В своєму майбутньому я хочу жити в соборній, суверенній державі, головною цінністю для якої є людина, її право на життя та індивідуальність. Чи є такою Україна? Майже.
В мене не такий великий життєвий досвід, аби змогти проаналізувати суспільні настрої, зміни політичного становища, які по різному склалися впродовж багатьох років, і дати обʼєктивне судження нинішнім подіям. Проте я можу сказати точно, що українська держава все своє життя бореться з тоталітаризмом.
Наприкінці XX століття їй пощастило виплутатися з його тенет. Імперія рухнула, але її тінь залишилась стояти. І на сьогодні наше оточення пропитано пережитками совєцького минулого: від побутових речей до екзистенційних питань цілої нації.
Від людей старшого покоління часто можна почути: «таку велику державу розвалили!». А чи не ту державу, сатиру на яку багато хто побачив у романі Орвелла? Може здатися, що збігів й справді аж занадто багато. Але якщо глянути глибше, то всі тоталітарні країни приблизно однакові. Вони будуються за однією схемою, живуть за тим самим сценарієм, і на всіх них чекає один і той самий кінець. І ті, хто це каже, не мають бути звинувачені. Вони діти свого часу, які стали свідками цієї згубної системи, які не знали іншого. Тому їх можна порівняти скоріше з пролами, які були зайняті своїми проблемами, яких не дуже то й цікавило життя Партії, і взагалі чи сьогодні ними править так само Партія, чи ні.
Проведемо ще кілька паралелей з цим дивним світом Океанії, збудованим на чорній пропаганді. Вона жила війною, а відповідно виховувала ненависть у її громадян до держави-противника. Подекуди, і одне до одного. В цьому суспільстві не було своїх: всі зрадники, всі підозрілі. Нове покоління дітей виховували в культурі підслуховування, доносів на власних батьків. Держава існувала насамперед в головах людей, що її населяли, людей, що були обдурені, людей, що не знали іншого. Але навіть якщо ти вірний Партії і щиро слідуєш усім її постулатам, але занадно свідомо мислиш і впевнено говориш, тебе всеодно розпорошать. Завтра ідеали Партії зміняться, і ти вже будеш непотрібний. Їй не вигідно, щоб люди думали і виражали свої думки. Владі потрібне несвідоме стадо, яке згоджуватиметься з її принципами і прямуватиме в нікуди.
В таких умовах, думка — це злочин, мова - марна. Стає страшно уявити і неможливо усвідомити кому це все може бути вигідно, і хто насправді за цим стоїть.
В образі Старшого Брата проглядається кричуща схожість на Сталіна. Іронічною, що росія сама неодноразово іменувала себе старшим братом для інших країн.
Точиться багато суперечок довкола того, чи втілився роман Орвелла в реальність. Щось схоже ми дійсно можемо бачити в режимах накшталт північної кореї та російської федерації. Однак свою популярність, з моменту публікації, книга не втратила і в найдемократичніших країнах Західного світу. Бо дещо, написане антиутопістами, опосередковано справдилось: система камер спостереження, хай навіть і в цілях безпеки, контролює міста; алгоритми соцмереж навчилися розпізнавати слова з метою комерційних пропозицій та реклами; за допомогою штучного інтелекту можна сфабрикувати відео та людський голос. Основна відмінність сучасності: ми маємо право сказати вголос те, про що думаємо, і ніхто не зможе нічого вдіяти проти невідворотності сказаного. Як то кажуть: ”Інтернет памʼятає все”. Отже ніщо і ніхто не може бути стертим.
