Соціальна нерівність, капіталізм, синдром чужинця, насилля, сучасне мистецтво, гнів, протестантська церква, невдахи, казино в Лас‒Вегасі, зрада, баскетбол і багато стилістично прохолодних кадрів для півдня США.
Перед нами екшн з елементами драми від Нетфлікс. Ще одна кримінальна комедія, але щось непокоїть. Повільна подача не дає божевільному сюжету розігнатись. Автор навмисно затримується на нібито вторинних моментах. Почуття героїв здаються доволі знайомими, а їх стан не висловити кількома реченнями.
Це не банальне розширення хронометражу, а крок за кроком нас підводять до думки, що ми перестали помічати, як душа ниє від недомовки. Змирилися та йдемо мовчазним шляхом, про котрий нам хочуть розповісти творці серіалу BEEF.
Вибудуємо перший рівень серіалу. Далі будуть необхідні спойлери. Для початку враховуємо, що історія яка сталась через конфлікт на паркувальному майданчику розвивається як типова пригода у кіно. Лайка, взаємні погрози, невиправдане переслідування, але серія від серії ми занурюємось у світ підрядника Денні Чо і бізнеследі Емі Лау.
Тоді стає зрозумілим, що це лише верхівка айсберга. В бажанні нашкодити один одному герої не помітять перетнутої лінії коли, а головне за що вони готові знищити опонента. Серед інструментів шкоди знайдеться місце: осквернення ванної кімнати, псування автомобіля, шпигунство, проникнення в житло з метою крадіжки, руйнування шлюбу, викрадання дитини та інше.
Звичайно усе в кадрі побудовано під поглядом гротеску та сатири. З перших хвилин автори тримають глядача в комедійній атмосфері. Але переосмисливши побачене, а потім ще подумавши, складно позбутись думки ще коли режисер опосередковано натякає: «А звідки взялась страшенна злоба, а особливо страшенна злоба до першого зустрічного незнайомця з котрим виникло непорозуміння?».
Ось тут умовно починається другий рівень.
Підрядника Денні Чо котрий знаходиться в скрутному фінансовому становищі хоч якось можливо зрозуміти. Він відчуває провину за втрату родинного мотелю, відчайдушно намагається просувати своє неприбуткове діло, то успішну бізнеследі ніяк ні. Життя Емі Лау еталонний приклад втілення Американської мрії. Створити бізнес з нуля, чоловік красень, життя в елітному кварталі для обраних, соціальний статус та вечірки в залах сучасного мистецтва. Але подібні символи розкішного існування не виправляють потворного відчуття героїні. Вона як і невдаха Денні Чо страждає від своєї сутності.
Щоб зрозуміти правильно, треба уявити подібне як щось більше ніж депресію, конфлікт з родиною, не можливість реалізації, брак грошей, відсутність належного суспільного статусу. Це про сутність яка є частиною тебе та повільно рік за роком, десятиліттями потайки поїдає зсередини. Автор намагається відповісти, що стало причиною появи цієї сутності і як її подолати.
Позначу одразу, головним винуватцем виявиться самотність. Вона першоджерело болю. Те з чого все почалося і те чим все закінчиться, а серіал демонструє помилки та спроби чесної розмови з самотністю. Але щоб правильно ідентифікувати проблему, автор відправляє героїв на шлях пошуку.
Тому його перше припущення - гроші. Через них народжуються труднощі, а за ними ментальна скрута. Для одного брак грошей, для іншої - гроші стали карою. Гроші в серіалі відіграють диявольські мотиви. Вони потрібні героям для втілення спокою. Як певний перехід в інший світ. Але тут працює принцип до якого нас привчила світова література. Темна сила хитрує і не є тим чим здається на перший погляд. Так і з грошима. Тому коли героям здається, що вони підійшли до цілі усе обертається проти них.
Емі Лау хоче продати бізнес ставши частиною франшизи, щоб більше часу проводити з родиною. А для підрядника важливо знайти стартовий капітал для відкриття будівельної фірми. Персонажі запевняють себе, що варто лише здобути заповітні суми та життя одразу набуде щасливого відтінку. Поповнивши банківські рахунки вони отримують нові проблеми, а неспокій ллється з нових сторін.
