Пролог
У той час як державний апарат бореться за кожну людину для втримання фронту, відставка Федорова "мобілізує" тисячі за лічені години. Проаналізуємо феномен «другого картонкового майдану», а також переваги та ризики, які в цьому варто вбачати.
15 липня. Президент Зеленський підписує указ про звільнення Михайла Федорова з посади міністра оборони України під час загального оновлення уряду. Ексміністр реагує стримано: підбиває підсумки, дякує всім за допомогу та підтримку й закликає надалі працювати заради спільної перемоги.
23 липня. Другий тиждень тривають мітинги, які вже змусили владу змінити Головнокомандувача Збройних Сил України та вимагають повернення Федорова в крісло міністра оборони. Президент України під час особистих зустрічей пропонує Михайлу Федорову вже третій варіант посади в уряді. Ексміністр оборони реагує в публічному просторі та ставить ультиматум Зеленському: він не погодиться на жодну посаду, окрім очільника Міністерства оборони.
Завіса...
Детальніше розберімося, як так сталося, що Федоров після свого звільнення без жодних публічних закликів зміг стати політичною фігурою, здатною ставити ультиматуми Президенту та за допомогою суспільного тиску впливати на призначення Головнокомандувача.
Держава як сервіс — мітинг як засіб досягнення цілі
Очевидним є те, що від початку повномасштабного вторгнення радикалізація суспільства щодня лише зростає. І якщо на початку ця агресія була спрямована виключно в бік Росії, то зараз усе частіше помітно, як ця енергія спрямовується всередину країни.
"Патріотизм — це вміння різати чужих." — Сергій Жадан
Це ключова ідея, яка зробила можливими сьогоднішні мітинги та сепарацію Федорова від команди влади. Вкрай рідко лунають пояснення того, як мітинги на підтримку Федорова різко перетворилися на мітинги за відставку Сирського. Хочу підкреслити, як суспільство сьогодні дуже швидко може знайти "Чужих" всередині країни, до яких треба застосувати "Патріотизм". Також цікаво те, що проблема мобілізації стоїть набагато гостріше, проте безстрокових мітингів за реформу процесу мобілізації не спостерігається. Чому?
Варто звернути на це увагу, адже це демонструє головну небезпеку поточних подій. Федоров ніколи й нікого не закликав виходити на ці мітинги, суспільство організувалося нібито самостійно. Проте щойно Федоров заявив про конфлікт із Головнокомандувачем, який вплинув на його звільнення, суспільний протест одразу розвернувся в бік військового командування і завершився вдалим штурмом.
Це можна розглядати як маніпуляцію суспільною увагою та обуренням заради досягнення власних цілей. Важливо розуміти: цілі, можливо, і правильні, але чи є цей шлях їхнього досягнення правильним?
Найвище мистецтво війни — підкорити ворога без бою
Президент пішов на поступки мітингувальникам і погодився замінити Сирського. Це логічний крок з боку влади — показати, що вона чує суспільство, але водночас не демонструвати перед ним слабкість.
Проте це зіграло їй не на руку: тепер ані Федоров, ані мітингувальники не готові йти на поступки самі, бо відчувають свою силу та контроль над ситуацією. Федоров висуває Зеленському ультиматуми щодо крісла міністра оборони, і глава держави змушений якось на це реагувати.
Ніхто, окрім Путіна, з 2022 року не дозволяв собі цього. Тобто колишній міністр цифровізації тепер має достатньо влади, щоб напряму конфліктувати з Президентом країни, яка воює, і отримувати суспільну підтримку, а не осуд.
Сьогодні відбувається становлення першої справжньої політичної фігури часів повномасштабного вторгнення, яка водночас отримує підтримку військових та звичайних громадян. З огляду на це стає очевидним, що Федоров більше не є частиною команди Зеленського, а виступає, у кращому разі, його партнером.
Це небезпечний процес, адже він створює турбулентність для владної вертикалі. До цього вона мала якщо не залізобетонну підтримку суспільства, то хоча б мовчазну згоду. З іншого боку, не можна ігнорувати той факт, що, незважаючи на війну, суспільство залишає за собою право вуличної демократії та безпосереднього впливу на рішення влади. Це позитивний сигнал, але тільки якщо всі події відбудуться в безпечних, для воюючої країни, межах.
Погляньмо на картину цілісно: Федоров через суспільний тиск впливає на рішення Президента, якому доводиться терміново шукати заміну Сирському. Це призводить до ультиматуму на кшталт: «Або я повертаюся в Міністерство оборони, або тобі доведеться пояснити це людям». У підсумку всі в країні наразі зайняті розподілом посад і внутрішнім конфліктом, а не війною з Росією, яка не робитиме перерви на наші внутрішні розбірки.
Цуґцванґ
Цуґцванґ (нім. Zugzwang — «примус до ходу») — це становище в шахах, за якого будь-який хід гравця призводить до погіршення його власної позиції або неминучої поразки.
Саме в такому становищі нині перебуває Зеленський:
Якщо він поверне Федорова на посаду міністра оборони — це означатиме визнання власної поразки та закріплення самостійності ексміністра. Відповідно, той і надалі зможе впливати на державні рішення.
Якщо він більше не йде на поступки — отримує величезну порцію незадоволення від суспільства, послаблює свій рейтинг і підтримку, а також відкриває простір для непередбачуваності подій через мітинги.
Жоден із цих варіантів не влаштовує владу, а відверто кажучи, і нас. Отже, і Федоров, і Зеленський, і суспільство опинилися в дуже складній ситуації. Найіронічніше те, що всі сторони самі до неї призвели:
Зеленський — дивною кадровою політикою.
Федоров — надмірним використанням суспільного невдоволення.
Громадяни — добрими намірами та праведним патріотичним гнівом.
Рішення тут може бути лише одне — якнайшвидша домовленість між усіма сторонами щодо підписання меморандуму про ненапад. Якщо цього не вдасться досягти в найстисліші терміни, ситуацією скористається Росія, і тоді ніхто з нас уже не обиратиме міністра оборони України.
Тому, Громадяни, владо, думай...тє.
«Демократія — це процес, який гарантує, що нами не будуть керувати краще, ніж ми того заслуговуємо.» — Бернард Шоу
