Рано-вранці 3 січня 2026 року Сполучені Штати розпочали операцію «Southern Spear», масштабний удар по Венесуелі, що був спрямований на ключові військові об’єкти навколо Каракаса та інших північних регіонів країни. За словами президента США Дональда Трампа, результатом операції стало захоплення президента Ніколаса Мадуро та його дружини Сілії Флорес, яких нібито вивезли з країни для притягнення до відповідальності за давні звинувачення у нарко-тероризмі в США. Ця подія стала найгучнішою ескалацією конфлікту між Вашингтоном і Каракасом з моменту початку другого терміну Трампа, перетворивши кампанію тиску під гаслом «боротьби з нарко-тероризмом» на відкриту операцію з усунення режиму.
Мадуро перебував під американськими обвинуваченнями з 2020 року за зв’язки з наркотрафіком, що включав співпрацю з колумбійськими повстанцями і постачання кокаїну до США. У другій половині 2025 року адміністрація Трампа перейшла від санкцій та прихованого тиску до відкритих військових дій. Південне командування США почало удари по підозрілих суднах наркоторговців у Карибському морі та Східному Тихому океані, ліквідувавши понад сотню людей, причетних до трафіку. До регіону були направлені кораблі та війська, а венесуельський експорт нафти фактично заблоковано. Також проводилися таємні операції ЦРУ, включно з ударом безпілотника по складу, який нібито використовували картелі. «Southern Spear» стала логічним підсумком цієї масштабної кампанії, метою якої було розгромити наркотрафік, усунути «нарко-диктатуру» і показати готовність США до односторонніх операцій зміни режиму у Західній півкулі.
На початку операції було знищено ППО Венесуели у вибраних зонах без масового бомбардування, а порушення комунікацій дезорганізувало командні мережі режиму. Елітні підрозділи Delta Force здійснили швидке проникнення поблизу Каракаса, після чого, за повідомленнями США, Мадуро та Флорес були захоплені та вивезені. Місцеві державні медіа увійшли в стан хаосу, віце-президентка Дельсі Родрігес оголосила про «імперську агресію» США і запевнила у збереженні конституційної влади, а Вашингтон заявив про успіх операції.
У наступні дні почалася боротьба за владу в Каракасі: опозиція просувала перехідну адміністрацію, частина чавістських сил закріплювала позиції, а військове керівництво намагалося визначити лояльність. Регіональні уряди розділилися між підтримкою, обережністю та засудженням. Росія, Куба та Іран висловили обурення, але не вдалися до прямих дій, обмежившись дипломатичними заявами.
Тепер ключові сценарії розвитку включають конституційний наступ (Родрігес), перехід за ініціативою опозиції (Марія Коріна Мачадо) або контроль військових структур. Водночас залишається ризик насильства від чавістських парамілітарних формувань та гібридних кримінально-повстанських груп. Найімовірніше, у короткостроковій перспективі це проявиться у вибіркових зіткненнях, вибухах та насильстві, а тривала загальнонаціональна повстанська війна стане можливою лише за умов масштабної присутності США або радикальних чисток у державному секторі.
Роль Марко Рубіо як державного секретаря була центральною: він формував наратив «нарко-тероризму», легалізуючи операцію, мобілізував підтримку регіональних союзників та просував Мачадо як демократичного лідера після Мадуро. Трамп схвалив удар у момент, коли збіглися розвіддані, регіональні умови та політичний таймінг, забезпечивши коротку, ефективну операцію без великих жертв США і створивши символічний політичний успіх.
Наразі точне місцезнаходження Мадуро залишається невідомим. Його можливий шлях включає відкритий суд у США, таємні угоди або екстрадицію до третьої держави, що не виключає ризику перетворення його на символ для лівих рухів та чавістських прихильників.
Що стосується наступника, Родрігес має конституційне право, але її легітимність у очах США та опозиції сумнівна. Мачадо є символом демократичної альтернативи, але надто тісні зв’язки з Вашингтоном можуть підірвати підтримку серед венесуельців. Військові залишаються вирішальним фактором у визначенні політичного курсу, і оптимальним для США сценарієм є тимчасовий перехідний уряд, який швидко передасть владу цивільним лідерам опозиції.
Іншою важливою динамікою є стратегічна стриманість Росії: вона не втрутилася військово, обмежившись риторикою та дипломатичними жестами. Це не слабкість, а прагматична оцінка, що пряме протистояння США загрожує великими ризиками, тоді як її інтереси в енергетиці та мережах впливу можна зберегти навіть після падіння Мадуро.
Отже, «Southern Spear» не є ізольованою подією, а кульмінацією річної ескалації, що поєднала боротьбу з нарко-тероризмом та класичні цілі зміни режиму. Найближчі тижні визначать, чи стане 3 січня початком демократичного відродження Венесуели, чи першим пострілом у новий довготривалий конфлікт у регіоні.
Джерело — Robert Lansing Institute