Бізнес леді починає проводити більше часу з родиною, що лише поглиблює кризу з чоловіком і донькою. Їй складно зрозуміти їх, відчути, а особливо бути відвертою. Денні Чо відкриває компанію, але лише глибше потопає у вирії важкої фізичної праці, дедлайнів, відповідальності. Все чого він мріяв позбутись виконуючи роботу майстра на годину, тільки збільшилось. А сутність всередині болісніше впивається іклами. Коли стає зрозумілим, що гроші не є першопричиною болі, історія майже позбувається цієї теми, залишившись як сторонній, непотрібний елемент.
Наступне припущення автора ‒ дім. Побудувати будинок. Що це означає для героїв? Підрядник понад усе хоче відтворити батьківський будинок. Саме там він бачить гармонію та щастя. Денні Чо часто каже, що втратив ці дві речі коли не стало сімейного гнізда. Знову вдається до самообману запевняючи, що варто лише докласти зусиль і усе буде як раніше. Тільки «як раніше» навіть не має чітко окресленого образу. Коли протиріччя дає про себе знати. Герой не хоче відповідати на незручні питання, а просто ховається від себе. Щитом для Денні стає думка: «Світ поганий, а я не такий як вони, я краще».
Бізнеследі вже зробила крок у бік створення сімейної оселі. Нам демонструють лише плоди її праці. Але новостворена будівля з дизайнерським інтер’єром не стала місцем сили. Емі Лау не вдалося створити затишок.
Щоразу як хтось з персонажів хвалить або відзначає житло. Героїні доводиться стримувати бурю емоцій. Позитивні слова від інших дратують і нагадують як холодно та самотньо їй знаходитись у побудованому будинку.
Паралельно з темою оселі автор замислюється про батьків. У кожного зі своїх причин відносини з батьками розділяє прірва. Перед ними встала не можливість розмови, прохання, крик про допомогу, образливі слова нічого не є почутим. І це стосується не лише родинних зв'язків. В кожній серії автор акцентує, що насправді героїв ніхто не чує. Час від часу вони роблять спроби, але усе проходить повз оточуючих. Родичі, колеги, друзі не можна сказати, що їм байдуже. Навпаки вони роблять кроки назустріч, але Денні Чо і Емі Лау тільки відступають. Не спеціально. Режисер підкреслює, вони віддаляються через те, що не вміють спілкуватись з батьками, а відповідно не вміють спілкуватись зі світом. Бо певний час для дитини батьки і є весь світ.
Ці думки автор буде декілька разів підіймати на поверхню поки не приведе головних героїв до переосмислення дитячих травм. Помилки, відчуття провини, заздрість, страх, весь цей ком починаючи з дитинства котиться за бізнеследі та підрядником. Цікаво, що тема провини батьків табуйована. Він не піддає їх критиці, ніяк не засуджує і не виправдовує. «Життя є життя», ‒ єдине чого досягає Емі Лау коли намагається прийти до порозуміння з мамою.
Складається враження, що герої поховали психологічні травми за принципом: «Минуле повинно залишатись у минулому». Вони здалися і нічого не збираються робити. Як це відбувалось протягом останніх років. А потім раптово перед обличчям обставин накопичений досвід і втома від болю ламають кайдани страждань. До них приходить відверта бесіда зі своїм Я. Котра в результаті не вирішує увесь багаж фінансових або сімейних проблем, але дарує спокій, головне чого бракувало героям. Принаймні їм стало ясно, що за ворог отруює життя. А ім’я йому ‒ самотність.
До речі єдиний раз коли Денні Чо і Емі Лау були почуті світом це їх сутичка на паркувальному майданчику. В цьому полягає головний меседж режисера. Він не може відповісти чи вдасться хоч комусь приборкати свою сутність. Бо іноді боротьба самим з собою не має переможця. Натомість серіал дає надію, що в цьому нібито глухому світі є людина, котра як і ви не знає спокою. Для автора це мотив свободи, звільнення від сутності. Такий й фінал серіалу. Герої знайшли один одного тим самим знайшовши себе.
А якщо коротко: BEEF ‒ це десяти серійна ворожнеча з присмаком екзистенційного пошуку або чому необхідно хоч іноді повертатись обличчям до себе.
