як не втратити стою ідентичність
в цілковитій темряві
як не перестати вірити в чудо
з руками від молитв стертими
навіщо на цей раз прагнути жити
гріючись біля людського багаття
чому просто це все не закінчити
втікши від абсурдностей і безладдя
як знову почати вірити в себе
в мімікричному світі примар і абсурду
і що робитиму зі своїми думками
коли ту впевненість я дійсно здобуду ?
як вирватись з темряви розчарувань
що так сильно тримає, немов малі діти
де людину знайти, що не здатна на чудо
але могла б просто твої безглузді думки розуміти ?
