Президентка Молдови Майя Санду різко розкритикувала останній указ Володимира Путіна, що спрощує отримання російського громадянства мешканцями невизнаного сепаратистського регіону Придністров’я.
Відповідно до нових правил, особи від 18 років, які проживають у Придністров’ї, можуть набувати громадянство РФ без звичних вимог – жити в Росії 5 років, складати іспити з мови, історії чи права тощо. Офіційно указ обґрунтовують «захистом прав і свобод людини й громадянина». Проте президентка Санду вважає цей крок Кремля прихованим інструментом мобілізації для війни в Україні. На міжнародній конференції в Таллінні вона заявила, що росіянам «імовірно просто потрібні люди, щоб відправити їх воювати в Україну». Санду також зазначила:
«Від початку війни в Україні більшість мешканців регіону обрали молдовське громадянство, бо почувалися в безпеці саме з громадянством Республіки Молдова, а не Росії».
Придністров’я – це вузька смуга вздовж східного кордону Молдови, що оголосила незалежність на початку 1990-х після розпаду СРСР (незалежність цієї країни не визнана жодною державою ООН). Там від початку 1990-х діють власні інститути влади, своя поліція й навіть «миротворчий» російський контингент. За різними оцінками, під час бойових дій у Придністров’ї в 1992 році загинуло приблизно близько 1000 осіб. Незважаючи на перемир’я, Росія й досі розміщує там свої війська і надає фінансування місцевим сепаратистам.Все це надає Москві важелі впливу: формально Росія виступає «гарантом» безпеки, але насправді вона закріплює подвійний статус регіону — як окупованої частини Молдови з яскраво вираженою проросійською орієнтацією.
Нинішнє спрощення процедури набуття російського громадянства фактично перетворює Придністров’я на гібридний мобілізаційний резерв. Скасування вимог про п’ятирічне проживання у РФ, мовні іспити та тести з історії Росії дозволяє Кремлю швидко «паспортизувати» значну частину населення регіону. Після отримання паспорта такі люди стають формально російськими громадянами, а отже, потенційно придатними до призову чи вербування до збройних сил РФ. Це особливо актуально на тлі виснаження російського військового потенціалу у війні з Україною (зростаючі людські втрати, демографічний дефіцит і протест проти масової мобілізації). Поки росіяни шукають додаткові людські ресурси на окупованих українських територіях, серед мігрантів та з інших джерел, Придністров’я може стати ще однією штучно створеною «зоною набору» для вербування контрактників, фахівців з логістики чи розвідників. Коли на Донбасі та в Криму Москва масово роздавала російські паспорти, це давало їй юридичну основу для заяв про «захист співвітчизників» й виправдання подальшого втручання. Бачимо подібний ланцюжок і тут: спочатку – паспорти, потім – заяви про «загрозу громадянам Росії», і зрештою – політично обґрунтовані воєнні дії під гаслом «захисту».
Насправді Росія використовує свою паспортну політику як гібридний важіль тиску на Молдову та пов’язує безпеку регіону зі своїми імперськими інтересами. З одного боку, присутність «російських громадян» у Придністров’ї ускладнить переговори Молдови щодо європейської інтеграції: Москва розумітиме, що будь-яка спроба Кишинева посилити контроль над регіоном може бути розцінена як «загроза» для цих «своїх людей». З іншого боку, отримані паспорти можуть слугувати приводом для розгортання російських сил під приводом «захисту росіян». Так само Росія мобілізувала підрозділи у 2008 році у конфлікті з Грузією, виправдовуючи вторгнення нібито охороною росіян в Абхазії та Південній Осетії.
Президентка Санду наголошує, що всі твердження Кремля про те, що він перешкоджає європейській інтеграції Молдови через Придністров’я, є безпідставними: «Лише ЄС вирішує, чи стане Молдова частиною ЄС, а Росія не має права голосу в цьому питанні». Вона також зазначає, що наслідки російської паспортної політики в Придністров’ї виявилися не такими, як очікував Кремль: з початку війни багато місцевих жителів втекли до Молдови й отримали молдовське громадянство саме тому, що там вони почуваються безпечніше. По суті, російський вплив у регіоні зараз дедалі частіше сприймається зі скептицизмом, що ставить під загрозу амбіції Москви щодо розповсюдження «русского мира» в Європі.
Спрощена паспортизація Придністров’я – це не бюрократична дрібниця, а потенційний інструмент дестабілізації як самої Молдови, так і українського півдня. Затяжне «заморожування» конфлікту посилює геополітичну напруженість: на думку Кремля, Придністров’я технічно підвищує ймовірність військового втручання в разі будь-якого майбутнього кризового сценарію. Хоча прямі військові дії проти України з цього напрямку наразі малоймовірні через логістичні обмеження, саме існування «російського анклаву», який легко мобілізувати, поблизу Одеської області та її портів становить постійну проблему для українського та європейського оборонного планування. Так само, як раніше Донбас виконував роль «ситуативного ризику» (Росія почергово створює загрози, не вдаючись до відкритого вторгнення), Придністров’я може слугувати каталізатором регіональних криз, прикриттям для інформаційних та диверсійних операцій або полігоном для провокацій сусідів без залучення відкритих військових сил.
Отже, спрощення отримання російських паспортів у Придністров’ї – значно більше, ніж політичний жест чи турбота про «громадян». Це є частиною ширшої стратегії: створення резерву мобілізаційних ресурсів та зміцнення механізму гібридного тиску на Європу. Як показують попередні випадки – від Абхазії до Донбасу – паспорти стають легальним приводом для втручання, а «захист співвітчизників» перетворюється на привід для війни. Україна і Молдова цілком усвідомлюють наслідки такої «російської паспортизації» й намагаються вибудувати стратегію стримування. Наприклад, ЄС уже збільшує підтримку Молдови, будучи готовим протистояти можливим гібридним загрозам з Придністров’я. Але нинішня ситуація чітко показує: російські паспорти у регіоні – це не просто документи. Вони стають інструментом довготривалого стратегічного впливу й потенційних майбутніх ескалацій у східноєвропейському регіоні.
Джерело — RLI
