Кров’ю заплямані руки старанно писали листа
Трясучись і збиваючись, з помилками, геть криво
І ворушилися ледь помітно пересохлі вуста
Але в друзки зламане серце ще трохи вірило в диво
Вона сиділа в холоднім підвалі одненька-одна
Та плями на руках її, по правді, були майже свіжі
Вчора пощастило, змогла знайти в розвалинах пляшку вина
Колись там був продуктовий, та вже не постачають їжі
Дивилася на французьке ігристе і думала: «це - я
Така сама єдина вціліла в морі розбитих і знищених
Щоправда, мене швидше перетравить земля
Чому ж тоді моє існування ставиться вище них?»
Навіть зараз думки її були про екологію і збереження світу
Поки кількома метрами зверху її місто бомбили
Вона майже забула що таке чиста вода, тепло чи світло
Та точно пам’ятала розташування кожної дворової могили
На днях вона зняла з чиєїсь холодної руки годинник
А календар дбайливо вела помітками на бетонній стіні
Тож, цієї ночі тремтячими руками відклеїла цінник
В честь свята, на тому подертому ігристому вині
Листочок з бажанням обережно опівночі вчетверо склала
Хоч й ненавиділа алкоголь, та до біса поважала традиції
Підпалила його і кинула в пляшку – цьогоріч без бокалу
Зажмурилася і влила в себе скільки змогла від відчаю
Тоді, лежачи на спині, вона бачила зорі у стелі підвалу
Так спокійно було, ніби нема зверху розтрощених безлюдних квартир
І, якщо вам цікаво, на тім папірці вона в новорічну ніч написала
«Я знаю, перемога не залежить від чуда. Прошу лише дати всім нам більше сил»
