Центристська політика надії, сповнена співчуття та прагматизму, стане різким відходом від нинішнього напряму глобальної політики. Це наша найкраща альтернатива політиці страху та відчуження, яку пропагують сучасні популісти.
Зіткнувшись із популістами правого та лівого спрямування в рік, коли країни, на які припадає приблизно половина світового населення, будуть проводити вибори, центристські політики займають оборонну позицію. Чи зможуть вони повернутися? Чи може центризм запропонувати послідовні відповіді на різноманітність проблем у всьому світі? Чи існує різновид політичного центризму, який працює в Латинській Америці та Північній Америці, в Європі та Азії, в Африці та Австралії?
Нова книга (у створенні якої ми брали участь) пропонує деякі відповіді.
Центризм складається з непохитної прихильності до певних основних цінностей: прав особистості, ліберальної демократії, культурного плюралізму та рівності можливостей. Ці фундаментальні принципи об'єднували центристських мислителів та лідерів всюди як мінімум 40 років – від «Третього шляху» колишнього президента США Білла Клінтона і колишнього прем'єр-міністра Великобританії Тоні Блера до сучасних центристів, таких як президент Франції Еммануель Макрон і колишній прем'єр-міністр Ізраїлю Яїр Лапід.
Деякі з найбільш нагальних політичних проблем, з якими стикається світ, є спільними – серед них крайня ідеологічна поляризація та зростання популізму. В інших проблемах переважають внутрішньополітичні міркування.
Наприклад, як ми збалансуємо величезні користі від міжнародної торгівлі і негативний вплив, який вона може мати на окремі місцеві спільноти? Як ми можемо гарантувати безпеку, скрупульозно дотримуючись особистих свобод? Як нам отримати вигоду з безмежного потенціалу технологічних інновацій, водночас захищаючи населення від їхніх небажаних побічних ефектів? Як ми можемо забезпечити процвітання інновацій та підприємництва, гарантуючи, що найбідніші верстви населення не залишаться позаду? Застосовуючи принципи прогресивного лібералізму, політичний центр може дати чіткі відповіді на кожне з цих політичних завдань.
Центристи справедливо вважають, що складні проблеми, з якими ми стикаємося, вимагають комплексних рішень, що помірність — це гідність, а компроміс — не вада. Проте центризм не може успішно функціонувати як просто розумний компроміс між крайнощами неліберального популістського лівого та неліберального популістського правого. Центризм має запропонувати свій власний політичний підхід, який, якщо його правильно сформулювати, змусить інших політичних гравців визначитися у відповідь.
Принципів і політичних пропозицій недостатньо. Якщо управління найчастіше є мистецтвом можливого, то політика – це мистецтво перемагати. Центристи, щоб завоювати серця і розуми широкої громадськості, повинні зв'язатися із сильним почуттям ідентичності і реальними тривогами виборців, яких вони намагаються представляти.
Популісти процвітають за рахунок експлуатації страху та поділу суспільства. Розуміючи племінну природу людства, вони обіцяють почуття приналежності до внутрішньої групи (народу чи нації), яке визначається її опозицією до якоїсь реальної чи уявної зовнішньої групи (еліти, іммігрантів, іноземців, інших). Популізм – це свого роду політика ідентичності: «Ми проти них».
Ця маніпуляція ідентичністю, задля політичної вигоди, є небезпечною. Але те саме можна сказати і про заперечення того, що страхи виборців мають глибокі та справжні причини. Почуття національної та общинної ідентичності є основною частиною самовідчуття більшості людей. Занепад занедбаних міст на Середньому Заході Америки чи півночі Англії загрожує цьому почуттю власності. Відчуття, що масова імміграція загрожує місцевій ідентичності, так само зрозуміло, як і побоювання, що швидкі технологічні зміни знищать робочі місця та спустошать середній клас.
Центристи мають показати, що вони розуміють, звідки беруться ці страхи. Виборці довіряють лише тим політикам, з якими вони можуть ідентифікуватися та, що ще краще, які можуть ідентифікуватись із тривогами виборців.
Серйозна загальнонаціональна розмова про плюси та мінуси імміграції може розпочатися лише після того, як політики заслужать довіру виборців. Якщо пощастить, тоді з'явиться міграційна політика, яка запобігатиме торгівлі людьми, надасть притулок тим, хто справді її потребує, і скористається перевагами навичок іммігрантів.
Те саме стосується і працевлаштування. Давня робота забезпечує почуття ідентичності та зв'язку з місцевим співтовариством. Робітники погодяться піти з галузі, яка перебуває в занепаді, тільки в тому випадку, якщо вони повірять, що уряд забезпечить якісну перепідготовку, яка призведе до створення гідних робочих місць, які добре оплачуються. Це не збіг, що активна політика на ринку праці, що поєднує в собі гнучкість контрактів, щедре страхування безробіття та амбітну перепідготовку, вперше виникла в скандинавських країнах із високим рівнем довіри.
І подумайте про причину всіх політичних проблем: глобальне потепління. Боротьба зі зміною клімату вимагає, щоб громадяни прийняли витрати сьогодні (наприклад, вищу ціну на дизельне паливо та інше викопне паливо) в обмін на вигоду у віддаленому майбутньому (прохолоднішу планету). Згода на таку угоду потребує значної дози взаємної довіри між політиками та виборцями.
Там, де популісти пропагують страх, центристи мають надію. Людство знову і знову доводило, що воно може вирішувати складні проблеми та долати негаразди. Політика надії, сповнена співчуття та прагматизму, стане різким відходом від нинішнього напряму глобальної політики. Це наша найкраща альтернатива. І центристи це ті, хто може це зробити.
Автори Андрес Веласко, колишній міністр фінансів Чилі, є деканом Школи державної політики Лондонської школи економіки та політичних наук.
Яір Живан, радник із зовнішньої політики колишнього прем'єр-міністра та міністра закордонних справ Ізраїлю Яїра Лапіда.
Джерело — Project Syndicate
Друзі, допоможіть нам забезпечити подальшу роботу каналу!
Ваша підтримка надзвичайно важлива для нас. Будемо вдячні за ваші ДОНАТИ, які допоможуть нам розвиватися та надавати вам ще більше цікавого контенту.
Дякуємо за вашу підтримку!
