Фільм «Юрик» найкраща демонстрація імпотенції українського кіно або чому подальше створення подібних «кіно продуктів» призведе до поразки на полях культурного фронту.
Коротка довідка: «Юрик» - це воєнна драма продакшену OSNOVAFILM про дитину яка змогла самостійно вирватись з Маріуполя та дістатись до Польського кордону. Вийшов фільм на телеканалі СТБ 24 серпня. За даними які вдалось знайти в інтернеті його подивилось більше 3 млн людей.
Що з себе представляє «Юрик»?
Не хочу детально зупинятись на достовірності цього кіно продукту, хоча дійсно питань забагато, коли ми бачимо на екрані: повітряну тривогу в лютому 22 року, місію ОБСЕ яка організовує евакуацію мирного населення з Маріуполя, максимально нереалістичний підвал п'ятиповерхівки зі світлом та ліжком. Про все це достатньо написано, гугл в допомогу.
Тим більш я вірю в кіно умовність і не вважаю, що кожна деталь в кадрі має бути відтворена з документальною точністю, все ж таки перед нами художній твір. За подібне не варто занадто сварити, бо основна проблема фільму «Юрик» в іншому.
(НАВІТЬ НЕ СПОДІВАЮСЬ, ЩО ТВОРЦІ КОЛИСЬ ПОБАЧАТЬ МІЙ ОГЛЯД-РОЗДУМ, АЛЕ У СВІТІ ВСЯКЕ БУВАЄ, ТОМУ ЗВЕРНУСЬ ДО НИХ).
Як ви примудрились зняти воєнну драму про дитину якій неможливо співчувати? При перегляді почуття виникають автоматично, не через кінематографічні, аудіо або сценарні інструменти які вміло заволоділи серцем. А все на рівні інтуїції. Українська дитина – співпереживаю, русняві паскуди у формі – ненавиджу. Але варто зазирнути трохи глибше і нас зустріне художня порожнеча.
Подібне я пояснюю одним – автори не впорались з драмою. Їм не вдалось створити цілісної історії, лише набір сцен, які йдуть одна за одною. Можна сміливо вирізати третину, нічого не зміниться. У певних героїв брак хронометражу, інші навпаки відверто затримались в кадрі і не знають, що їм робити. У «Юрика» банально не витриманий драматичний ритм, через те що у персонажів немає розвитку емоцій.
Характери героїв сформовані за каноном домогосподарських серіалів, окей, але це не виправдовує тотальну аморфність у взаємодії персонажів. Кожен з акторів сам по собі. Немає життя на екрані, а відповідно немає віри у те що відбувається.
Як заявляє автор: «команда вірила в соціальну місію картини». Яким чином вони збирались нести соціальну місію, якщо не змогли зробити з головного героя художній «артефакт». Котрий своїм феноменом міг би розкривати навколишні обставини або другорядних персонажів, тим самим демонструючи стан та поведінку певних соціальних груп українського суспільства на початку війни. Нічого подібного не вдалося. Хлопчик зустрічає військових, медичний персонал, правоохоронні органи – і на цьому все. Серйозно і нічого додати.
Відданість державі та самопожертва заради суспільства показана блякло, на цьому майже не акцентується увага. Ну, добре, мабуть фільм розповідає про труднощі та випробування з якими зіткнулось цивільне населення в умовах війни? Не особливо. Якщо відкинути вступну частину, то війна перетворюється на декорацію, її як такої не існує для героїв. Варто прибрати згадку про війну і ми отримаємо типовий вечірній серіал для бабусь. Не впевнений, що можна розглядати цей фільм як такий, що вчить нас любити Україну, вчить боротьбі або пояснює чому саме усі ми повинні боротися. На жаль, тут нічого немає. Візьміть білий аркуш паперу і дивиться на нього невідривно 1 годину 50 хвилин. Ефект однаковий.
Не збираюсь мірятись стражданнями або рахувати хто скільки горя отримав від окупантів, але я не можу не спитати як ви, шановні автори, могли зробити настільки неякісно роботу? Питання не в бюджетах, новомодній графіці, відсутності голлівудських акторів, ви готові зробите теж саме, знаючи, що це ваша остання робота? Невже ви сидячи у підвалах і тремтячи від обстрілів обіцяли собі випустити ось такий бездарний, безталанний, безглуздий, убогий, неподобний, халтурний, мерзотний, потворний, абсурдний фільм?
Єдине позитивне з цього кіно продукту, так це актуалізація дискурсу о здоровій критиці української культури. Критиці, яка має преображати та виправляти помилки, а не мовчати якщо це зроблено українцем в патріотичній фарбі.
Усім миру, нехай талановить.
