
Осінь…Сльота…Прохолодний, сирий, нікудшній проминає день. Надвечір’я. Стою біля вікна, курю. Тютюновий дим видихую у прочинену кватирку. І раптом крізь скло на підвіконні побачив білого метелика…«О цій порі?! У таку негоду?…Звідки?…» — здивування моє зникло, коли зрозумів, що метелик був неживий… — його звіяв з підвіконня легкий холодний вітер…І на душі так стало чомусь жалісно та сумно………
**********
…Пізні метелики —
Літа відлуння.
Пурхання в осені
Крилами білими
Слова,
Розмовою що
Кохання та мрії,
Відчай, тривога
Та безнадія…
Метелики світлі —
Дія остання
П’єси від літа.
Білі метелики
Малісні хмарами —
В обрій серпанковий
Таненням білим.
В далі оманні
Плавним злітанням
Метелики мерзлі,
Метелики білі…
А сцена осіння
В суціль у захмаренні!
Дія завершена,
Дія остання.
В погляді осені
Тиха зажуреність
Та співчуття,
Та безсилля,
Розгубленість
Від візуального
Болю на згубленість…
…Ах! Перепрошую…
Прошу, панове —
Скоріше завіси!
Завіси осінні
Між бутафоій
Та холодом дійсним —
Дія завершена,
Дія фатальна.
…Білі метелики —
Спогад та марення………