. Новому Папі доведеться балансувати між дипломатичною релевантністю і пророчою відповідальністю - вибирати, коли діяти як будівельник мостів, а коли виступати в ролі морального компаса. У світі, де популізм, авторитаризм і релігійний націоналізм зростають, наступний понтифікат може визначити, чи залишиться Святий Престол мовчазним посередником, чи поверне собі історичну роль морального голосу світу.
Джерело — Robert Lansing Institute
